Україна сьогодні потребує розумної мілітаризації, правильного визначення військових пріоритетів і раціонального фінансування оборони.
Після проголошення незалежності в 1991 році Україні дісталася семисоттисячна армія, оснащена ядерною зброєю та міжконтинентальними балістичними ракетами. За двадцять три роки українська армія скоротилася майже вчетверо, залишилася без ядерної зброї, піддалася структурним змінам, відмовилася від призову на військову службу.
Сьогодні питання про реформування Збройних сил України постає з усією гостротою. Серед завдань, які необхідно вирішити, — задоволення запиту на мілітаризацію суспільства шляхом розвитку системи територіальної оборони; технічне переоснащення армії; коригування розміру коштів, які виділяються на оборону, і їх розумне освоєння.
РЕФОРМА РОЗПОЧНЕТЬСЯ З ПРИЗОВНИКІВ
Методи, якими українські політики з різних таборів намагаються підім’яти під себе гігантську пасіонарну хвилю, що піднялася в останні місяці, дуже різноманітні. Але однакові в одному — першочерговим об’єктом уваги є численні добровольчі збройні формування і волонтерські логістичні мережі. На тлі загостреного інтересу політиків до добровольців ЗСУ до останнього часу користувалися другорядним увагою. Найближчим часом армія сподівається повернути собі статус головного пріоритету — завдяки корінній реформі своєї структури.
Як очікується, найкардинальнішим кроком реформи обіцяє стати включення в систему регулярного призову в армію сил територіальної оборони. Дотепер майже всі батальйони територіальної оборони (БТО) і прирівняні до них батальйони спеціального призначення ЗСУ формувалися переважно за добровольчим принципом. Після включення БТО в схему призову призовники отримають два варіанти вибору. Перший — йти в сили оборони свого регіону і або обмежитися нестройовою службою в будівельних і медичних військах, або отримати первинну військову спеціальність стрілка в місцевому БТО. Другий — отримати повноцінну військову облікову спеціальність в універсальних навчальних центрах ВСУ, які готують військових спеців і сержантський склад.
Така реформа системи призову дозволить Міноборони задіяти баласт призовників, які з тієї чи іншої причини не можуть або ще не готові приймати участь в бойових діях. Надання призовникам вибору між службою в лавах БТО або походом в армію за повноцінною військово-обліковою спеціальністю допоможе армії досягти ефекту мілітаризації суспільства. Це відбудеться завдяки тому, що всі стрілки БТО після їхньої демобілізації зі строкової служби включатимуться в резерв місцевих збройних партизанських підрозділів із обов’язком проходити в них регулярні збори.
Розгортання сил БТО є не єдиним інструментом, який допоможе в короткі терміни наростити чисельність Збройних сил. Ще один інструмент — відродження повноцінної системи резерву кадрованих бригад. Це великі підрозділи різних родів військ, утримання яких у повному складі обходиться занадто дорого для скарбниці в мирний час. Розгортатися на всю міць їм доцільно тільки під час регулярних зборів, а також в небезпечний або воєнний період.
Зазначені реформи резерву передбачають, перш за все, регулярні збори демобілізованих із армії для їхнього донавчання. Вони повинні дати резервістам можливість своєчасно освоїти нові озброєння і техніку, щоб потім їм не довелося підтверджувати дієздатність своєї військової спеціальності і вчитися «на ходу».
У розробників цих та інших реформ, які очікують українську армію, є впевненість, що завдяки резервістам і БТО буде істотно підвищено статус інституту військових комісарів.
Військкомати, функції яких нині обмежені тільки закликом і урахуванням резерву, отримають неабияку відповідальність. Вони почнуть відповідати не тільки за формування партизанських підрозділів резервістів БТО, а й нестимуть відповідальність за озброєння, транспортне та інше оснащення, а також за регулярні збори і вчення демобілізованих.
За даними «k:», президент України Петро Порошенко схвалив усі ці та інші елементи реформи ЗСУ, і якщо реформа армії не стане об’єктом політичних чвар, вона зможе дати перші результати вже в осінній призов–2014. В такому випадку армія зможе вирішити дві найважливіші проблеми, що стоять перед Україною.
СОЛДАТИ ЧИ ПОЛІЦЕЙСЬКІ?
Перша з цих проблем — високий соціальний запит на мілітаризацію, який продовжує накривати українське суспільство небаченими досі темпами. Військова реформа, якщо її не підірвуть «доброзичливці», не дасть завернути цей запит і не дозволить направити його в помилкові русла, часто просто марні для оборони країни. Вихолощення цього соціального запиту в гіршому випадку веде до серйозної політичної кризи. А в кращому випадку ігнорування запиту суспільства на посилення функцій оборони країни загрожує посилити фаворитизм окремих військових формувань або родів військ. Ексцеси і протести в них, як правило, швидко гасяться, але вони нічим не краще класичних політичних криз. Говорячи ще конкретніше, нівелювання мілітарного запиту суспільства і провал військової реформи дозволить окремим політикам продовжити всі небезпечні для України тенденції 2001–2014 років.
Однією з них є гіпертрофована переоцінка ролі сил МВС у вирішенні питань військової та територіальної оборони країни: адже при попередніх правителях штат військових формувань цього відомства умисно доводився до рівня «паралельної армії». Штат поліцейського відомства в основному за рахунок розширення частин Внутрішніх військ тоді почав перевищувати штат ЗСУ і робив Україну посміховиськом для усієї Європи — як країну з більш ніж 300-тисячном поліцейським апаратом і скороченою до рівня 120 тис. армією. На таку країну нічого було нападати і шукати проти неї військові рішення — якби точно знати, що, через кого і як треба було просити у глави українського МВС.
У підсумку таких тенденцій багаторічний фаворитизм силових структур правоохоронних відомств призвів до катастрофічного падіння престижу контрактної служби та призову до армії. Нині, коли тривають спроби вбити клин між регулярними та добровольчими силами ЗСУ, МВС та Національної гвардії, нейтралізувати таку ситуацію і побороти колишній фаворитизм може тільки початкове і пріоритетне реформування армії. Тільки після початку цієї реформи армія зможе дати чіткий орієнтир реформам інших силових відомств — від МВС і Держприкордонслужби до СБУ і СЗР (Служби зовнішньої розвідки).
Внесення ясності в соціальні пріоритети розвитку країни дозволило б істотно спростити механізм виділення асигнувань на рівні парламенту. Але згладжування міжвідомчої боротьби навряд чи вирішить другу проблему України — головну на сьогодні. Йдеться про здатність військового відомства ефективно розподіляти та використовувати виділені кошти, щоб забезпечити нарощування боєготовності підрозділів і виконувати своєчасний ремонт і переозброєння техніки.
РАЦІОНАЛЬНІ ВИТРАТИ НА ОБОРОНУ
Проблеми в цьому напрямку вже кілька місяців є головним об’єктом гострої критики на адресу Міністерства оборони України. Адже оптимальна реформа структури — це одне, а забезпечення ефективності витрат на оборону — зовсім інше.
За словами військових фахівців, найоптимальнішим вирішенням цієї проблеми може стати відмова України від практики формування зведених або батальйонних тактичних груп і перехід на комплектування ЗСУ регулярними універсальними бойовими частинами, сформованими за так званим модульним принципом. Принцип забезпечення швидкого модульного з’єднання частин був узятий за основу військ США після останніх операцій в Іраку та Афганістані. Він вважається досить дорогим, оскільки крім окремих служб забезпечення злагодженості вимагає від підрозділів максимальної швидкості розгортання та маневреності. Це досягається завдяки максимальній автономності частин у забезпеченні: їм надається структурна автономність — зі своїми, а не прикомандированими частинами розвідки, ударного прикриття, логістики, медицини та комунікацій. Оскільки США вважаються світовим авангардом військової науки, перехід на успішно випробуваний ними модульний принцип отримує все більшу популярність в інших країнах. Українська армія поки що віддає пріоритет старій практиці формування батальйонних тактичних груп і зведених підрозділів, копіюючи радянські та російські військові традиції. Але рано чи пізно Київ буде змушений розширити розпочату нині військову реформу не тільки вшир, але і й у висоту. Такі реформи поки що в Києві не анонсовані, але без них не можна буде досягти головної мети — підвищення злагодженості різних родів військ і скорочення втрат техніки та особового складу. Це підвищить ефективність оборонних витрат, неминуче зростання яких очікує Україну в найближчому майбутньому.
Підвищення витрат на оборону — це сьогодні, мабуть, найпростіша проблема реформ української армії: в усі часи і в усіх державах розумні витрати на технічне оснащення армії завжди були найнадійнішим і прибутковим інструментом втручання держави в економіку. Випробувана в бойовому застосуванні техніка для багатьох країн служить джерелом багатомільярдних експортних доходів. Державні оборонні замовлення на її виробництво підтримують розвиток найпередовіших галузей машинобудування. Державні позики, що витрачаються на підтримку машинобудування, служать розвитку фінансових ринків.
За великим рахунком, фінансовий аспект реформування армії України сьогодні може турбувати набагато менше, ніж інші держави з менш розвиненою оборонною промисловістю. Однак замість цієї переваги нашій країні, на відміну від інших, доведеться займатися набагато складнішим завданням — надолужувати давно упущені структурні реформи і армії, і оборонної політики в надзвичайно складний для країни період.