Про те, наскільки для України небезпечна лихоманка Ебола, про яку так багато говорять в ЗМІ, про те, які хвороби становлять реальну загрозу для українців, про проблеми української епідеміології «k:» поговорили з Валерією Шагінян, заступником директора з наукової роботи Інституту епідеміології та інфекційних хвороб імені Громашевського НАМН України.
Наскільки загроза епідемії Еболи релевантна для України, враховуючи, що Африка від нас далеко, і ця хвороба не передається повітряно-крапельним шляхом?
Сьогодні ми можемо говорити про епідемію лихоманки Ебола — не першу в історії, але наймасштабнішу. Статистика ВООЗ свідчить про дев’ять тисяч хворих, з яких чотири з половиною тисячі померли. Проблема полягає ще й у тому, що серед заражених є медпрацівники, які контактували з хворими. Тобто, це люди, які повинні бути обізнані, що вони можуть бути інфіковані, що вони мають працювати з повним дотриманням правил безпеки. А проте вони примудряються захворіти. Загалом, проблема дійсно є — також і в тому, що вірус Ебола, як виявилося, ще недостатньо вивчений. В Африці зараз мають місце два спалахи, не пов’язані один із одним. Один почався в Гвінеї, а інший — у Конго. Зрозуміло, що Україна не має з цими країнами сухопутних кордонів, тому в цьому плані ми ніби захищені. Але є міжнародні зв’язки, літають літаки, до нас можуть прибувати люди, які інфіковані, але знаходяться в інкубаційному періоді — а він триває 21 день. Тобто, людина може бути абсолютно здоровою, а потім — захворіти, і тоді все залежатиме від того, як швидко й успішно медпрацівники зможуть виявити, що у неї саме це захворювання. Потрібно зуміти провести правильну диференціальну діагностику: з одного боку, треба вміти не пропустити захворювання, а з іншого — встановити правильний діагноз, відсікти всі випадки, що не мають відношення до лихоманки Ебола, для цього проводять спеціальні дослідження. Лихоманка Ебола — особливо небезпечне карантинне захворювання, тому краще проявити зайву настороженість, ніж пропустити випадок хвороби. Наприклад, недавно заблокували корабель, що приплив із Африки, на борту якого була людина з ознаками лихоманки, її висадили, але потім виявилося, що це звичайна малярія. Необхідно підготувати лікарів будь-якого профілю до можливості появи у них на прийомі такого хворого. Це зараз і робиться: готується низка документів, пам’яток, рекомендацій — і для медпрацівників, і для населення, чим займається і наш інститут.
Лікарі якого профілю перш за все стикаються з потенційними хворими на лихоманку Ебола?
Перш за все, терапевти, до яких звертаються хворі з підвищеною температурою. Початкові симптоми такі ж, як у грипу, і людина в першу чергу звернеться до свого дільничного лікаря. Тому знання про лихоманку Ебола повинні бути у будь-якого лікаря. Наш інститут підготував методичні рекомендації — що мають знати медпрацівники, як вони повинні себе поводити в разі, якщо до них надходить такий хворий, які потрібні засоби захисту тощо. Але цього мало, ця робота продовжуватиметься, зараз створюються групи з представників різних відомств — Міністерства охорони здоров’я, Держсанепідслужби, МНС та інших.
До речі, про Держсанепідслужбу. Зараз її намагаються реформувати й об’єднати зі службами ветеринарного та фітосанітарного контролю і захисту прав споживачів. Але сьогодні не найвдаліший час для таких перетворень. І в результаті в країні буде втрачено контроль за інфекційними захворюваннями, не залишиться людей, які могли б цим займатися. Безумовно, щось в Держсанепідслужбі слід було б поміняти. Але ліквідувати її не можна категорично — це і позиція нашого інституту, і моє особисте переконання.
А взагалі: які хвороби для нас сьогодні реально небезпечніші за Еболу?
У нас зараз проблем вистачає. Почнемо з того, що лежить на поверхні: у нас досі на цей рік не закуплено вакцини. Не пройшли тендери, не вистачило грошей тощо. І в результаті низка інфекційних хвороб, що підлягають профілактиці шляхом вакцинації, в тому числі — кір, краснуха, паротит, кашлюк, дифтерія, гепатит В, туберкульоз, стали представляти реальну загрозу для здоров’я в першу чергу дітей. В останні роки у нас взагалі зменшилася кількість щеплених, імунних дітей. Зокрема, особливо боїмося ризику спалаху поліомієліту — хвороби, яка загрожує розвитком інвалідності. І гепатит В — окрема історія, коли нам не відомі істинні відомості про поширеність захворювання. Тому що переважна більшість людей не знають, що вони інфіковані, а через кілька років у них розвиваються важкі хвороби печінки. У нас, на жаль, немає можливості забезпечити доступ до безоплатного тестування, яке могло б виявити захворювання на ранніх стадіях. Скажімо, щодо ВІЛ-інфекції певні успіхи в цьому плані є, і нам вдалося зупинити зростання захворюваності. Тому що там були фінансові можливості — державні та недержавні, люди могли безкоштовно обстежитися. А при гепатитах В і С такої можливості у людей немає. В Україні є державна програма з лікування гепатиту С, яка починалася в нашому інституті, є регіональні програми. Але вони фінансують тільки препарати, в них не передбачена діагностика, раннє виявлення тих людей, яких можна вилікувати за менші гроші. Та якщо буде ліквідовано Держсанепідслужбу, яка проводила лабораторні обстеження людей з груп ризику, то ситуація стане набагато гіршою.