22 липня Верховна Рада прийняла зміни до регламенту, які дозволять розпустити фракцію Комуністичної партії. Законопроект, за який проголосували 232 депутати, дозволяє главі ВР розпускати фракції за відсутності мінімально необхідної кількості депутатів. Олександр Турчинов негайно відправив документ на підпис президенту.
Наступний крок − заборона КПУ в Україні. 8 липня Міністерство юстиції звернулося з відповідним позовом до суду. За словами глави Мін’юсту Павла Петренка, позов пов’язаний із порушенням цією політсилою низки положень закону «Про політичні партії в Україні» в частині антиконституційної діяльності, підтримки сепаратистів і терористів на сході країни, військової агресії та захоплення Криму. «Всі ці факти було зафіксовано МВС, СБУ, органами прокуратури в рамках цілого ряду порушених кримінальних справ, які розслідуються за такими статтями: порушення територіальної цілісності, конституційного ладу в Україні; терористична діяльність; сепаратистські злочини», − розповів Павло Петренко Forbes. Всю доказову базу долучено до позову, обсяг якого становить 129 сторінок. У разі позитивного рішення суду й заборони цієї політичної сили в Україні також буде заборонено всю політичну символіку, зареєстровану КПУ.
Лідер КПУ Петро Симоненко називає ініціативу Мін’юсту політичною цензурою: «Це спроба політичної розправи над Компартією, заборона інакомислення і можливості давати суспільству іншу точку зору щодо оцінки розвитку ситуації», − переконаний головний комуніст країни.
Усі звинувачення Симоненко заперечує, а сам позов називає профанацією. За його словами, немає документального підтвердження, що КПУ підтримувала сепаратизм і тероризм, за фактами, на які посилається Мін’юст, не було жодного засідання суду, відповідно, немає і рішення, що ці факти є юридично доведеними злочинами КПУ.
«У позові багато фальсифікацій. У восьмому додатку керівництво СБУ розписується в тому, що вони надають Міністерству юстиції матеріали з Інтернету, а що собою являють такі матеріали − всім зрозуміло», − каже лідер Компартії.
Він упевнений, що Венеціанська комісія буде на боці комуністів: раніше саме цей консультативний орган із конституційного права захищав компартії при спробах підмінити поняття відповідальності конкретної людини у невідповідності конституції, переклавши відповідальність на всю партію.
Життєвий цикл партій, за рідкісним винятком, невеликий. 10-15 років − максимальний термін життя більшості партій. На цьому фоні КПУ − справжній довгожитель. Серед основних причин краху політсил − стратегічні помилки лідерів, закінчення «терміну придатності» партії, іноді − просто збіг обставин.
Forbes згадав політичні проекти, чиє згасання було не менш яскравим, ніж розквіт.
Комуністична партія України
Причина краху: скорочення, внаслідок природного зменшення, електорату, застаріла ідеологія, підозри в пособництві сепаратистам
Дата заснування: 3 грудня 1917/19 червня 1993
Лідер: Петро Симоненко
Комуністи − політичні довгожителі України. «Це випадок унікальний, з 90-х років вони єдині втрималися на плаву», − каже керівник Центру політичного аналізу «Пента» Володимир Фесенко. Довгим життєвим циклом партія зобов’язана ностальгії за радянськими часами: «Комуністи досить довго експлуатували цю електоральну світоглядну основу. У інших партій такої бази не було», − каже він.
Але зараз партія потихеньку згасає. Справа не тільки в максимальному за всю історію партії антирейтингу й політико-юридичних обставинах, а й невідповідність сьогоднішнім про-європейським настроям у суспільстві і глобальному курсу України. «КПУ близька до клінічної смерті, − упевнений Фесенко. − Рейтинг падає, є невеликий шанс зачепитися, якщо бар’єр на виборах до парламенту буде не дуже високий − максимум 3%».
Петро Симоненко попереджає: КПУ ще рано списувати з рахунків. Якщо до заборони партії справа не дійде, то в політичної сили залишаться свої шанувальники. У багатьох принципових питаннях КПУ виявилася хитрішою і мудрішою за своїх колег по парламенту, впевнений Симоненко, і виборець буде брати це до уваги: «Ми неодноразово попереджали, що буде розкол країни, коли пропонували референдум про вибір вектора інтеграції. Нас не хотіли слухати, що призвело до протистояння на Майдані й кровопролиття в громадянській війні», − каже політик.
СДПУ(о)
Причина краху: втрата доступу до адмінресурсу
Дата заснування: 27 травня 1990 року
Лідер: Віктор Медведчук
СДПУ (о) в різний час очолювали різні політики − в тому числі екс-міністр юстиції Василь Онопенко і перший президент незалежної України Леонід Кравчук. Останній керував фракцією СДПУ (о) у Верховній раді України 3 і 4 скликань. Однак ця партія міцно асоціюється з ім’ям Віктора Медведчука, лідера громадського руху «Український вибір», який очолював СДПУ (о) у 1998-2007 рр.
Такий зв’язок не випадковий − саме в період перебування Віктора Медведчука на посаді глави Адміністрації президента (2002-2005 рр.) партія переживала свій розквіт. На 1 січня 2005 року в СДПУ (о) входило близько 405 000 чоловік, представники партії входили до складу Кабінету Міністрів (зокрема Михайло Папієв, Нестор Шуфрич). Але адмінресурс, який підніс цю політичну силу на вершину могутності, її ж і погубив. Після Помаранчевої революції політичні сили, які асоціювалися з епохою Леоніда Кучми, були різко засуджені. За короткий час СДПУ (о) втратила не тільки вплив, але й більшу частину свого активу. На парламентських виборах 2006 року колись правляча партія зазнала поразки. Зараз, хоча партія формально й існує, помітної ролі в політичному житті країни вона не відіграє.
«Такі партії швидко спалахують і швидко гаснуть, − пояснює директор Інституту Глобальних стратегій Вадим Карасьов. − Тому що це партії влади, які тримаються на адмінресурсі». Після втрати адмінресурсу партії потрібно було трансформуватися у звичайну політичну силу і грати за загальними правилами. Не вийшло».
Соціалістична партія України
Причина краху: стратегічна помилка лідера, внутрішні чвари
Дата заснування: 26 жовтня 1991 року
Лідер: Олександр Мороз (1991-2012), з 2012 − Петро Устенко
З 90-х років до початку 2000-х важливу роль в українському політикумі відігравали «ідеологічні» партії, до яких належала і Соціалістична партія України. На перших же виборах до парламенту незалежної України в 1994 році Соцпартія, яка на момент заснування налічувала трохи більше півтисячі членів, пройшла до Верховної Ради, отримавши 14 мандатів і показавши четвертий результат. На початку 2000-х партія налічувала понад 300 000 членів по всій Україні, мала неабиякий вплив, була широко представлена в медіа завдяки кільком одіозним спікерам, зокрема Наталії Вітренко. Переможний хід СПУ перервало одне рішення її лідера: у розпал парламентської кризи 2006 року соціалісти вийшли з коаліції, сформованої «помаранчевими» політичними партіями, і приєдналися до Партії Регіонів і КПУ, сформувавши нову більшість. Незабаром після цього Віктор Янукович отримав пост прем’єр-міністра, а Олександр Мороз − звинувачення у зрадництві від колишніх соратників по майдану.
Однак при владі СПУ була недовго. Віктор Ющенко розпустив Раду і призначив позачергові парламентські вибори на 30 вересня 2007 року. Спогади про зраду Мороза були ще надто свіжими − СПУ не змогла подолати 3%-й бар’єр.
Олександр Мороз чотири рази брав участь у виборах президента, тричі займаючи третє місце. На виборах 2010 року він став 11-м, набравши всього 0,38% голосів.
Вадим Карасьов вказує і на інші причини розвалу потужної партії: «У ній весь час були внутрішні відколки − проблема спонсорів, грошей, партійна боротьба за лідерство», − перераховує він. «Відбулося рейдерське захоплення нашої партії Миколою Рудьковським, і сьогодні йде боротьба між ним і Устенком, − розповідає екс-депутат від СПУ Валентина Семенюк. − Різниці між ними немає − це два бізнесмени, які використовують партію». У той же час вона впевнена: партія ще може відродитися, і зараз її ідеологія й досвід політиків затребувані як ніколи. «Ініціювати мирне вирішення можуть саме представники Соцпартії, цим я і займаюся», − каже вона.
Прогресивна соціалістична партія України
Причина краху: зниження пасіонарності лідера
Дата заснування: 20 квітня 1996 року
Лідер: Наталія Вітренко
Партія стала широко відомою завдяки пасіонарності та активності її лідера − Наталії Вітренко. Вона яро виступала проти євроінтеграційного курсу і підтримувала створення міждержавного союзу України, Білорусі та Росії. «Вітренко ніколи не була самодостатньою. Її партія завжди була проросійською силою і відпрацьовувала певне замовлення. Основна її електоральна ніша − це спекуляція на відносинах з Росією, протиставлення влади, соціальний популізм», − вважає політичний експерт Роман Рукомеда.
Фактично, партія трималася на харизмі одіозної Вітренко, але в міру вичерпання ефекту довіра до неї як до політичного лідера знизилася. На думку політолога, така втрата рейтингу партією є закономірною − у проекту не було ні платформи, ні програми, партія не показала результатів навіть на місцевому рівні. Коли ПСПУ почали нарешті запитувати про результати роботи − відповісти потенційному виборцю було нічого.
Вадим Карасьов також називає запорукою успіху ПСПУ особисті якості Наталії Вітренко. «Це ліва проросійська партія, досить гучна завдяки самій Вітренко. З віком її пасіонарність почала всихати, а з всиханням активності Вітренко всохла й сама партія», − підсумовує експерт.
Важлива ремарка − в Росії Наталія Вітренко позиціонується як діючий український опозиційний політик і часто дає коментарі російським ЗМІ. Останнім часом у зв’язку з конфліктом на сході країни їх кількість значно збільшилася.
«Пора»
Причина краху: відсутність виразної стратегії розвитку, внутрішній конфлікт
Дата заснування: 12 січня 2005 року
Лідер: Владислав Каськів
Вийшовши на політичну сцену в часи Помаранчевої революції, партія «Пора» довго не проіснувала. На конструктивному етапі, який прийшов на зміну революційному, партія вражаючих результатів не показала. «Партія не продемонструвала ні ідеології, ні конкретних дій, ні команди», − каже політолог Роман Рукомеда. Незабаром у партії почалися внутрішні проблеми − боротьба за лідерство між Владиславом Каськівим та іншими активістами.
Євген Золотарьов, який впродовж півроку був головою партії, пояснює − розкол стався через різні думки щодо її майбутнього. «Як партія «Пора» вже 7 років як не існує. Надто високих рейтингів у партії не було, але її можна було розвивати. Спокуса швидкої капіталізації призвела до такого результату», − каже він. Золотарьов впевнений: якби «Пора» проіснувала ще кілька років, вона б стала успішною, оскільки ліберальним за своєю ідеологією партіям потрібен час.
У можливості відродження партії він не впевнений.
Її початкова ідея реінкарнувалася в таких нових проектах, як «Демократичний Альянс» і «Воля».
Наша Україна
Причина краху: втрата електоральної популярності лідера, втрата адмінресурсу
Дата заснування: 5 березня 2005 року
Лідер: Віктор Ющенко
Партія переможного Майдану зразка 2005 року втрачала популярність настільки ж стрімко, як і її лідер − президент України 2005-2010 рр. Віктор Ющенко. У зеніті влади Наша Україна пробула рік − рівно стільки протримався кредит довіри до її лідера. Як тільки Ющенко почав втрачати навіть не владу, а електоральну популярність, запустився і процес занепаду впливу «Нашої України». Після закінчення президентства Ющенка стало очевидним, що у партії немає самостійної перспективи.
Володимир Фесенко проводить аналогії і з партією попередньої влади СДПУ (о): «Були ілюзії, що вони пройдуть виборчий бар’єр. Зараз ми бачимо, що і рейтинг самого Ющенка, і «Нашої України» близькі до нуля. «Наша Україна» як самостійний політично-правовий суб’єкт припинила своє існування», − констатує Володимир Фесенко.
З ним солідарний і Вадим Карасьов. «Після Майдану яка була партія, з яким потенціалом! І протягом року, як комета, пролетіла і спалила себе в щільних шарах політичної атмосфери», − каже він.
Партія Регіонів
Причина краху: антирейтинг лідера, зміна влади в країні, війна в регіонах, в яких сконцентровано основний електорат
Дата заснування: 26 жовтня 1997 року
Лідер: Віктор Янукович
«Я вийшов із Партії Регіонів, і в цьому проявляється моє ставлення до її перспектив», − каже Юрій Мірошниченко, колишній представник Віктора Януковича в парламенті. Судячи по швидкості, з якою депутати покидали ПР в лютому-березні, на відродження колишнього впливу сподіватися марно.
Михайло Чечетов, перший заступник голови фракції Партії Регіонів, ставиться до цього філософськи. «У політиці не буває так, що рейтинг і популярність партії десятиліттями тільки зростає. Рейтинг упав − партія переходить в опозицію. Але далі, якщо партія сильна, вона знову розвиває успіх», − міркує політик. Він нагадує, що це не перші труднощі, з якими стикається політична сила − програш на виборах 2004 року був не менш нищівним. «Так, тоді ми дуже втратили рейтинг, майже третина членів партії нас покинула, використовувалася репресивна машина, щоб партію знищити. Але ми отримали урок і перемогли на президентських і парламентських виборах», − каже він. Оптимістично Чечетов дивиться і на найближчу перспективу, розраховуючи увійти до парламенту серйозною фракцією на позачергових виборах. «Зараз ситуація схожа з 2004 роком − ті ж елементи політичних репресій. Але ми чітко бачимо свою перспективу і починаємо набирати силу», − підсумував політик.
Проте ПР може повторити долю і «Нашої України», і СДПУ (о). Володимир Фесенко вважає, що залишатися на плаву партії буде складно через відсутність сильного лідера, проблем із втратою електорату, впливу й авторитету. «Якщо трапиться так, що Донбас залишиться поза Україною, то шансів на політичне відродження Партії Регіонів взагалі немає», − упевнений він.