Навіть тяжко пригадати, коли останній раз у нас в області скоювався злочин, котрий б викликав такий великій резонанс по всій країні, як вбивство Михайла Нечая. На згадку хіба що приходить теракт по відношенню до заступника голови ОДА Миколи Шкрібляка. До речі, відносно цього вбивства і досі ведуться розмови, що розкрито воно не до кінця. Ось і у випадку з Михайло Нечаєм – тільки з’явилося повідомлення про затримання особи, яку є всі підстави вважати винною у позбавленні життя нашого знаменитого мольфара, як чи не одразу поширилися чутки на кшталт, а чи дійсно це справа рук психічнохворого одинака, котрий діяв без будь-якого впливу зовні? Зрештою, слідство по цьому вбивству тільки розпочалося і хочеться сподіватися, що воно з’ясує і цю обставину.
А наразі нагадаємо інші обставини злочину, якій стався зранку 15 липня у селі Верхньому Ясеневі Верховинського району. Першим, хто побачив мертвим Михайла Михайловича, була його дружина. Коли вона зайшла до кімнати, де Нечай приймав відвідувачів, чоловік вже лежав мертвий на підлозі, весь залитий кров’ю, а в його шиї стирчав ніж з дерев’яною ручкою. Жінка одразу зателефонувала до сина, розповівши йому страшну звістку, а той вже викликав міліцію.
Як встановили працівники слідчо-оперативної групи, котра прибула на місце події, того дня Михайло Нечай розпочав прийом відвідувачів о 6-ій годині ранку. В черзі вже чекали дві жінки та двоє чоловіків. Насамперед, народній цілитель запросив одного молодого чоловіка, мотивуючи це тим, що той один, а всі інші пари. Через деякій час молодик вийшов з кімнати і сказав, що господар просив його хвилин десять не турбувати. Чоловік поводив себе спокійно, як звичайна людина і ні в кого жодних підозр не виникло, що могло статися щось лихе. Тим більше, жодного шуму з кімнати, де Михайло Михайлович провадив прийом громадян, ті, що чекали своєї черги, не чули.
Звістка про вбивство відомого мольфара миттєво рознеслася по Україні. Отож, самі розумієте, під яким «пресингом» довелося працювати правоохоронцям. Як завжди, розроблялося кілька версій злочину. Наприклад, оперативники зацікавилися однією особою, 1968 р.н., уродженцем Луганщини. За іронією долі, як потім з’ясувалося, цей чоловік виявився однофамільцем того (прізвище Семенов), котрий реально підозрюється у скоєні цього злочину. Більш того, обидва, свого часу, щоправда, нарізно, перебували на лікуванні в психіатричній лікарні закритого типу в Дніпропетровську. Було встановлено, що луганчанин якось вже відвідував Михайла Нечая. Але тут стало відомо, що він помер ще минулого року. Тоді оперативники зацікавилися його старшим братом. Не знаємо, яким чином ця інформація поширилася, але на деякій Інтернет-сайтах з’явилися повідомлення, що вбивство Михайла Михайловича було помстою старшого брата за молодшого, котрого наш цілитель не зміг вилікувати. Та істина, як ми вже знаємо, лежала в іншій площині.
Зрозуміло, що найбільшій інтерес викликав саме той перший відвідувач, після візиту якого й знайшли мертвим мольфара. Також встановили його особу. Він приїхав до Верхнього Ясеніва за два дні до вбивства звичайним рейсовим автобусом. На березі річки, неподалік садиби Нечая розбив намет. Якимось чином йому вдалося познайомитися з Михайлом Михайловичем, вони спілкувалися, як тепер розуміємо, й на релігійні теми.
Встановлюючи обставини злочину працівники міліції з’ясували, що одразу після прийому, цей чоловік пішов до свого намету, взяв наплічник чорного кольору та, перейшовши по підвісному містку річку Чорний Черемош, попрямував у бік села Устерики.
Правоохоронцям пощастило, що вони встановили не тільки прикмети потенційного зловмисника, але й отримали його зображення. Річ у тім, що саме 15 липня у Верхньому Ясеневі закінчувала свою роботу знімальна група з Києва, котра готувала документальний фільм про нашого знаменитого мольфара. І ось в їхній відеоряд потрапив і цей чоловік.
В його пошуках, за інформацією начальника ЦГЗ УМВС в області Василя Гультайчука, брав участь практично увесь склад Верховинського райвідділу міліції, 26 бійців батальону внутрішніх військ, 30 бійців спецпідрозділу «Беркут», 10 працівників сусіднього Косовського райвідділу міліції. Також було задіяно шість кінологічний груп зі службовими собаками, в тому числі й з прикордонної застави Шибене. Крім того, в кожній мобільній групі були працівники місцевої лісової охорони, котрі знали тут усі стежки. Зловмисник ж місцевості не знав і, довго кружляючи, він, врешті-решт, вийшов до села Буковець Верховинського району на межі з Косівщиною. Тут його й помітила одна з пошукових груп, яку очолював заступник начальника Верховинського райвідділу міліції Іван Мартищук. Щоправда, чоловік також помітив міліціонерів та кинувся тікати до лісу. Але його наздогнали. Зрештою, зазначив Василь Гультайчук, зловмисник не мав змоги втекти. Бо вся місцевість була оточена подвійнем кільцем і в тому напрямку, в якому тікав чоловік, назустріч йому рухалася інша мобільна група.
Затриманим виявився 33-річний житель Львова, якій у 1999 році вже був судимий за вбивство жінки. Наскільки нам стало відомо, він тоді перебував в компанії, де була майбутня жертва, котра йому чомусь не сподобалася. В результаті йому довелося провести вісім років з Дніпропетровській психіатрічній лікарні закритого типу, куди у нас поміщають осіб, які скоїли злочин, але визнані неосудними. На нинішній день він є інвалідом другої групи з діагнозом «шизофренія».
Щодо теперішнього вчинку, то він пояснює, що не сприйняв релігійних поглядів Михайла Нечая, котрий, на його думку, поклонявся ідолам та не сприймає і не поважає обряди і норми традиційного християнського віросповідання. І начебто всю ніч перед скоєнням вбивства молився та зрозумів, що має покарати діда за зло. Як дослівно сказав підозрюваний: «Бог дав йому на це дозвіл». І зранку він пішов на прийом до Михайла Нечая, прихопивши з собою ножа, яким доволі професійно завдав чотири удари у шию. При чому на одязі вбивці ніхто не помітив ні краплини крові, хоча при таких пораннях, як в Нечая кров "фонтанить".