Діти з особливими потребами потребують особливого піклування. Про це, як ніхто інший, знає педагогічний колектив Яблунівської спеціальної загальноосвітньої школи–інтернату, що у Косівському районі Івано–Франківської області. На фоні війни в Україні потреби таких от не зовсім здорових дітей якось непомітно відійшли на задній план. Та, на жаль, не зникли.
Про особливі потреби особливих дітей, волонтерство без політики та справжню благодійність Стику розповів завуч Яблунівської спеціальної загальноосвітньої школи–інтернату Андрій Іванович Яблонський.
– Розкажіть, будь ласка, коли започаткувала свою історію Яблунівська спеціальна загальноосвітня школа–інтернат?
– Яблунівська спеціальна загальноосвітня школа–інтернат започаткувала свою історію з 1963 р.
– За яких обставин дітки потрапляють до Вас?
– Наш заклад–це шанс для дітей з особливими потребами впоратися зі своїми проблемами, повірити в себе та знайти своє місце в житті. Всі діти, які зараховані до нашої школи, проходять комплексне психолого–медико– педагогічне обстеження при обласній ПМПК, звідки і отримують направлення на навчання в нашу школу.
– До якого віку вони перебувають у закладі та які перспективи очікують на них після випуску?
– Оскільки у класі можуть навчатися діти різновікової групи, то однозначно вказати вік буде необ’єктивно, однак діти навчаються з 1 до 10 класу і отримують свідоцтво про закінчення школи. Учні школи отримують допрофесійну підготовку з робітничих професій: швачки, шевця, столяра,
працівника сільського господарства. 90% вихованців продовжує навчання у Коломийському, Отинійському, Коршівському ПТУ, Івано–Франківському будівельному ліцеї.
– Чого найбільше потребує Яблунівська школа–інтернат? Які головні проблеми є на сьогодні?
– Вихованці закладу мріють про футбольний майданчик зі штучним покриттям, а ще спортивну форму та взуття.
– Як Ви оцінюєте ту допомогу, яку надає держава для вашого закладу? Чи не погіршилось фінансування на фоні війни на Донбасі?
– Наш заклад фінансується і утримується за рахунок державного бюджету. Якби не військові дії на сході України, звичайно, фінансове забезпечення дало б змогу провести капітальний ремонт приміщень, зокрема спального корпусу.
– Ви тісно співпрацюєте з учасниками освітньо–благодійного проекту «Янголи поруч». Чим вони відрізняються від інших гостей інтернату? І чи раді Ви волонтерам взагалі?
– Коли у 2011 році ми вперше зустрілися з фундатором проекту «Янголи поруч» п. Орестою Возняк та із активними учасниками організації, то навіть гадки не мали, що саме така співпраця ляже в основу справжньої дружби. Без перебільшення, вони дарують щирі, безкорисливі, постійні та благородні вчинки і акції для наших вихованців. Ми хочемо зробити наголос на тому, що кожна справа, організована учасниками проекту – чи майстер–класи із виготовлення сувенірів своїми руками, майстер–класи із хореографії, спортивно–розважальні конкурси, навчально–пізнавальні програми – були не тільки добре продумані, але й проводилися з любов’ю. З такою любов’ю, на яку тільки здатне серце сильних духом людей. Патетика цих слів зумовлена відгуками дітей (Андрій Іванович зачитує – ред):
«Дорогі друзі!Ви були справжніми друзями…Не кожна людина може проявити таку любов, ласку, опіку…» /Василь Шайваровський, учень 8 класу/
«…з вами весело, цікаво. Цікава ваша турбота і доброта до нас. Ми дуже щасливі, коли ви приїжджаєте. Янголи ви наші…, турботливі і лагідні, грайливі і жартівливі…» /Лесюк Христина, учениця 8 класу/
«Я дуже щаслива, що в нас є такі друзі…я з нетерпінням чекаю вас» /Зубрин Наталія, учениця 5 класу/
«Друзі! Ви даруєте хороший настрій. Мені приємно спілкуватися з вами, гарно проводити час. Ви створені, щоб робити дітям добро…..з нетерпінням чекаємо вас…» /Шайваровський Руслан, учень 10 класу/.
Це лише дещиця слів–спогадів, чи слів–подяки, чи слів–вражень, але саме вони є свідченням важливості мети проекту «Янголи поруч», яка, на нашу думку, несе істинну сутність соціального феномену–справжнього волонтерства: волонтерства без користі, без політики, без абстракції.
-Якою, на Вашу думку, повинна бути справжня благодійність? Чи можна нашкодити діткам неправильним розумінням того, чого вони найбільше потребують?
– Необхідно пам’ятати, що поруч з нами є ті, які потребують нашої постійної підтримки, опіки та уваги. До благодійності не змусять жодні накази та розпорядження, вона має бути у кожного в душі. Адже щирий погляд, щаслива усмішка та дитяча віра в дива вартує усіх скарбів та є найвищою винагородою за добру справу. Звичайно, вдаватися у філософські міркування над поняттями «доброчинність» та «милосердя» наразі не має сенсу та необхідності. Однак, на жаль, сьогодні багато хто розуміє благодійність і милосердя саме як одноразові акції: від випадку до випадку. Добрі справи не залишаються не поміченими. Тому «Янголи поруч» дарують не тільки матеріальні та духовні цінності, але й приносять радість та надію у дитячі серця.
– Що б Ви хотіли сказати батькам, діти яких є вихованцями вашого закладу? І від чого застерегти сім’ї, в яких ростуть дітки з особливими потребами?
– Не лякайтесь слова «школа–інтернат»! Бо саме вона є тим закладом, де дитина з особливими потребами подолає труднощі, невпевненість, утвердиться як особистість, буде не гіршою, а частіше і кращою серед інших, буде готовою дати собі раду.
Розмовляла Василина Ців’юк