Психолог Наталія Чаплинська: Усі, хто був на сході, повертаються іншими

В інтерв’ю для газети «Галичина» психолог, громадська діячка Наталія Чаплинська, яка нині є співкоординатором Центру психологічної допомоги учасникам АТО в Івано-Франківську, розповіла про специфіку його роботи, про те, що через спілкування з психологами Центру вже пройшло понад 500 бійців, їхніх рідних та близьких, дала поради, як спілкуватися з «атовцями», поділилася враженнями від своєї недавньої поїздки на Донеччину. І наголосила, що ветерани війни на Донбасі не повинні ходити, як прохачі — їм та їхнім рідним держава зобов’язана надавати увесь спектр пільг.

– Пані Наталіє, як співкоординатор Центру психологічної допомоги учасникам АТО розкажіть докладніше, чим він займається.

— Спочатку були Майдан та Революція гідності, де започатковано волонтерський рух психологічної допомоги. Психологічна служба волонтерів органічно переросла із допомоги учасникам Майдану в допомогу учасникам АТО та їхнім рідним і близьким. Тому рівно рік тому почав активну роботу Центр психологічної допомоги учасникам АТО, який поєднав у своїй діяльності різні напрями психологічної допомоги. Приміщення для організації центру нам надала обласна рада, обласна організація Національної спілки журналістів України та редакція газети «Галичина». Основні питання, які взялися вирішувати психологи-волонтери в центрі, спрямовані на допомогу бійцям та їхнім родинам. Зокрема ця діяльність охоплює декілька напрямів, а саме: індивідуальну та групову роботу з бійцями, котрі мають іти в АТО, з тими бійцями, які приїжджають на ротацію, і з тими, хто демобілізується. Окремим напрямом роботи є психологічне консультування рідних бійця — батьків, дружин і т. д. В сферу допомоги учасникам АТО входять і поранені, ті, хто був у полоні, переселенці. Загалом усі, хто проживає важкі події перетворень у нашому суспільстві більшою чи меншою мірою.

Психологи нашого центру ведуть супровід родин загиблих — тих, які дали на це згоду. Тут важливо надати підтримку в прожитті втрати.

Новою ініціативою стало створення групи взаємодопомоги для жінок військових та груп взаємодопомоги для ветеранів АТО.

У центрі працює «гаряча лінія», де можна отримати основну інформацію про нашу діяльність. Часто виконуємо функції не лише психологів, а й соціальних працівників, надаючи інформацію та спрямування до фахівців, котрі повинні надавати посильну підтримку бійцям АТО та їхнім родинам.

Так складається, що психолог виконує роботу соціального працівника. Адже наші бійці, які повертаються з АТО, та їхні рідні часто потребують соціальної адаптації та скерування до юристів і державних служб. Наша праця полягає ще в роз’яснювальній роботі щодо того, як поводитись і спілкуватись родинам із військовими, а військовим — з родинами та близькими.

– Хто працює в команді центру і чи є якісь програми, які б забезпечували зв’язок з учасниками АТО? Словом, чи люди знають, куди звертатися по психологічну допомогу?

— Команда психологів-волонтерів налічує понад 30 фахівців, а також з нами займаються волонтерською роботою соціальні працівники, юристи, студенти та люди доброї волі, які готові прийти на допомогу. Ще важливе те, що всі психологи нашого центру проходять обов’язкове навчання з роботи з учасниками АТО, яке рекомендує і проводить «Українська асоціація фахівців з подолання наслідків психотравмуючих подій», членами якої є наші волонтери.

Психологи центру — добрі фахівці і знавці своєї справи, тому що вони систематично вчаться та підвищують свій фаховий рівень у провідних європейських і світових практиків у сфері психотерапії. Спеціалісти, які вчать психологів нашого центру, мають практичний досвід виходу суспільства з кризи після війни, природних катаклізмів і т. д.

Методи і напрями консультацій розширені й різноманітні: від простої бесіди до повної програмної групової роботи, як у нас в центрі, так і на виїздах у районах, батальйонах та частинах.

– Скільки на нині бійців АТО та їхніх рідних звернулося до вас по допомогу?

— Якщо рік тому до центру майже ніхто не звертався, то сьогодні потреба в консультації та допомозі від психолога зросла в рази. Можемо сказати, що через спілкування з психологами пройшло понад 500 бійців, їхніх рідних та близьких.

Ще з одним напрямом розпочинаємо працю, де було б добре знати, якої допомоги потребують бійці та їхні родичі і друзі, що пережили вторинну травму. За словами практикуючого психолога і психоаналітика благодійного фонду «Коло» Світлани Шапошнікової, вторинна психологічна травма стосується людей, які постійно спостерігають і перебувають у стані безперервних змін. Ми піддаємося вторинній травмі, спостерігаючи за новинами, і коли чуємо різні історії з війни від друзів та знайомих. Нині все наше суспільство перебуває в стані стресу.

– З якими проблемами учасники АТО звертаються до вас найчастіше? Скільки часу потрібно демобілізованим для адаптації до мирного життя і від чого це залежить?

— Якщо раніше до нас звертались бійці, які перші відчули на собі обстріли «градів» і пройшли через полони, то тепер звертаються і їхні родичі, знайомі і навіть окремі розчаровані «майданівці». Бійці звертаються до центру з питаннями адаптації після перебування в АТО. Вони помічають, що змінились, і в оточенні рідних та близьких їх не розуміють. У бійців появляється думка, що в зоні АТО було легше і простіше. Вони себе часто сприймають соціально не захищеними після повернення додому, у мирне життя. Бо в родині та суспільстві не готові сприйняти їх іншими, тими, хто пережив глибокі стресові ситуації, ризикуючи життям.

Більшість проблем психологічного характеру виникає через незадоволення базових потреб. Вони не виникають самі по собі. Бійці, які повернулись з АТО, соціально не захищені через відсутність роботи з гідною оплатою праці, тяганину з виготовленням документів та відсутність підтримки державних структур. Такі проблеми були у житті і до АТО, але тепер вони загострились і стали разючими. Тому така ситуація веде до посилення і нагромадження проблем та емоційної нестабільності. Не завжди легко справлятися з некерованими гнівом, страхом, сумом, розчаруванням та відчаєм. Люди часто вдаються до сумнівних та проблемних способів емоційної регуляції через вживання алкоголю або інших схожих середників.

У таких випадках важливе переживання тих почуттів, які є насправді, а не підміна їх, втеча в заперечення та гучні гуляння, веселощі.

Отож у центрі загалом отримали консультації понад 500 осіб. Варто зазначити, що ми вказуємо кількість за першою консультацією, а таких консультацій з однією людиною може бути від однієї до десяти і більше. Отримання вчасної допомоги гарантує спокій, адекватне вираження гніву (кожна людина гнівається і має на це право), злості, сприяє запобіганню виявів неконтрольованих реакцій, які ми маємо можливість спостерігати в суспільстві. Все тільки починається. і тут хочу привернути вашу увагу до важливості психологічного інформування та роботи психолога з бійцями, аби менш болісно пройти періоди некерованої поведінки серед тих, що повернулись з АТО. На Майдані у них були палиця та фанерні щити, а тепер вони вміють користуватись зброєю. Тому потрібно якнайшвидше організовувати реабілітаційні центри для ветеранів та бійців АТО, де б вони та їхні родичі разом проходили реабілітацію. Бо коли боєць пройшов тренінгову психологічну програму, а мама, батько чи дружина або інші родичі не готові прийняти його зміни, і не знають, як правильно налагодити комунікацію з бійцем, то реабілітація може завершитись з мінімальним позитивним результатом.

– Втрата близьких товаришів, схоже, є основною проблемою для багатьох солдат, які недавно повернулися з війни. Як вони з цим справляються?

— У кожного бійця є своя межа щодо спілкування на цю важку тему. Пережиті втрати — це дуже нелегкий період у житті бійців. Традиції нашого народу і традиції релігії і віри відіграють дуже важливу роль у проживанні цього горя. інша річ, що у бійців є ймовірність самозвинувачення перед загиблими побратимами, перед їхніми рідними. Добрим виходом з такого стану є об’єднання їх в інші волонтерські групи, а саме: для допомоги родині загиблого. Вони стають опікунами родин загиблих, їхніх батьків або дітей. Ми ж працюємо з бійцями за відповідними методиками, які допомагають їм усвідомити та зрозуміти власний стан і ставлення до пережитої втрати. Таке розуміння знижує відчуття самозвинувачення і дає можливість почуватися гідно та з честю. Я знаю випадок, коли доньці загиблого бійця однополчани зібрали велику суму коштів і купили однокімнатну квартиру. Інша група ветеранів-бійців допомагає пораненим. Саме спрямованість на самоорганізацію та взаємодопомогу дає добрі результати у проживанні втрати.

– А родичі бійців АТО часто звертаються по психологічну допомогу?

— Усі, хто був на сході, повертаються іншими. Це велика правда і з цими людьми нам доводиться спілкуватись, особливо рідним, а меншою мірою друзям і решті – чиновникам, громадським діячам, депутатам, волонтерам і просто незнайомим. Рідні та знайомі помічають, що з найближчою людиною щось сталось, щось змінилось, щось не так, як колись. Рідні спілкуються з бійцями так, ніби у житті близької людини нічого не відбулось. і коли у спілкуванні появляється непорозуміння, замкнутість, роздратованість або навіть агресія, то, звичайно, вони шукають шлях до допомоги і порозуміння з рідною їм людиною. Насправді такі зміни відбуваються, вони можуть бути явними або менш помітними, але, на жаль, вони є. Це результат пережитих стресів у зоні АТО. Війна, важкі життєві переживання міняють усіх людей, особливо тих, хто брав участь у бойових діях.

Постає запитання, як спілкуватись, або які стосунки будувати з учасником чи ветераном АТО.

Тому ми розробили такі рекомендації щодо доброго спілкування з учасниками та ветеранами АТО:

— наберіться витримки і навчіться робити паузу;
— поважайте думку мудрої людини;
— поступово долучайтесь до домашніх справ (для учасника АТО), рідним — поступово долучайте його до домашніх справ;
— спілкуйтесь тихо і доброзичливо, навчіться розмовляти якнайспокійніше;
— навчіться стримувати емоції та керуйте ними;
— візьміть собі за правило: підходячи до учасника АТО, завчасно попереджайте його про це;
— заборонено підходити зі спини, якщо так трапляється, то повідомте про це;
— з учасниками АТО розмовляти тільки на запропоновані ними теми, нічого зайвого, ніяких зайвих запитань, коли вам відмовляють у відповіді;
— у родинному колі учасника АТО варто спокійно розповідати, як ви жили за час його відсутності, як справлялись самостійно з усіма вимогами та життєвими потребами. Було б добре, якби вівся родинний щоденник або фотоальбом про життя сім’ї, дружини та дітей;
— довіряйте ветеранам АТО, з розумінням та сприйняттям ставтеся до їхньої потреби турбуватись про своїх побратимів, відвідувати клуби та зібрання ветеранів АТО.

Рекомендуємо навчитися також сприймати потреби тих, хто повернувся з АТО, а саме:

— жити за побудованим ним планом;
— бути непередбачуваним;
— тепер у його житті все має бути правильно і чітко;
— він має право нікому не довіряти;
— він може реагувати миттєво;
— любить і буде уважно спостерігати;
— мінімально виявляти емоції і почуття (інколи складається враження про відсутність емоцій та почуттів);
— всі ваші слова, поведінка та вчинки стосовно учасника АТО мають бути для нього передбачуваними та зрозумілими;
— варто прийняти їхні зміни у задоволенні потреб в їжі, сні, інтимних стосунках, комфорті, безпеці, справедливості, розумінні, активності і т. д.;
— рекомендовано учаснику або ветерану АТО повністю утриматись від вживання алкоголю або інших середників.

Ваше доброзичливе ставлення, терпіння та любов — запорука доброї і міцної родини, а також дружніх стосунків.

– Схоже, вам нерідко доводиться працювати й з рідними полеглих українських воїнів. Як налагоджуєте з ними контакт?

— Психологи нашого центру ведуть соціально-психологічний супровід таких родин. Спілкуємося з ними, разом буваємо на родинних подіях — і сумних, і веселих. Разом мовчимо.., бо так треба інколи просто поряд мовчати. Наші психологи в такому супроводі стають майже членами родини. Є пропозиція організовувати «Родинні кола», де зустрічались би родини загиблих, щоб вони між собою спілкувались. Це теж дуже добра підтримка, щоб ті, хто найбільше розуміє одне одного у своєму горі, проживали його разом.

-Як би ви оцінили ситуацію з наданням своєчасної психологічної допомоги учасникам АТО в нашій країні загалом і на Прикарпатті зокрема?

— Потрібно затвердити державну Програму реабілітації бійців та їхніх родин, яка була б забезпечена повною мірою коштами. Ветеран не має ходити прохачем, йому та його рідним повинні пропонувати і надавати весь спектр пільг. Перед ним мають бути відчинені всі двері і всюди — зелена дорога. А самим ветеранам бойових дій потрібно створювати громадські організації, клуби, центри за інтересами і т. д., і це все — на державній основі. Таких організацій ніколи не буде мало, їх має бути так багато, щоб вони задовольнили потреби кожного бійця і їхніх родичів. Для таких організацій потрібні програми та підтримка теж на державному рівні. Потрібно шукати кошти для наших бійців. Психологічна служба має бути не волонтерською. Всі ресурси рано чи пізно вичерпуються. Ми в цьому пересвідчилися, бо спочатку було понад 50 психологів, які хотіли допомагати. Нині — майже вдвоє менше. Психологи, які працюють з бійцями, мусять пройти обов’язкові навчання і практику щодо такого виду діяльності. і відповідно у них має бути гідна оплата праці.

– Недавно ви повернулися з Донбасу, де побували у рамках програми «Схід і Захід — разом». Поділіться враженнями від перебування. Як нині донбасівці сприймають західняків?

— Я взяла участь у проекті Донецького прес-клубу «Схід і Захід — разом» за підтримки посольства США. Ми побували у багатьох містах Донецької області, які підпорядковані Україні, а саме: в Краматорську, Слов’янську, Дружківці, Олексієво-Дружківці, Дзержинську, Білозерському, Добропіллі. Найяскравіші враження залишились від перебування у Дзержинську і зустрічі з місцевими волонтерами, які допомагають бійцям ВСУ. Відвідали один із блокпостів, де спілкувались з бійцями. На цьому блокпосту вся Україна — зі сходу і заходу, центру, півночі та півдня. Бійці мужньо тримають захист від ворога, за що їм велика подяка. Волонтерський рух зібрав довкола себе активних людей у цих містах, саме ці активісти і формують центри нового мислення про життя в незалежній Україні. Таких патріотів ми зустрічали в кожному місті, де побували, їх є чимало. Також відвідали центри, де допомагають переселенцям. Тимчасових переселенців є дуже багато і основним завданням для них є їх працевлаштування і забезпечення житлом. Вражень і спостережень є дуже багато і вони різні, на окрему статтю. Всі, з ким ми зустрічались, хочуть одного — звільнення українських територій і миру. Це видно і чути повсюди. і найголовніше: ми всі — це одна велика і єдина Україна.

Адреса Центру психологічної допомоги учасникам АТО: м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 25 (1-й поверх).