Спільну мову між Києвом і Москвою рано чи пізно буде знайдено

Україна не відмовляється від спілкування з Росією на дипломатичному рівні. І це вже дарує надію на те, що спільну мову між Києвом і Москвою рано чи пізно буде знайдено
Якщо уважно відстежити заяви заступника глави Адміністрації Президента Валерія Чалого, який курирує міжнародні відносини, можна помітити цікаву тенденцію. В середині липня Чалий сказав, що одним із варіантів подальшого розвитку подій може стати розрив дипломатичних відносин із Російською Федерацією. Але вже через тиждень (якраз згас перший емоційний спалах після трагедії з малайзійським «Боїнгом-777») чиновник визнав, що розривати дипломатичні відносини з РФ «непрактично».

За словами Чалого, основним стримуючим фактором є наявність на території РФ «українських заручників», і в разі припинення дипломатичного спілкування між Києвом і Москвою вирішити їхню долю буде вкрай проблематично. Тому Україна в спілкуванні з РФ поки що зберігає «формат Нормандії» – тобто вдається до послуг міжнародних посередників.

Через кілька днів після цієї заяви надійшло обережне «алаверди» від російської сторони. Постійний представник Росії при Європейському Союзі, надзвичайний і повноважний посол Володимир Чижов розповів про те, що Росія «не рве канали дипломатичної та інформаційної співпраці» з Україною, визнавши, щоправда, що «великого задоволення» це дипломатам не приносить, але такі, мовляв, правила дипломатії.

З урахуванням того, що і слова Чалого, і слова Чижова були широко розтиражовані в ЗМІ – можна припустити, що подібний обмін думками був не випадковим. Нехай і не на рівні глав дипломатичних відомств (не кажучи вже про вищий рівень), але сторони підтвердили свою здатність до діалогу. Підтвердженням тому стало і засідання контактної групи з врегулювання ситуації на Донбасі, яка пройшла в Мінську 31 липня за участю представників України (Леонід Кучма), Росії (посол Михайло Зурабов), ОБСЄ (Хайді Тальявіні), а також «ДНР» і «ЛНР». Підсумки цього засідання варто визнати обнадійливими: сторони домовилися про обмін заручниками і полоненими, забезпечення доступу міжнародних експертів до місця краху лайнера і проведення наступної зустрічі.

Очевидно, саме така – досить обережна і неспішна – тактика «повільних кроків» і буде використана сторонами в подальшому, коли спроби домовитися про щось більше в червні, поєднані з мораторієм на ведення вогню, успіху не принесли.

У цьому, безумовно, є раціональне зерно. Розрив дипломатичних відносин безперспективний для обох сторін і нічого, крім подальшої ескалації конфлікту, не принесе. Справді, сусідство з Росією – неминуча даність, і варто усвідомлювати, що відсутність діалогу і навіть спроб досягти компромісу нічим, крім маси додаткових проблем, не обернеться.

Власне, якщо вже зайшла мова про «нормандський формат», то варто прислухатися і до думки вимушених посередників у конфлікті. Приміром, глава німецької дипломатії Франк-Вальтер Штайнмаєр 4 серпня прямо заявив, що не бачить іншого способу розв’язати конфлікт на сході України, крім як шляхом пошуку діалогу з Росією.

«Без участі Москви політичне врегулювання конфлікту в Україні не буде можливе або буде дуже складним», – сказав Штайнмаєр, додавши, що, власне, з цієї причини влада ФРН продовжує діалог з Росією.

Відносно Києва глава МЗС ФРН висловився більш ніж прозоро – до діалогу повинні бути готові обидві сторони, тому що: «Той, хто посилює політичний тиск, щоб схилити противника до переговорів, сам повинен бути до них готовий». У перекладі з мови дипломатії це означає, що Україна повинна мати в своєму арсеналі якийсь пакет компромісних пропозицій, який викличе розуміння і в Росії, і на Заході.

Отже, якщо говорити про поточний стан справ, то спроби знайти хоча б мінімальне взаєморозуміння між Україною і Росією мають майбутнє. По-перше, тому що обидві сторони визнають, що повний розрив відносин невигідний жодній із них. По-друге, тому що до цього їх досить активно схиляє міжнародне співтовариство. Варто нагадати, що про можливість «відкотити ситуацію» в ім´я компромісу і навіть вести розмову про зняття санкцій буквально днями говорили не тільки в Берліні, але і в Білому Домі – про це йшлося в заяві його офіційного представника Джоша Ернеста від 31 липня.

Які ж конкретні кроки міг би вжити Київ? У загальних рисах вони відомі. Перш за все – знизити градус, принаймні, офіційної риторики. Як мінімум, уникаючи прямих звинувачень і свідомого «тролінгу» опонента. Продовжити спілкування хоча б на рівні контактної групи, зробивши її засідання регулярними, а не винятковою подією (тим більше що Президент Білорусі готовий цьому всіляко сприяти – Лукашенкові дуже до речі лаври миротворця для його відбілювання в очах Європи). По-третє, за підсумками цих засідань спільними зусиллями запобігти гуманітарній катастрофі на Донбасі, контури якого набувають все більш виразного і загрозливого розмаху.

І, врешті-решт, прислухатися до того ж Франка-Вальтера Штайнмайєра, зазначивши, що «гнів і обурення не можуть, однак, стати останнім словом у дипломатії. Тому ми продовжуємо, так само, як і інші держави, шукати шляхи для хоча б мінімального прогресу».

Степан Кругликов, Коментарі