З початку АТО проблема протезування стала однією з найбільш актуальних. Однак соціальний аспект чиновники підміняють своєю вигодою, на інвалідах намагаються нажитися. Держава не тільки не допомагає, а часто заважає людям.
Про проблеми протезування, небажання держави помічати проблеми постраждалих в АТО і можливості громадських активістів говорили з волонтером, створювачем проекту pidmoga.info Олексієм Краснощековим.
«Ви надаєте людям юридичну допомогу. Вони справді настільки не обізнані про свої законні права?
Проблема навіть не в цьому. Наша людина, навіть якщо і знає закон, просто боїться відстояти свої права. Я починав проект ще й тому, що навколо протезування дуже багато спекуляцій. Люди не розуміли, що їм належить, починали збирати гроші. У госпіталі приходили якісь посередники, які називали фантастичні суми вартості протеза в 100 тис. євро. Я спілкувався з німецькими виробниками. Там найкрутіший протез коштує 42 тис. євро. В Україні зробити подібний коштує удвічі дешевше. Ну, нехай ми ще додамо до суми переїзд, супровід і вийде максимум 50 тис. євро. Звідки ще 50 тис.? На людях намагалися нажитися.
Влітку в ефірі одного з телеканалів нардеп Валерій Сушкевич запевняв, що волонтерам не потрібно збирати гроші на протези. Всім, хто їх потребує, вони належать за законом і всім їх дадуть. Що ж виходить насправді?
Держава виділяє гроші на протези, але тільки ті, які вважає за потрібне. Найбільша проблема з протезами рук. Люди, абсолютно природно, хочуть отримати міоелектричний протез, який зчитує скорочення м´язів передпліччя і управляє кистю. Одному солдатові робили прорахунок такого протеза, і він становить близько 400 тис. грн. Але цьому хлопцеві виділяють тільки 65 тис. грн. За ці гроші можна отримати протез руки на тяговому механізмі: до плеча кріпиться ремінь, людина рухає рукою і кисть стискається і розтискається. Ось і вся функціональність.
Але Мінсоцполітики ці проблеми не турбують. Міністр Людмила Денисова виходила на прес-конференцію і говорила, що обмежень у вартості протезів немає, і відомство дає все що потрібно. На жаль, це не відповідає дійсності.
Адже хлопці приходили під Мінсоцполітики. Чиновники спілкувалися з ними та говорили про якісь обмеження. Так вони все ж є, і яким законом закріплені?
В тому-то і справа, що законом вони не закріплені. Директор департаменту соцзахисту інвалідів Оксана Полякова під час нашої акції «Протез для совісті чиновника» заявила, що граничні ціни існують. Міністр каже, що їх немає. Але мій досвід показує, що права, все ж, Полякова, отже, я можу припустити, що міністр або не володіє коректною інформацією, або бреше. Справа в тому, що обмеження у вартості закріплені наказами самого міністерства. Але також і я, як керівник, можу вводити накази у рамках свого відділу. Адже ці акти порушують законні права людей. Тим більше, що ці люди захищали державу, яка їх зараз обманює.
Мінсоцполітики в своїй постанові №321 ділить людей, яким необхідно протезування, на три категорії: такі, як інваліди, які обслуговувалися до АТО, бійці АТО і мирні жителі, які постраждали в зоні АТО. З останніми ситуація теж вельми дивна. Вони повинні надати довідку про те, що на них не заведені кримінальні справи. Полякова говорила, що необхідно впевнитися, що мирний житель не вчинив злочин проти Батьківщини. У мене питання: хто її призначив прокурором? Виходить, що соцгарантіями підміняють кримінальний кодекс.
За минулі місяці що зробила держава для інвалідів? Це порівняно з тим, що зробили волонтери?
Чотири прикордонникаи лежать на стаціонарі при Київському протезному заводі за держрахунок, їм зробили протези повністю за бюджетні гроші. Але ось, наприклад, були також і клієнти в «Українському центрі реабілітації ветеранів Афганістану», всього допомогли п´ятьом хлопцям. Одному була потрібна реабілітація і чотирьом протези, включаючи міопротез плеча. Це допомога за рахунок коштів волонтерів тому, що з якоїсь причини афганців виключили з виконання держзамовлень, незважаючи на 25 років успішної роботи в галузі та надані не в повному обсязі документи на атестацію згідно з наказом №215 Мінсоцполітики. Прийшла позапланова перевірка та позбавила їх цієї можливості.
Совбези зараз неформально видають направлення всім на три протезних центри – київський, харківський, львівський. Але вибору і конкуренції немає. Їх штучно обмежують. Більше того, чиновники намагаються уникнути уваги громадськості будь-якими шляхами, для них головне – зробити протез і відзвітувати, а якість стоїть вже десь на другому плані.
А яка якість вітчизняних протезів?
Свого протезист я відправив разом з одним прикордонником, щоб перевірити, що ж йому робити. Хлопця забрали з госпіталю і не сказали, який протез зроблять, з якою функціональністю і в які терміни. Приїхав протезист, волонтери, взяли калькуляцію. Вона виявилася цілком стерпною – пропонували далеко не найсучасніші технології, але й не найгірші з наявних. Тож все більш-менш непогано. Але, знову ж, ми говоримо про протези ніг. З верхніми кінцівками, як я і говорив, що набагато гірше. І цей випадок на контролі волонтерів, як йдуть справи з іншими я можу тільки здогадуватися.
Як чиновники визначили три центруи протезування? Був проведений тендер при Мінсоцполітики?
Наприклад, Харківський науково-дослідний інститут обирали для сертифікації без тендеру. Більше того, сертифікацію має провести Мінекономіки, а не Мінсоцполітики. У свою чергу Мінекономіки на наш запит відповіло, що тендер не проводило.
Тобто незрозуміло, хто і як визначив три центри?
Тут все зрозуміло. Денисова, коли була міністром перший раз, узаконила цю процедуру своїм наказом. Потім уряд Віктора Януковича продовжував працювати за цією схемою. Денисова повернулася і діє по ній далі.
Схему обслуговує середній менеджмент, який пережив всі зміни влади й виглядає вона наступним чином. Виробник, який хоче продавати комплектуючі для протеза, наприклад, колінний вузол або стопу, повинен заплатити за сертифікацію в Харківському НДІ. Відповідно, самі комплектуючі дорожчають, а сума, яку держава має виділити інваліду на протезування, при цьому постійно скорочується. За моїми оцінками за шість років через цю схему пройшли сотні мільйонів гривень.
Як багато людей в Україні потребують протезування? Які потреби бійців АТО?
В рік потреба є у десятків тисяч людей. В нашій базі зараз 40 бійців АТО і, найчастіше, їм потрібні протези ніг. Є випадки, коли немає одразу двох кінцівок.
Ви кажете, що ваш проект допомагає і в юридичних питаннях. Тобто ті, хто до вас звертаються, стикаються з обманом. Хто найчастіше намагається обдурити людей?
Всі і на всіх рівнях. Починаючи з того, що з госпіталю хлопців забирають незрозуміло куди і навіщо, і закінчуючи визначенням групи інвалідності з тим розрахунком, щоб люди отримали мінімум пільг.
У Мінсоцполітики є бажання співпрацювати з волонтерами, громадськими організаціями?
Ніякого. Якось ми домовилися про створення робочої групи, але один із запрошених, представник однієї з політсил, запізнився на 20 хвилин. Ще одного представника партії не пустили, тому що його не було в списках запрошених. У результаті зустріч зірвалася і більше не повторювалася, хоча ми дзвонили і питали.
Останнім часом у суспільства складається відчуття, що волонтери всемогутні. Є щось, чого вони не можуть?
Представляти адміністративну владу. Волонтер може прийти в держустанову і на своїй харизмі, значності, розкрученості вимагати те, що належить його підопічним. Для цього потрібно підвищити голос і натиснути на чиновників. Тільки на боязні публічності у відомствах можуть щось дати. Ніяких інших важелів тиску немає. Судіть самі, волонтери вибивають людині реабілітацію, борються за групу інвалідності. Держава допомагає? Ні, вона тільки заважає.»