Одвічні питання життя та смерті чи не найгостріше постали в сьогоднішніх реаліях збройного конфлікту на Сході України. Чимала кількість смертей як серед військових, так і серед мирного населення на непідконтрольній території змушує дещо по-іншому подивитись на таку, здавалось би, просту процедуру оформлення смерті особи.
На сьогоднішній день судова практика рясніє справами про встановлення факту смерті особи у певний час, в тому числі і на непідконтрольній території України. В той же час юристи практики пропонують «легший» (теоретично) спосіб отримання судового рішення про смерть особи, отримавши довідку (свідоцтво) медичного закладу про смерть встановленого зразка на території, непідконтрольній українській владі, на українському бланку та з українською печаткою та підписом відповідальної особи. Після цього необхідно приїхати в органи реєстрації актів цивільного стану будь-якого міста України й отримати свідоцтво про смерть з внесенням до державного реєстру. Здавалось би все просто. Однак на практиці особа, яка бажає отримати свідоцтво про смерть, зустрічається з безліччю проблем, першою серед яких є проблема отримання перепустки для переміщення через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей.
Однак найбільшою проблемою є те, що лікувальні установи, що опинилися під владою незаконних збройних формувань, у разі смерті особи видають довідки на бланках так званого міністерства охорони здоров’я «ДНР», «ЛНР», які у відділах державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби на території України не визнаються та не приймаються. У такому випадку можна говорити лише по судовий порядок встановлення факту смерті особи в певний час та отримання на підставі нього свідоцтва про смерть українського зразка.
Про судову процедуру також йдеться і у випадках не зовсім законного отримання свідоцтва про смерть на непідконтрольній території в період з 01.12.2014 і по сьогоднішній день, навіть якщо воно видане на українському бланку та з українською печаткою. Такі свідоцтва про смерть, незважаючи на їх формальну правильність, все ж є недійсними на території України, оскільки відповідні записи про смерть не внесені до Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть.
Тепер більш детально про судові аспекти встановлення фату смерті та отримання на підставі цього свідоцтва про смерть.
Судова практика показує, що основними моментами, які варто враховувати під час звернення до суду є:
Документальне підтвердження родинних стосунків між заявником та померлим.
Наявність підстав для державної реєстрації смерті.
Такими підставами відповідно до розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 № 52/5:
а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі – лікарське свідоцтво про смерть);
б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі – фельдшерська довідка про смерть).
З цього приводу хочу зауважити, що українські суди при подачі заявниками лікарських свідоцтв про смерть та фельдшерських довідок про смерть з печатками «ДНР», «ЛНР» йдуть назустріч заявникам та беруть їх до уваги при встановленні факту смерті особи в певний час.
Так, свої рішення суди, як правило, мотивують таким чином: «З метою захисту прав і свобод громадян України, яким є заявник, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення заяви про встановлення факту смерті особи в певний час, бо законом не передбачено іншого порядку встановлення цього факту, що надасть можливість отримати громадянином України (заявником) свідоцтва про смерть українського зразка».
Наявність відмови уповноваженого органу реєстрації актів цивільного стану у реєстрації смерті особи та видачі свідоцтва по смерть.
Заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті.
Заявник зобов’язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин (п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»).
Мета встановлення факту смерті особи в певний час.
Судова практика показує, що найчастіше заявники зверталися з заявою про встановлення факту смерті з метою прийняття в подальшому спадщини, отримання допомоги на поховання, отримання нарахованої та невиплаченої пенсії тощо.
Окремо варто відзначити стосовно процедури встановлення факту смерті особи в певний час.
На сьогоднішній день справи такої категорії розглядаються судами в порядку окремого провадження за місцем подачі заяви заявником. В той же час 22.09.2015 в парламент було подано законопроект про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо встановлення факту народження або смерті на тимчасово окупованій території України.
Відповідно до вказаного законопроекту справи про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються протягом 24 годин з моменту надходження відповідної заяви до суду. Рішення суду у справах про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, виконується негайно.
Сьогодні проект Закону вже пройшов перше читання і готується на друге читання. Сподіваємось, вказані законодавчі зміни будуть прийняті, що матиме своїм наслідком підвищення рівня ефективності захисту прав внутрішньо переміщених осіб з боку держави Україна.
Шкромида Галина – юрист Громадської приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини в Івано-Франківській області.
Статтю підготовлено в рамках проекту «Юридична підтримка ВПО та постраждалому від конфлікту населенню в Україні» за підтримки Данської ради у справах біженців (DRC) та під егідою Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців.