Відомий український політолог, публіцист, інтелектуал, автор понад 10 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг Сергій Грабовський звернув увагу на те, що за час Євромайдану з’явилася і набула досвіду ціла когорта молодих громадських активістів та нова генерація політиків, наголосив, що Європа побачила: влада і суспільство в Україні — різні, а Москва зможе в будь-який момент спричинити дефолт Української держави і взяти її економіку та майно під свій контроль.
– Майже місяць прикута увага не тільки нашої країни, а й цілого світу до Євромайдану в Києві. Коли можна очікувати його завершення?
— До підписання 17 грудня московських угод можна було говорити про те, що влада й опозиція перебувають у патовій ситуації. Тепер же Віктор Янукович істотно зміцнив своє становище, особливо в очах південного сходу і півдня України. Саме там буде розташовано більшість російських замовлень, і туди підуть живі гроші. Звісно, щось розкрадатимуть, але щось доходитиме і до рядових трудівників. А ще більше буде з цього приводу і з приводу кредитів та зниження ціни на газ пропагандистського галасу. Зверніть увагу: домовленості почнуть реалізовувати наступного року, а шалена пропагандистська кампанія розпочалася вже. Отож Євромайдан може втратити ту підтримку, яку має сьогодні, а саме: підтримку більшості українців. і тоді він може перетворитися на якесь сектантське дійство…
Насправді, звичайно, Росія не має сьогодні значних фінансових ресурсів, її внутрішній ринок не зростає, отож простору для збільшення українського експорту немає, але адміністративні заходи на якийсь час — скажімо, до президентських виборів 2015 року — можуть створити ілюзію вигідності орієнтації України саме на Росію. Похмілля стане дуже гірким, але — тільки за два-три рокиѕ Тож Євромайдан за нових обставин може завершитися якимось несподіваним чином, неприємним для прихильників євроінтеграції.
— «Офіційна» опозиція стверджує, що вже нині українське суспільство отримало позитивні результати від Євромайдану. Наскільки таке твердження відповідає реальності?
— Звичайно, позитивні результати є. По-перше, Європа побачила, що влада і суспільство в Україні — це різні речі, по-друге, з’явилася і набула досвіду ціла когорта молодих громадських активістів та нова генерація політиків, по-третє, «офіційна», або ж «реєстрова» опозиція розмежувалася всередині себе на справді народних депутатів — тих, які мерзли на майданах країни і підставляли себе під гумові кийки владоохоронців, і на завсідників телешоу, які дуже бережуть себе для майбутніх політичних битв. Крім того, частина капітанів великого бізнесу (а це не тільки знані олігархи) замислилася, на кого робити ставку: на євразійську клептократію чи на проєвропейські сили, нехай сьогодні вони і не при владі. Бо ж вигідніше поступитися частиною ресурсів і стабільно працювати за прозорими правилами, ніж бути сьогодні багатшим, а завтра втратити все, якщо ти впав у немилість.
— Яким нині має бути діалог між опозицією і владою?
— З нинішньою владою, її офіційними чільниками діалогу бути не може, бо ці люди впродовж останнього місяця наочно довели (і не в останню чергу у відносинах з делегаціями ЄС), що вони недіалогоспроможні. Діалог можливий з певними угрупованнями «партії влади» і певними особами в урядових структурах, з частиною молодшої генерації «партії влади». Це зовсім не українофіли, це теж хижаки, але в них відсутня бодай частина отих совєтських ментальних настанов, які є на рівні підсвідомості в їхніх «старших товаришів». Крім того, ця публіка має дітей шкільного віку, яких треба навчати в Європі й Америці, а тому перспектива стати нев’їзними туди їм дуже неприємна.
— Що означає, на вашу думку, «призначення» відповідальних за силовий розгін Майдану?
— Зрозуміло, що «призначенці» реально не могли б віддати відповідні накази, хоча також поводилися, як яструби. Зрозуміло, що винні перебувають на вищих щаблях владної ієрархіїѕ Просто влада прагне випустити пару. Але ви почекайте, цілком можливо, що за певного повороту подій ці персонажі ще повернуться на свої місця, бо ж їх не знято з посад, не звільнено з них, а тільки «відсторонено».
— Яким є ваше ставлення до поширеної думки про ймовірність поділу держави та заворушень через необхідність зробити вибір між ЄС і Росією?
— До 17 грудня такої небезпеки не існувало — бо ж на підтримку євромайданів та європейського вибору спонтанно, за покликом сумління загалом по країні вийшли на вулиці мільйони людей, тоді як добровільно, без примусу чи оплати курс Віктора Януковича по країні підтримали тільки кілька тисяч проросійських шовіністів і чорносотенців. Тож про який поділ країни та заворушення (реальні, а не оплачені «партією влади») могло йтися?
Нині ситуація ускладнилася. Тепер на захист влади можуть щиро вийти сотні тисяч людей. Якщо опозиція оперативно не зуміє донести до всієї України, що вигода для них і для країни від московських угод є тільки позірною (адже в російських руках разом із викупленими раніше опиняться українські державні цінні папери на суму, що дорівнює нашому золотовалютному запасу, а це означає, що Москва зможе в будь-який момент спричинити дефолт Української держави і взяти її економіку та майно під свій контроль, — і це тільки одна складова угод), то протистояння регіонів та прихильників і противників європейського вибору може стати «гарячим».
Отож опозиції та незалежним експертам потрібно оперативно проаналізувати домовленості Путіна з Януковичем (вже є достатньо матеріалу для цього, хоча основне від нас ховають) і, як то кажуть, «на пальцях» пояснити людям, яка катастрофа чекає Україну та її народ уже в найближчі роки, якщо чинна владна команда втримає важелі управління. Бійся «кремлівських чекістів», які тобі «безкорисливо» і «по-братньому» допомагають!
— Які сценарії розвитку подій чекають країну після Майдану?
— Щоб описати бодай головні (а їх не менше п’яти), потрібна газетна шпальта. Скажу головне: на час після Майдану відкладати вирішальні речі не можна, країну треба рятувати тут і сьогодні! Бо ж інакше — або нова Хмельниччина, або новий довголітній застій, тобто гниття, або спроба відтворення нового Союзу. Ясна річ, не ЄС, а зовсім навпаки…
Оксана Процюк, Галичина