Провал української політики на Півдні закриває шлях у минуле й штовхає країну до реформ.
Багато прогнозів робилося по ситуації навколо Криму, та мало хто припускав, що події розвиватимуться так стрімко й трагічно для України. Цинічна «подяка» від Путіна українським військовим за здачу півострова без жодного пострілу — це насмішка з нашої армії, політичного керівництва країни й усього українського народу. Крим залишатиметься нашим болем і соромом, можливо, для багатьох поколінь українців. Та дуже не хочеться, щоб Україна перетворилася на маленьку Росію, для якої «собіраніє земель» стало ідеєю фікс і веде до фактичного самознищення. Варто спробувати приборкати емоції, «відпустити» ситуацію й поглянути на події відсторонено. І подумати. Наприклад, про те, що Україна може виграти, втративши півострів?
У материкову частину країни з Криму вже переїхали тисячі громадян, які не бачать свого майбутнього в Росії. Навряд зараз хтось скаже, яка точно кількість людей забажає переселитися в перспективі. Однозначно, цей потік зростатиме. Адже тільки українських військових на півострові понад 20 тисяч. У них є родини. Слід чекати біженців з числа півмільйонної української громади Криму, які не забажають стати росіянами. Вочевидь, якась частина етнічних росіян також без симпатій ставиться до режиму Путіна. Тож мова може йти про сотні тисяч переселенців. Важливо, що це люди працездатного, репродуктивного віку, які лояльні до української держави. Тож Україна має усіляко заохочувати їхні наміри: організувати тимчасове розселення, сприяти з роботою, навчанням дітей, виділяти землю під будівництво та пільгові іпотечні кредити.
Ті військові сили, які вдасться вивести з Криму, можуть посилити обороноздатність України на східному та південному кордонах. В умовах недоукомплектованості українського війська кримські «резерви» будуть дуже доречними. Поява, наприклад, феодосійського батальйону морської піхоти під Маріуполем значно вгамує сепаратистські пристрасті в регіоні.
Кримська автономія була дотаційною майже на 70%. Севастополь — на 80%. Відтепер ці гроші залишаться на материку. З відходом півострова Україна не нестиме соціальних забов’язань перед 560 тис. кримських пенсіонерів. Сукупно це — мільярди гривень щороку, які можуть бути витрачені на підтримку переселенців з Криму.
Україна зможе отримати справедливу ціну за надані півострову ресурси — воду, електрику. Також Криму неможливо обійтися без використання території України для транспортного сполучення з Росією, зокрема, доставок вантажів. Це відкриває додаткові транзитні можливості перед материковою Україною. Насамперед — перед східними областями.
РФ набула з Кримом значну проукраїнську «п’яту колону». Це й кримські татари, й усі кримчани, які виросли й відбулися в українському культурному полі й по суті є представниками української політичної нації. Можливо, зараз певна їх частина перебуває під впливом російської пропаганди й ейфорії очікуваних змін. Однак їм буде дуже важко, якщо взагалі можливо, вписатися в російський культурний і політичний контекст. Це мимоволі робитиме їх агентами впливу України.
Українські туристи в найближчі роки утримуватимуться від поїздок до Криму. Слід очікувати збільшення відпочивальників на узбережжях в Одеській, Миколаївській, Херсонській, Запорізькій, Донецькій областях. Туристичні гроші стимулюватимуть український патріотизм жителів Півдня України.
Більшість населення Криму — росіяни за національністю. Без них Україна стане більш моноетнічною, а значить, менш вразливою для маніпуляцій зовні.
Анексія Криму різко змінює електоральну карту країни. На півострові 1 млн 250 тис. виборців, які послідовно голосують за проросійських політиків. На парламентських виборах 2012 р. в 12 кримських округах обрали 11 «регіоналів» і одного представника проросійської партії «Союз». Без голосів кримчан на президентських виборах 2010 р. Віктор Янукович мав би перевагу над Юлією Тимошенко всього в 92 тис. голосів — 0,36% замість 3,48%.
Безпорадність Заходу щодо гарантованої колись територіальної цілісності України дає підстави Києву вимагати преференцій у західних партнерів. Угода про Асоціацію з ЄС та всебічна допомога західного світу — мінімум для України. Адекватною платою за втрату Криму може бути членство в Євросоюзі та НАТО.
Кримська криза і загроза подальшої окупації країни як ніколи згуртували український народ. На тлі глибокого занепаду економіки та владних інститутів це створює хороше тло для початку реальних реформ. По суті, в українців немає вибору: або державні та суспільні інститути деградують далі, країна опиняється під окупацією і нація буде знищена, або ми проводимо реформи, викорінюємо корупцію й перетворюємося на державу з потужною внутрішньою мотивацією до економічного зростання та всебічного розвитку.
Агресія Кремля руйнує байку про «братні народи", якою довго спекулювали політики по обидва боки кордону. Ми побачили, хто став насправді другом, а хто — ворогом України.
Українці набувають безцінного досвіду. У різних вимірах — військовому, державному, політичному, суспільних та міжлюдських стосунків. Безперечно, з цієї кризи ми вийдемо сильнішими.