Торік майже у передноворічну ніч народні депутати України, аби фінансово зміцнити бюджети сільських, селищних і міських громад, проголосували за введення нових та модернізацію старих місцевих податків. Збіг лютий і тепер уже можна попередньо судити про те, яку вигоду від урядової ініціативи, підтриманої народними обранцями, матимуть цього року громади Прикарпаття. Наразі результати реформ виглядають неоднозначними, пише "Галичина".
Місцеві ради резервам не раді?
Начальник Головного управління Державної фіскальної служби України в області Ірина Столярик у доповіді на нараді, присвяченій будівництву доріг на Прикарпатті, яку, користуючись перебуванням у нас народних депутатів України А. Матвієнка і Ю. Тимошенка, провів нещодавно голова облдержадміністрації Олег Гончарук, розповіла, що за перший місяць справляння нового податку — акцизу з роздрібного продажу бензину й інших паливно-мастильних матеріалів, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, до бюджетів сільських, селищних і міських рад надійшло 16,8 млн. грн. З них 10 млн. грн. — за рахунок продажу нафтопродуктів і понад 6 млн. грн. — коньяку, горілки та сигарет. Сума, погодьмося, немала.
Водночас І. Столярик наголосила на тому, що парламентарі цього року надали право депутатам місцевих рад затверджувати ставки податку на житлову і нежитлову нерухомість — встановлювати в розмірі відповідно 2 і 1 відсотка від розміру мінімальної зарплати, як це передбачено Податковим кодексом, або ж на свій розсуд їх зменшувати, та збільшувати розмір неоподатковуваної площі порівняно із законодавчо визначеним мінімумом: 60 кв. м — для квартир і 120 — для будинків.
— Ми зробили аналіз щодо сільських рад кожного району, — інформувала і. Столярик. — По-перше, є сільські ради, які взагалі не ухвалили ставок податку на житлову і нежитлову нерухомість. Таких рад — близько 40. По-друге, подивімося, які ставки здебільшого затвердили депутати місцевих рад. Найвищу ставку податку — 1,6 — прийняла Івано-Франківська міськрада. Тобто якщо є 1 відсоток — для нежитлової нерухомості і 2 — для житлової, то в м. Івано-Франківську середня вийшла 1,6. По районах ставка податку становить 0,1, 0,3, 0,4 відсотка. На території Яремчанської міськради — 0,05. Така ж картина і щодо площі — багато рад істотно збільшили площу квартир і будинків, яку не оподатковуватимуть. Наприклад, депутати Бабухівської сільської ради для квартир визначили її в розмірі 120 кв. м, для будинків — 240, а загальну ухвалили 360 кв. м, хоча законом передбачено 180 кв. м. Солотвинська селищна рада для будинків неоподатковуваний «мінімум» підвищила до 260 кв. м, а є і 280, 360 і навіть 400 кв. м.
Апелюючи до міських, селищних і сільських голів, і. Столярик наголосила, що «все це — ваші резерви. Це ваші надходження, які сьогодні можуть бути залучені до місцевих бюджетів і використані на нагальні потреби. Ті ж дороги зокрема. Ми всі скаржимося, що немає доріг. Але їх і не буде, якщо ми не згуртуємося і не будемо дбати, аби ці кошти надходили та згодом спрямовувалися за призначенням».
— Оці 240 кв. м, що не підлягають оподаткуванню, ввели для кого? Це хіба для себе? — риторично запитав народний депутат України Анатолій Матвієнко і, апелюючи вже до голів райдержадміністрацій, закликав їх «прокинутися». — Як ви ремонтуватимете дитсадки, школи, будуватимете і розвиватимете щось, якщо не хочете збирати податки?! Бо вибори. Даруйте, той, хто проводить реформи, на виборах ніколи не перемагає. Але входить в історію.
«Село зжебракувало»
Але представники органів місцевого самоврядування мають своє бачення перших наслідків — фінансових, а також моральних — податкових та бюджетних реформ, які, як декларувалося, мали би забезпечити бюджетну незалежність громад.
— Сьогодні у нас йде війна. і якщо ми ще хочемо сказати селянинові, який весь вік працював і своїм мозолем побудував будинок площею 180 кв. м, аби жила сім’я, жили його діти, що тепер цей дім потрібно оподаткувати, то підімо і скажімо людям у селі, як це зробити, — емоційно звернувся до учасників наради голова Асоціації сільських та селищних голів івано-Франківщини, сільський голова Старуні Іван Мосюк. — Чи має сільський голова разом із секретарем сільської ради піти до магазину і закликати односельців купувати більше горілки, пива й сигарет і громада краще житиме? Або посилати секретаря на АЗС, аби він контролював, скільки автомобілів за добу заправили? Я би хотів, щоб все-таки це робили ті люди, які за це відповідають. А не тільки сільські голови. і щоб децентралізація, яку розпочали, не відбувалася водночас з централізацією на районному рівні. Бо хто дав моральне право районним радам забирати на своє фінансування дитячі садки, будинки культури, які дотепер утримували коштом сільських громад? і ми відповідали за кожну дошку, яка там є, за те, чи не тече стеля і чи діти нагодовані, чи не нагодовані. Повернімося лицем до села!
На переконання голови Асоціації сільських рад Тисменицького району, сільського голови Старого Лисця Анатолія Лущака, складається враження, що законодавці, намалювавши в уяві належну співвітчизникам нерухомість і встановивши ставки податку й неоподатковуваний «мінімум», відірвалися від реального життя, не врахували того, що основна частина жителів у селах живе на 1 000 —1 500, щонайбільше 2 000 грн. доходу на місяць. А із самим адмініструванням податку на нерухомість взагалі виходить казус.
— Можливо, ініціюючи ці податки і ставки, на увазі мали заробітчан, — припустив А. Лущак. — Але вони не платять податку до місцевого бюджету. Ми принаймні цього не бачимо. інвестиції бояться привезти. Село сьогодні зжебракувало. А ми встановлюємо і встановлюємо нові податки, нові тарифи. Я міг би навести багато прикладів, але зауважу лише одне: у 4-тисячному Старому Лисці лише 40 відсотків жителів мають оформлене право власності на нерухомість. А 60 — не мають. Тобто добросовісні члени громади платитимуть, а більшість — ні? Нехай які б ставки не були, але немає формули, як змусити платити податок тих, у кого немає документів про право власності на нерухомість.
Як і І. Мосюк, А. Лущак акцентує на моральному аспекті рішення законодавців ввести акцизний податок на роздрібну торгівлю алкоголем та сигаретами для наповнення бюджетів місцевих громад. «Досі як сільський голова я боровся за те, аби односельці не пили, разом з депутатами проводили профілактичну роботу й заохочували жителів Старого Лисця вести здоровий спосіб життя, прагнули прищепити любов до спортивних змагань. А тепер що? Казати: пийте більше? Ми не даємо молоді альтернативи. Навпаки, знову затягуємо її в прірву. На моє переконання, кошти, вторговані від продажу алкоголю, мають спрямовувати не в бюджет розвитку села, а на те, аби пропагувати здоровий спосіб життя. Так весь світ робить. До речі, у нас колись так і було. Ми мали захищену статтю видатків, завдяки якій і понині маємо спортзали, стадіони, — зазначив у коментарі кореспондентові «Галичини» вже після наради А. Лущак. — Тепер же нас поставили в умови, коли сільська рада не може організувати футбольні змагання, не може купити машину гравію, аби підлатати вже навіть не дорогу, а, образно кажучи, напрям до чотиритисячного села. Бо ні коштів не маємо, ні права витрачати їх на цю діяльність. А як пояснити людям у селі, що ми не можемо ремонтувати дорогу? Даймо людям можливість хоча б трохи жити краще, і вони самі підуть платити свої податкові зобов’язання. Наші ж люди й так несуть гроші, продукти, матеріальну допомогу і на АТО, і пораненим бійцямѕ А ми лише знову і знову говоримо про податки, про нові тарифи на газ, на світло. Не знаю, чи зауважили, скільки разів нині нам нагадували, що ми, сільські голови, не думаємо про бюджет розвитку. Мені образливо, бо низів вони не почули».
Закон потребує… ремонту
Як це часто трапляється, вже у процесі справляння податків відкрилися, образно кажучи, приховані «діри» у законодавстві та не до кінця продумані механізми адміністрування зборів. Як зазначила і. Столярик, місцеві ради могли б отримати у січні акцизу з нафтопродуктів орієнтовно на 2,5 млн. грн. більше. Але компанія «Авіас», продаючи талони на бензин і дизпаливо, зачислює цю свою діяльність до сфери гуртової торгівлі, а податок встановлений на роздрібну. З цим питанням прикарпатські податківці мають намір звернутися до ДФС України, бо воно потребує законодавчого врегулювання.
Але це не єдиний проблемний момент.
— Ми зробили детальний аналіз того, що у нас робиться у сфері продажу нафтопродуктів і чи в повному обсязі декларують доходи автозаправні станції, — розповіла і. Столярик. — і отримали таку картину: є АЗС, зокрема в Галицькому, Городенківському й інших районах, де за добу заправляється по 4-8 автомобілів. У Тисмениці є АЗС, де за день бензин купили нібито всього троє водіїв, у що, звичайно, повірити важко.
У процесі обговорення виникло ще одне проблемне питання. Дороги є у всіх селах, але не у всіх є АЗС. До речі, як повідомила і. Столярик, із 10 млн. грн. акцизного податку, які водії заплатили, заправляючись на АЗС краю, левова частка — майже 3 млн. грн. — пішла до бюджету Івано-Франківської міськради.
— Має бути окрема політика, бо одна громада має можливість отримувати ці кошти: село — на автомагістралі і в ньому заправка стоїть, а поруч, за 5 кілометрів — сусіднє село, де нема АЗС. А там теж потрібно дорогу ремонтувати, — порушив проблему А. Матвієнко. — Фермер завантажив машину картоплі, привіз до івано-Франківська, продав її, у місті заправився і бездоріжжям поїхав до свого села. Вважаю, що Івано-Франківська міськрада, на території якої зосереджено, мабуть, 40 відсотків АЗС області, має нести відповідальність за ті п’ять відсотків, які отримає у вигляді акцизу. Бо коли вкладемо їх і зробимо дороги нинішнього року, то вже на другий рік матимемо вдвоє більшу суму надходжень до бюджету. Бо у нас з’являться туристи, інвестиції й охочі заправляти своє авто на АЗС.
Уже після введення нового акцизу податківці зробили для себе ще одне відкриття. З’ясувалося, що на івано-Франківщині, як зазначила начальник ГУ ДФС України в області, дотепер є достатньо велика кількість сільських крамниць, які не мають ліцензій на продаж алкогольних і тютюнових виробів. Зокрема, в Богородчанському районі їх 3, у Верховинському — 10, Галицькому — 11, Надвірнянському — 12, у Рогатинському — 29. Ці дані, звісно, не свідчать прямо про те, що власники крамниць порушують закон. Вони й справді можуть не торгувати підакцизними товарами. Проте, як зауважила і. Столярик, важко віриться у те, що є села, де людям за пляшкою горілки чи пачкою сигарет доводиться їхати аж у райцентр чи сусіднє село.
Туризм — бізнес чи наразі міф?
Ще одним місцевим податком є туризм, про перспективність якого говорять дуже багато. А. Матвієнко повідомив, що торік Прикарпаття відвідало 1,5 млн. туристів. А також є амбітні наміри перехопити до нас значну частину з тих 4,5 млн. туристів, котрі традиційно відпочивали у Криму, але після анексії півострова Росією туди вже не поїдуть.
Однак податківці дані про аж таку велику значимість туризму для наповнення бюджетів громад не підтверджують.
— Хочу ще звернути увагу на туристичний збір. Якщо яремчанська зона у нас є найбільш привабливою для туристів, то ставки туристичного збору встановлені там у розмірі від 0,3 до 0,15 відсотка, тобто значно нижчі за визначену законом максимальну ставку в розмірі одного відсотка, — зазначила І. Столярик. — Поляницька сільська рада, де ТРК «Буковель» і найбільша кількість туристів, ухвалила ставку в розмірі 0,5 відсотка. і за весь 2014 рік Івано-Франківщина зібрала 900 тис. грн. податку з туристичного збору. В тому числі до бюджету Поляницької сільської ради надійшло майже 600 тисяч.
Безперечно, і 600 тис. грн., особливо для сільської громади, — немалі кошти. Однак говорити про надходження від туристичного збору як про джерело наповнення місцевих бюджетів і про те, що вони можуть справді мати серйозний вплив на розв’язання соціальних проблем громад, м’яко кажучи, несерйозно. Особливо добре це видно, якщо вдатися до порівняння. із 1 січня з ініціативи уряду Верховна Рада ввела ще й податок на дорогі легковики — з дизельним двигуном обсягом 2,5 тис. куб. см та з бензиновим — понад 3 тис. куб. см, що випущені менше ніж п’ять років тому. На Івано-Франківщині таких є 265. Але, як підкреслила І. Столярик, це попередні дані, що будуть уточнюватися, а відтак їх кількість ще може зрости. Отож якщо від кожного з 1,5 млн. туристів бюджетам громад «капнуло» аж по 60 копійок, то з власників розкішних авто його надійде 6 625 000 грн.
А взагалі чи не найбільший парадокс існуючої в Україні системи оподаткування полягає в тому, що основними джерелами наповнення і державної, і місцевих скарбниць є не надходження від успішної господарської діяльності — виробничої, з будівництва чи перевезень, туристичної або торгівельної, а вже непомірно високі мита, акцизи і податки, які платить кінцевий покупець. Здебільшого — це найманий працівник і пенсіонер, у яких іншого доходу, окрім зарплати та пенсії, немає. і ніхто, за невеликим винятком, не задумується над тим, хто ж на теренах сільських, селищних і міських громад, використовуючи виробничі потужності та природні ресурси — землю, ліс, річки і ставки, генерує прибутки. і куди ці гроші дівають? А якщо прибутків немає, як це показують у звітах десятки підприємств, то чому? І що слід зробити, аби цю ситуацію змінити?