Кульмінацією протистояння владного режиму й українського суспільства стали президентські вибори 2004 року та Помаранчева Революція. У ті прохолодні листопадові дні Майдан став уособленням єднання нації. Атмосферу, яка панувала на ньому, словами передати неможливо. Це потрібно було відчувати на місці, злитися з нацією в єдиному пориві, бути її органічною часткою.
В Івано-Франківську слово «балкон», який у ті дні слугував імпровізованою революційною трибуною, стало символічним означенням свободи і демократії. Через нього пройшло до тисячі промовців – політиків, громадських діячів, ієрархів українських традиційних церков і просто небайдужих громадян. На цьому балконі вперше було виконано пісню «Разом нас багато! Нас не подолати!», яка стала своєрідним гімном Помаранчевої Революції. З цього балкона представники майже всіх органів влади запевнили учасників акції, що визнають Віктора Ющенка Президентом України і єдині зі своїм народом. Особливо характерно, що це зробили керівники майже усіх силових структур області, запевнивши, що не піднімуть зброї проти власного народу, навіть якщо їм буде відданий такий наказ.
Помаранчева Революція стала яскравим виявом тієї боротьби, яка й досі точиться в українському суспільстві за національний, демократичний і соціально-правовий зміст Української держави. Саме в такому масштабі і в такому контексті її необхідно розуміти, не зводячи дріб’язково лише до персоналій, їхніх інтересів чи амбіцій і до виборчих технологій.
Мільйони людей на українських майданах відстоювали перш за все право на власну гідність і на достойний рівень життя. Особа кандидата на пост Президента України Віктора Ющенка не була єдиною і винятковою ціллю, а слугувала лишень інструментом реалізації таких прагнень. Вона виникла в силу існуючих ситуативних обставин й в інших часових обставинах таким інструментом може стати й обов’язково стане особа того чи іншого лідера. Але особисті політичні невдачі лідерів не слід асоціювати з невдачами цілої нації , а тим більше заперечувати національну революцію, як ефективний метод суспільних змін.
На жаль, оманлива досяжність мети зіграла із українською нацією злий жарт. Замість того, щоб утвердити розпочате, суспільство самозаспокоїлося. Ті ж, що були винесені на гребінь революції і назвалися політичною елітою, так і не змогли перерости рівня дріб’язкових меркантильних інтересів та піднятися до розуміння логіки історичного розвитку Української держави.
Зрештою, щоби зрозуміти наші труднощі на шляху українського державотворення, ми повинні усвідомлювати їхні причини. Однією із головних є жалюгідний стан еліти – тої провідної верстви, що з висоти пташиного польоту бачить перспективи розвитку й веде за собою націю. А сьогоднішня владна верства – це тільки в мізерній частці залишки недонищеної української еліти. Решту її контингенту складає компартійно-совєтська номенклатура, ділки тіньового бізнесу, кримінального світу та регіональних олігархічних угрупувань.
Не можна не відзначити й здобутків, які приніс із собою Майдан. Першим і головним із них є те, що Українська держава стала більш українською не лише за формою, але й за змістом. Саме завдяки президентській політиці Віктора Ющенка Голодомор було визнано геноцидом проти української нації. Дещо зросла питома вага української мови на телеканалах, розпочався процес ліквідації символів тоталітарної епохи. Влада по мірі можливого розсекретила архіви, дала сигнал до написання історії через призму українського бачення, відроджувалися національні традиції, духовність і культура.
Втім, не було реалізовано головного гасла і вимоги Майдану – бандити так і не опинилися за гратами… Не відбулося обмеження корупції, впливу олігархічних кіл на економічні й політичні процеси. Відбулася персональна ротація при владі, але не змінилися методи, якими діяла влада.
Зраджено було й інші гасла Помаранчевої Революції. Внутрішні чвари штовхали її лідерів в обійми до політичних опонентів, змушували вдаватися до популістських кроків, що підривали економіку країни, погіршували діловий клімат, перешкоджали європейській інтеграції.
З уваги на незавершеність Помаранчевої Революції сьогодні часто переважають негативні трактування її перебігу і змісту, аж до табачниківського викреслення цього феноменального суспільного явища із навчальних посібників по історії. Такий підхід є шкідливим, оскільки заперечує сам шлях революційного розвитку суспільства в умовах узурпації влади й загрози тоталітаризму.
2010-й рік ознаменувався політичним реваншем та поступовим поверненням до влади тих, хто після Помаранчевої Революції більше розмірковував над зміною країни проживання, аніж над політичними перспективами в Українській державі.
За рік перебування при владі Президент Віктор Янукович зумів не лише вибудувати жорстку вертикаль влади та реставрувати ту систему впливу і повноважень, яку Леонід Кучма вибудовував роками, а й в окремих аспектах перевершив його. В діях влади спостерігається очевидне прагнення запозичити для управління країною російський варіант керованої демократії.
В українських реаліях парламент перестав бути місцем для дискусій. Штучно сформована за допомогою «тушок» більшість перетворила розгляд ключових для держави законопроектів на просту формальність. Що таке “демократія” в умовах українського парламенту яскраво засвідчила ратифікація т. зв. “харківських домовленостей”.