25 липня 1936 р. на теренах Галича – Крилоса зусиллями археолога Ярослава Пастернака (1892 – 1969) було локалізовано місцезнаходження Успенського собору. Це було надзвичайно велике відкриття, яке підсумувало роботу всіх дослідників Давнього Галича ХІХ – першій чверті ХХ століть (о. Л.Лаврецького, І.Шараневича, Й.Пеленського) і дало поштовх для подальших досліджень впродовж останніх десятиліть – за часів СРСР і незалежної України.
Ювілей цей значний, тому що було віднайдено головну святиню Галича – собор Успіння Богородиці. З ним пов’язують створення у Галичі окремого єпископства, тут відбувалися інтронізації наших князів, тут поховано Ярослава Осмомисла. Віднайдення собору тривало майже століття, тому що лише він міг остаточно вказати на місцезнаходження колишньої галицької твердині. Його шукали у сучасному Галичі, на високих берегах Лімниці, у Крилосі – і тільки розкопки, які проводив Я.Пастернак у Крилосі у 1934 – 44 рр., поставили крапку у пошуках храму.
Саме 75 років тому на глибині 2,8 м від сучасної поверхні було віднайдено фундаменти другого за величиною (після Києва) храму. Розміри фундаменту будівлі становлять 32,5 * 37,5. Сам Я.Пастернак говорив, що це стало небувало щасливою подією не лише для української археології, зокрема церковної, а й для цілого українського народу, і для створення святині народної традиції, «якої у нас досі не було".
Відрадно, що поруч нашої святині уже традиційно відбуваються різноманітні заходи спрямовані на утвердження духовності нашого народу.
Сьогодні пам’яткою культури національного значення (охоронний номер 481) – фундаментами Успенського собору ХІІ століття опікується Національний заповідник "Давній Галич". Впродовж останнього десятиліття Заповідником проведено ряд тематичних міжнародних конференцій пов’язаних з проблематикою збереження та охорони фундаментів собору (зокрема, «Успенський собор Галича. Минуле і сучасність», 2005).
Вивченням пам’яток давнього Галича займається комплексна науково-дослідна експедиція, роботою якої керує дійсний член ICOMOS О.Б.Береговський. Фундаменти храму музеєфікуються, – робиться все для дослідження невідомих сторінок, збереження пам’ятки для сучасників та наступників, популяризації в Україні та за її межами об’єкту культурної спадщини.