Влітку цього року абревіатура ЗНО не сходила з передовиць всеукраїнських газет та ефірів телеканалів, адже Генеральна прокуратура України заявила про можливе втручання керівництва Українського центру оцінювання якості освіти (УЦОЯО) в систему з метою підвищення балів окремим абітурієнтам. А далі події розвивалися, як у голлівудському блокбастері, — обшуки, звинувачення, вилучення серверів тощо.
У вирі скандалу опинився й Івано-Франківський регіональний центр оцінювання якості освіти (ІФРЦОЯО), адже, як з’ясувалося, саме він відповідав за багато чого з програмно-апаратного забезпечення всеукраїнських процесів ЗНО. Нині система однозначно переживає не найкращі часи, адже за півроку до проведення тестувань потрібно починати все з початку і за півроку потрібно відновити те, що творили довгі, напружені вісім років,пише "Галичина".
Чи можливо це? Час покаже. Донедавна ЗНО в Україні для більшості здавалося світлом у кінці тунелю. З директором ІФРЦОЯО Богданом Томенчуком спілкуємося про те, чому ж вийшло так, що морок невідомості з блукаючими привидами страхів, домислів і не окреслених до кінця перспектив поглинув ЗНО?
– 2015 рік став переломним для системи зовнішнього незалежного оцінювання: обшуки в Українському центрі оцінювання якості освіти та в Івано-Франківському регіональному центрі оцінювання якості освіти, зміна керівництва в УЦОЯО… Як це все вплинуло на саму систему?
— Він справді став переломним, системі ЗНО зламали хребет. Є вина в цьому системи чи немає, важко сказати. Але організацію ЗНО потрібно починати з нуля, залишилася лише оболонка. Можливості системи паралізовані, справу можна врятувати тільки пересадкою мозку, старий мозок навряд чи вдасться реанімувати, а чи новий приживеться, чи не буде відторгнутий, чи буде настільки досконалим, як попередній, сказати складно. Безповоротності немає, але ми фактично опинилися десь на рівні 2007-2008 років.
— Довіра суспільства до ЗНО не похитнулася?
— Через те, що франківський центр був найпросунутішим, він опинився в полі зору правоохоронців разом з українським, оскільки ми забезпечували значну частину функціонування всеукраїнської системи. Але на нашу адресу я не читав, не чув жодного лихого слова. Дякую нашому колективу, людям, які з розумінням до цього поставилися. Мені неприємна ця тема, але вона не так неприємна, як важка для душі, тому що я знаю наш колектив, і в нас навіть ніколи й думки не виникало робити якісь речі, які б йшли на шкоду абітурієнтам, або одних робили рівнішими серед інших. Я гордий з того, що майже 300 000 абітурієнтів пішли в світи з нашої доброї руки, і навіть не здогадувалися про те, що ми такі є. Про ціну та домовленість мова ніколи не йшла, хоча спроби, звичайно, були. Але які б «погони» не світилися в моєму кабінеті, які б обіцянки не лунали «за чаркою кави», закінчувалося все завжди одним: я розповідав анекдот про русалку: не один хотів би її «полюбити», але жоден не знає, як це зробити, і в котрій камасутрі є інструкція (сміється).
— Громадськість припускала кілька варіантів причин такої прискіпливої уваги правоохоронців до ЗНО. Серед них: спроба нівелювати незалежне оцінювання, щоб повернутися до практики вступних іспитів у ВНЗ, чи своєрідна помста впливових і багатих за те, що їхнім дітям не підвищили балівІ
— Я думаю, що тут є обидва варіанти, але вони не були поштовхом. На моє припущення, причиною цього могло бути те, що хтось із наших у Києві міг не витримати шаленого тиску, а відтак й інших обставин, і, піддавшись їм, схибив. Це вже дало привід рухати ситуацію як хотіли: одним — можливість зловтішатися, іншим — нівелювати ЗНО, а ще іншим — робити свою не всім приємну роботу.
Дуже шкода тих, хто схибив, якщо вони схибили, бо нічого ще немає доведеного і доконаного. Це надзвичайно розумні люди, таких умів в Україні можна порахувати на пальцях рук, і якщо вони пішли зі своїми умами в цю систему, то це означає, що вони не останні в своєму патріотизмі, бажанні зробити щось добре для цієї держави. Ми не раз з вами говорили, що держава цинічно спостерігала за нашими мордуваннями. Ми щораз в гірших фінансових умовах робили справу щораз ліпше і ліпше. Безперечно, система повинна працювати з нульовим коефіцієнтом «нечистоплотності», але якщо нині йде мова про 100 чи 120 робіт, в яких гіпотетично було втручання, при виставлених майже 900 000 оцінок, то тут коефіцієнт «нечистоплотності», на жаль, не нуль, але все ж нікчемний. Поділіть 100 на 900 000, ви отримаєте щось таке манюсіньке з комою та «енною» кількістю нулів після неї. Покажіть мені в Україні будь-який процес, де такий нікчемний коефіцієнт гріха. Наголошую ще раз: система має працювати з нульовим коефіцієнтом несправедливості, але ті, від кого все це насамперед залежало, у високих і не дуже високих кабінетах мали б зрозуміти, якщо на загал роботу кваліфікованого «айтішника» оцінюють у 40-50 000 гривень на місяць, то ці хлопці при 3 000 гривень не можуть все життя робити такі колосальні речі. У нашій системі працює 300 осіб по всій Україні. Це не 2 000 поліцейських в Києві чи 1 000 поліцейських деінде, яким одразу виставили заробітну плату під 8 000 гривень. Я не хочу нікого виправдовувати, бо ніхто нічию вину не довів, але вважаю, що насамперед винна держава, причому в іменах і в особах, яка абсолютно не звертала увагу на те, в яких умовах робиться зовнішнє оцінювання. Тут треба можливу вину ділити порівну: одні, можливо, піддалися обставинам, а другі були цинічно байдужими до можливості виникнення таких колізій. Більше того, я припускаю, що вони ж такий перебіг подій і провокували.
У нас виявилася ситуація, як в анекдоті. Їде чоловік на курорт, а жінка йому каже: «Дивися, не витрачай гроші на те, що вдома маєш задурно». Ми нині витратимо колосальні ресурси на реанімацію системи, але чи буде нова система адекватна тій, котру мали? Поки що я сумніваюся в цьому, тому що не найдурніші люди творили її вісім років. Це як живий організм, життя підказувало, виникала проблема — проблему розв’язували. Чи буде те, що зроблять дуже круті фірми, убезпеченим від різних трафунків? Ні, не буде, тому що завжди буде той, хто матиме ручний доступ. Тому система вкрай потребує того, аби результати зовнішнього оцінювання були винесені за дужки закону про захист персональних даних. Результат зовнішнього оцінювання не може бути таємницею, все одно його оприлюднять, коли людина вступає в той чи інший вищий навчальний заклад, тому нам вкрай необхідне положення про громадський контроль за формуванням результатів ЗНО. Результати мають з’являтися не лише на персональній сторінці вступника, а й бути в загальному доступі. Якщо Петренко подивився, що його сусід іваненко явно має вищі бали, аніж він, на його думку, заслуговує, то він, Петренко, має отримати право звернутися до нас з офіційним запитом про результати іваненка в електронній версії та скан-копію його паперової роботи.
Громадськість знає ціну кожного питання на тестуванні, бо вивішується відповідна таблиця, і таким чином, якщо цей підрахунок показує, що в Іваненка явні розбіжності між паперовими та електронними результатами, то Петренко з чистою совістю звертається до прокуратури з отриманою інформацією. і на цьому треба поставити крапку, не робити з того таїну за сімома замками.
— 17 вересня обшуки вели у вашому будинку та в Івано-Франківському регіональному центрі. Чому київські слідчі приїхали саме в столицю Прикарпаття і що вони тут шукали?
— Перший обшук в Івано-Франківському центрі був тоді ж, коли в Києві, 21 липня. і тоді, і потім слідчі шукали доказів того, що ми, франківці, проникали в систему. Вийшло так, що на якомусь етапі ні Український центр, ні жоден регіональний центр не був готовим зберігати і опрацьовувати той наплив інформації, який утворювався. і система виходила на ситуацію: або вертатися до старих козачих способів і носити інформацію, грубо кажучи, в «мішках», або розміщувати інформацію в івано-франківському центрі, котрий єдиний був готовий до такої роботи. Ми відповідали за функціонування засобів, котрі зберігали інформацію і захищеність цих засобів. Ми не знали, яка саме інформація зберігається у наших електронних сховищах і що саме захищаємо. Коли 21 липня зателефонували і сказали, що «ми до вас з обшуком», у мене був єдиний страх: невже постаралися хакери? Я дуже переживав за те, що міг бути непомічений злом системи, але виявилося, що коли й було проникнення, то лише за паролями і ключами. Ми не мали ні паролів, ні ключів. Ми були тільки зовнішніми сторожами, які не мали права «зайти в будинок». Якби хтось заліз «через вікно, через дах» — це інше питання, але ні «через вікно, ні через дах» ніхто не заліз».
— Чи знайшли слідчі те, що шукали?
— Неможливо знайти те, чого не існує в природі. Можливо, комусь ми здаємося романтиками, але давним-давно ми сказали самі собі, що не зробимо нічого такого, аби в когось виникла бодай бліда тінь сумніву. і я думаю, що якби ми хоч раз схибили, то місто негайно про це заговорило б. Ще до слідчих. Тут всі плітки ночують якщо не під одним коцом, то в одній кімнаті.
— Після обшуків в Івано-Франківську 17 вересня ігор Лікарчук написав заяву про звільнення з посади директора УЦОЯО. Що стримує вас від такого кроку?
— А вам цього хочеться?
— Ні.
— Стримують усі. Сотні людей писали, дзвонили, зустрічали і говорили: «Не смійте звільнятися, ви потрібні дітям». Можливо, в цьому проглядає якась наївність, але не можна розтоптувати людську віру. Просто вразило більш ніж доброзичливе ставлення до цієї придибенції ваших колег журналістів. Ми зробили найкращий центр в Україні, і хай в цьому випадку мені вибачать всі колеги, але це так. Без нас дуже багато процесів не відбувалося б так доброякісно і продуктивно. Міністр освіти сказав, що вони наймуть найкрутіші фірми, щоб реанімувати систему, але чогось як не щодня, то кожен день дзвонять до нас із запитаннями: як це працювало? як то діяло? а з цим що робити?.. Коли ми це все робили, тут стояв запах поту та інтелекту, в хлопців горіли очі, вони хотіли щось створити. В результаті франківський центр працював «з кнопки». Я міг бути бозна-де, натиснути кнопку на телефоні і бачити все, що мені потрібно — від візуального зображення з камер до статистики тощо. Якщо нас по факту дванадцятеро безболісно організовували тестування у чотирьох областях, то можете розуміти, як ми шалено іТ-залежні. Рівень організації нашої роботи та її структурування були світовими. І це не бахвальство…
— Ви завжди були проти, щоб розповідати про новації та важливість ІФРЦОЯО. Напевно, настав час це зробити…
— Я з чистою совістю можу сказати, що ми були локомотивом процесів ЗНО, не в змістовому плані, а у плані організації функціонування. Пам’ятаю, як ми з боєм продирали вихід в інтернет, на нас більшість дивилися зі здивованими очима: «Як? Ви у своїх горах Карпатах будете діяти через інтернет?». На що ми спокійно відповідали: «Дайте нам можливість спробувати і вам, вибачте, сподобається». У Лікарчука був принцип — або усі, або ніхто. Тому 2009 року в тісній співпраці з іншими структурами потяг вирушив через інтернет. Ми переконали всіх, що треба переходити від носіння інформації «мішками» на дисках і в конвертах до цивілізованої роботи в мережі. Коли у вигляді дотримання чи не дотримання Закону про захист персональних даних виникла загроза такому способові роботи, ми першими знайшли методику роботи в нових умовах. і сертифікат, який підтверджував можливість працювати саме так за номером був з першої десятки в Україні, а їх в державі мали б бути тисячі.
Ми дуже багато чого зробили вперше. Першими разом з донецькими розробили систему онлайн-тестування. Біда провінції в тому, що її рідко коли чують. із «забембаного» Івано-Франківська ми протестували 52 000 дітей з усієї України з трьох чи чотирьох предметів, причому
20 000 з них тестувалися одночасно. Для прикладу: недавно тут була дуже крута фірма, яка з подачі народних депутатів почала розповідати, що вони вміють. Я ледь з крісла не впав, коли вони сказали, що провели тестування 1 000 дітей. І коли вони повідомили, що їм для продовження цього проекту треба, аби кожна школа, котра хоче брати в ньому участь, платила 15 000 доларів щороку, я вже ледь крізь землю не провалився. А ми в рази більше зробили безплатно. А чого вартують наші всеукраїнські онлайн-турніри юних інтелектуалів?! Більше того, ми вже були готові проводити хоч щодня в онлайні контрольні, діагностичні, зрізи-моніторинги навіть з кожного предмета для всієї України. Тому що при всіх плюсах нинішнього ЗНО, по суті, «це розтин трупа», як казав мій знайомий хірург, — «у червні я дізнаюся, що знання мого чада не такі, як я сподівався, і за які платив репетиторам, а до вступу в липні вже поправити нічого нереально». Тут тільки онлайн-моніторинги можуть допомогти. і ми були до них готові.
Про таке й аналогічне можна дуже багато говорити. Я повторюю ще раз: хай мені вибачать мої колеги, але в ключових нюансах ми були лідерами. І недарма Лікарчук написав, коли звільнявся один з наших чільних працівників-комп’ютерників, що «без вас буде дуже тяжко системі». Як без нас системі, ми вже бачимо. Не хочу каркати чи бути Кассандрою, яка волає, що все пропало, просто кажу, що ЗНО тепер буде дуже непросто. Однозначно нині ми на півкроку вперед порівняно з 21 липня, але разом з тим — це ще шість кроків назад порівняно з 20 липня. Той ентузіазм, який був, уже ніхто ніколи не відродить, той гіркий урок, який отримали наші люди, думаю, остаточно вб’є бажання самовіддано працювати на цю державу.
— Нині в УЦОЯО новий керівник Вадим Карандій…
— Думаю, що він — як дідусь біля розбитого корита з відомої казки. Корито треба зібрати докупи. Все не так просто, в громадськості дуже високі очікування. Зробити крок вперед порівняно з 2015 роком не вдасться однозначно, тому що система вже була розвинута до такого рівня, що ми могли сказати: Івась дуже розумний, але на такому-то уроці з такого-то предмета чогось ловив гав. Були готові до аналізу на рівні конкретного завдання, конкретних вчителя й учня. Починати будемо з нуля, і це не означає, що ті, хто візьметься це відновлювати, якісь ліворукі, а лишень те, що це унікальна робота, яка потребує унікальних зусиль та всього тебе. На рівні 2007-2008 року ми тестування проведемо, механізми відточені, система відпрацьована, вона б навіть за інерцією це зробила. Але питання викликає програмно-апаратне забезпечення цих процесів. А ще є потужна проблема авторського права. Розробники не мали часу: все, що робили, фіксувати і патентувати, їх цікавив результат, задоволення від того, що рухаються. А по факту все, що знайдено, — це суто авторські роботи, і я не знаю, як буде реагувати наше право, коли через кілька років хтось скаже: «Мужики, вибачте, ви скористалися моєю працею. Так, я це не зафіксував, але маю тисячі доказів того, що це моє».
— Перед тим, як ми домовлялися з вами про інтерв’ю, ви дали йому кодову назву «інтерв’ю з розбитої серверної». Наскільки нині серверна ІФРЦОЯО є розбитою та важливою для всієї системи?
— Ми сказали собі раз і назавше: нічого і ніколи для всіх більше робити не будемо, аби як нас не розпинали. Я пам’ятаю, як нас переконували попередніми роками, аби ми це зробили, як нас агітували стати інструментом для всіх. Але мені дуже прикро, що жоден пес не гавкнув: дайте їм спокій, бо без них це би давно захИріло. Жоден пес не гавкнув. Жоден. Хоч нюхом всі здогадувалися про нашу роль у системі. Тому я кажу ще раз: те, що має робити івано-Франківський регіональний центр оцінювання якості освіти, ми зробимо, і це буде зроблено, як робилося раніше, ми далі будемо пити каву, а робота буде йти. Це не означає, що ми лінюхи, це означає, що ми вміємо поставити справу. Наразі ми цілком спокійно спостерігаємо за тим, як розвиваються процеси, ми знаємо, що для нас точка, після якої треба алярмово волати, ще не настала. У нас є система sms-оповіщення, на цей момент ми вже маємо номери телефонів старост і класних керівників всіх випускних класів регіону. Якщо у нас вже будуть якісь ясності, ми розміщуємо інформацію на сайті та відправляємо «есемески» старостам і класним керівникам, що на такому сайті є така інформація. Від своїх абітурієнтів я буду мудрішим всього-на-всього на п’ять хвилин. Точка виникнення паніки в мене може з’явитися, якщо якогось числа мав би бути старт якихось процесів, а у мене не буде інформації, яку слід подати дітям. А так коли і які рішення не були б прийняті, ми готові усіх поінформувати за допомогою нашої системи екстреного sms-інформування та нашого сайта.Його формула дуже проста — ПВ=ПД. Простий Вигляд забезпечує Простий Доступ. Мені не треба, аби з Києва казали, що у нас класний сайт, мені треба, аби у верховинській Білоберізці могли на нього зайти. Я спеціально їздив по області і перевіряв, можу зайти за секунду зі свого телефону на наш сайт чи ні.
— Чи зазнає система ЗНО й нині тиску з боку прокуратури чи інших органів влади?
— Назагал, наголошую — назагал, я би не назвав те, що сталося, тиском. В цьому випадку, як не парадоксально, претензії правоохоронцям нема за що виставляти, вони робили свою роботу, робили, як вміли, як усі і вся в цій державі.
— Вже багато прогнозували на цю тему, та все ж, яким буде ЗНО 2016 року? Цьогорічним вступникам є чого боятися?
— Їм немає чого боятися, це буде простеньке ЗНО, без дворівневих тестів. Питання можуть виникнути більше до школи, аніж до нас. У розряд загальнообов’язкових тестів потрапляє державна підсумкова атестація (ДПА) з історії України, математики, української мови та літератури. Англійська мова є нібито загальнообов’язковою ДПА, але її проводитимуть в школі. Той, хто захоче вступати на спеціальності, пов’язані з англійською мовою, мусить скласти зовнішнє оцінювання у звичному форматі. Це буде ЗНО рівня 2007-2008 року, інакше за цих обставин бути не може. Цьогорічним вступникам немає про що переживати, але це не означає, що не треба готуватися. Ми якими були жорсткими, такими й залишимося, і при тому — людиноцентричними, бо розуміємо, що всі — рівні, рівніших немає, не було і не повинно бути. Це наш принцип.
До можливих речей, про які йдеться, ми абсолютно не причетні. Хіба тільки тим, що в певних контекстах зробили найкращий центр, який єдиний в Україні міг «переварити» в собі цю інформацію, зберегти її й видати «на-гора». За Федорове жито Федора ще й бито. Але за одного битого двох не битих дають (усміхається).