Для нафтовиків Надвірнянщини Микуличинське нафтогазоконденсатне родовище, без перебільшення, особливе. По-перше, тому, що саме на нього припадає вагома частка нафти і газу, який загалом добувають бригади НГВУ «Надвірнанафтогаз» на Івано-Франківщині і Буковині. А по-друге, родовище, яке, до речі, є ровесником Української держави — його відкрили 1990 року — на переконання геологів, дуже перспективне. Деякі з них стверджують, що запасів вуглеводнів, які поки що ховають надра Карпат, тут вистачить щонайменше ще на 100 років, якщо добувати їх нинішніми темпами,пише "Галичина".
Але Микуличинське родовище має ще одну особливість. Півтора десятка свердловин розкинулися на самих гірських хребтах на висоті понад тисячу метрів над рівнем моря. Це, а також його віддаленість диктують особливий режим роботи — оператори і машиністи, «кіпівці», ремонтники, водії і навіть кухарі — загалом понад п’ять десятків фахівців своєї справи — вимушені працювати тут тижневими вахтами.
Для себе і для сільських громад
Із майстром цеху №1 з видобутку нафти й газу Богданом Григорашем і начальником компресорної станції Романом Мельником стоїмо біля свердловини «Микуличин-2», яка 1990 року першою з пробурених дала фонтанний приплив нафти. З неї все і починалося.
— Відкриття і розвиток Микуличинського родовища, зазначу, важливі не лише для нас, нафтовиків, — наголошує Б. Григораш. — Друге дихання, образно кажучи, отримали і віддалені гірські села та присілки Яремчанської міськради і Косівщини. Бо НГВУ «Надвірнанафтогаз» за свої кошти «потягнуло» сюди дві лінії електропередач — основну і резервну, і ті, хто мешкає вздовж них, отримали надійне електропостачання. Ми побудували до родовища дорогу і нею нині користуються місцеві жителі, а також лісівники та лісоруби. А останнім часом на цій дорозі дедалі частіше зустрічаємо навіть туристів.
Справді, з Надвірної й майже до самого родовища погожої днини можна доїхати на легковику. Лише на останньому відрізку шляху, де дорога стрімко забирається вгору до свердловини «Микуличин-2» і нижньої компресорної станції, а далі — на самий хребет, на якому розташовані свердловини, газліфтна компресорна станція і новий службово-побутовий комплекс вахтовиків, потрібен, аби дістатися, всюдихід з потужним мотором.
— До того, як мене призначили майстром у Микуличин, я працював на нашому Лопушнянському родовищі, що в Чернівецькій області, — продовжує розповідати пан Богдан. — Отож можу порівнювати. На Буковині, якщо ми робили щось для себе, але тим користувалися і місцеві жителі, або ж допомагали суто їм, наприклад, транспортом чи технікою, то вони сприймали це так, ніби ми й зобов’язані для них те робити. Тут ставлення громад зовсім інакше. Хоча і ми залежні від людей, котрі живуть у довколишніх селах, і час від часу просимо їх про допомогу, та все ж таки тут громади цінують те, що НГВУ «Надвірнанафтогаз» проклало добротну дорогу, що ми підправляємо після кожної повені берегоукріплення вздовж неї та утримуємо і ремонтуємо мости. Цінують навіть те, що завдяки нам завжди розчищені дороги від снігу, — ми це робимо і для себе, і для них. Місцеві люди усвідомлюють, що коли розвиватиметься Микуличинське родовище, то і довколишні громади, і ті, хто працює в лісі, отримають щонайкращі перспективи для себе.
У розвиток вже багато праці вкладено
Колектив НГВУ «Надвірнанафтогаз» за фінансової підтримки ПАТ «Укрнафта» та технічної і технологічної — його спеціалізованих структурних підрозділів вклав за минулі роки багато праці в облаштування і розвиток родовища. Найперше у те, щоб забезпечити максимальний відбір нафти й газу з свердловин, та налагодити збір, очищення і транспортування вуглеводнів.
ѕМайже поряд із свердловиною «Микуличин-2» розташовані резервуари, куди з усього родовища надходять добуті вуглеводні й де нафта і газ відсепаровують. У травні 2004 року будівельники управління здали в експлуатацію продуктопровід завдовжки майже 40 кілометрів. А восени 2007-го запустили дотискову компресорну станцію, яка дозволила весь газ і нафту, добуті на родовищі, з щонайменшими витратами транспортувати трубою, прокладеною горами за найкоротшим маршрутом, з родовища на пункт збору аж у Пасічну, що неподалік Надвірної.
А перед Покровою у 2013 році на Микуличинському родовищі урочисто відкрили ще два важливі об’єкти: виробничий — потужну газліфтну компресорну станцію, головне завдання якої — під високим тиском подавати газ назад у пласти і в такий спосіб «виштовхувати» на поверхню нафту, збільшуючи обсяги її видобутку, і соціальний — справді сучасний службово-побутовий комплекс, що зовні нагадує невеликий готельний комплекс. Тоді півсотні нафтовиків, які працюють вахтовим методом, змогли перебратися зі звичних ще з радянських часів тісних і не надто теплих вагончиків, у кімнати спального корпусу з централізованим опаленням, гарячою і холодною водою та душовими і санвузлами. А поряд з ним розташувалася їдальня з просторим залом й добре оснащеною всім необхідним кухнею.
Пригадую, тій події всі особливо раділи. А директор департаменту будівництва і науково-технічного розвитку ПАТ «Укрнафта» Володимир Троценко тоді наголосив:
— Відкриваючи перед Покровою новозбудований службово-побутовий комплекс, ми нарешті можемо бути впевнені, що наші нафтогазодобувники, які тут працюють, зимуватимуть цього року в теплі і в комфортних умовах. Тут є і затишні кімнати для відпочинку, і сучасна їдальня, де можна обідати й вечеряти. Адже праця на нафтопромислах насправді важка.
Праця нафтогазодобувників, які впродовж вахти трудяться позмінно по 11 годин, справді нелегка. Особливо з настанням осені.
Поки їдемо «КамАЗом» від нижньої компресорної до верхньої, збудованої на висоті 1009 метрів над рівнем моря, начальник компресорної станції Роман Мельник розповідає, що одного разу після зміни бригада операторів їхала «Уралом» гірським хребтом услід за бульдозером, який прогортав сніг. Але в заметілі потужна машина заглохла, отож йому з товаришами довелося, взявшись за руки, щоб не загубитися у віхолі і протистояти натискові вітру, пішки добиратися до вагончиків. У літню днину похід навіть від найвіддаленішої зі свердловин (а вони розкидані від нового службово-побутового комплексу в радіусі до 10 кілометрів) видався б легкою і навіть приємною прогулянкою. Але коли з Говерли і Петроса налітають пронизливі вітри, в дощі та заметілі працювати тут стає важко.
Богдан Григораш, вже коли зупинилися біля газліфтної компресорної, додає ще трохи деталей про будні операторів.
— Це лише на перший погляд видається, що всі свердловини схожі між собою, — розповідає він. — Насправді кожна з них має свої особливості.
Зазначимо, що чи не найбільше клопоту нафтогазодобувникам завдають асфальтно-смолисті і парафінові відкладення (АСПВ). Розчинені у легкій і доброякісній карпатській нафті у надрах, вони, піднімаючись на поверхню, починають застигати. Й аби не забити свердловину, оператори мусять систематично очищувати труби спеціальними скребками, які з допомогою сталевого троса і лебідки періодично опускають на глибину, а відтак піднімають. Операція ця зветься «їхати скребком». Є свердловини, на яких операторові достатньо раз чи двічі за зміну «проїхатися скребком». Але є особливо примхливі, де АСВП доводиться чистити й по шість разів. Строго за графіком, удень і вночі, під дощем чи на пронизливому холодному вітрі. Така вже специфіка їхньої роботи.
— Наші машиністи та оператори — молоді перспективні спеціалісти, в яких є стимули і прагнення працювати з віддачею, — розповідає про своїх нафтовиків Богдан. — Великий плюс моєї бригади, а мені доводилося працювати в різних колективах, у тому, що ніхто не халтурить. Родовище відносно нове, ми всі тут, по суті, живемо й усвідомлюємо, що треба працювати і добувати нафту й газ. До того ж усвідомлюємо, що якщо десь не допрацюють, то це — крапля. А як ми недопрацюємо з цеху №1, то це, образно кажучи, вже велика крапля, яку не можна не помітити, бо вона вплине на всіх. А плану видобутку ніхто ж не скасовував.
Серед операторів свердловин немало тих, які мають вищу технічну освіту. А в бригаді Р. Мельника, яка працює на компресорних станціях, взагалі всі спеціалісти з вищою освітою.
Аби всім добре було…
Важку працю нафтовиків на родовищі Б. Григораш і Р. Мельник намагаються полегшити добре продуманою організацією праці. Вранці, після гарячого сніданку, вантажівка, обладнана салоном для перевезення людей, відвозить операторів до їхніх свердловин, а наприкінці зміни забирає і привозить назад. Є свердловини, які розташовані дуже близько від бази вахтовиків і вони, відповідно, мають змогу обідньої перерви в їдальні пообідати. А є свердловини віддалені, за 7-8 кілометрів. Для операторів, що не мають можливості пообідати в їдальні, кухарі пакують гарячий обід у термоси, які нафтовики забирають з собою.
— Наші оператори не мають «своїх» свердловин, закріплених за ними назавжди. Ми намагаємося щомісяця змінювати їхні робочі місця так, щоб вони із найвіддаленіших свердловин переходили на ті, що ближче до службово-побутового комплексу, — пояснює Б. Григораш. — Тобто щоб не було такого, що хтось завжди має змогу їсти гаряче в їдальні, а інші весь час мусять обходитися тим, що вранці спакували кухарі в термоси. Або так, що одному оператору дістається свердловина, де раз чи два треба «проїхати скребком», а другому — де парафін треба чистити по шість разів за зміну і він, по суті, від неї відійти не може. Робимо так, щоб всім було добре.
Богдан і свою кар’єру розпочинав оператором. Отож всі тонкощі знає, так би мовити, не з чужих слів. Але крім справедливості і максимально рівномірного розподілу навантажень між членами свого колективу, молодий керівник має ще одну важливу мету.
— Міняючи операторів місцями, ми передусім даємо їм можливість вдосконалювати свої професійні навички, — зазначає майстер. — Бо різні свердловини вимагають від них вміння по-різному організовувати свою роботу. А ще, що дуже важливо, з часом кожний із операторів вивчає всі свердловини і легко може замінити товариша на будь-якій з них. Бо є і відпустки, а є так, що хтось захворів.
Плани глобальні і локальні
Аби нарощувати обсяги видобутку нафти і газу на Микуличинському родовищі, треба будувати нові свердловини. Але це дорого. На буріння лише однієї потрібно до 100 млн. грн. В управлінні, як розповів начальник НГВУ «Надвірнанафтогаз» Володимир Чуприна, сподіваються на те, що держава та правління ПАТ «Укрнафта», яке не так давно очолив британський топ-менеджер Марк Роллінз, все ж інвестують кошти для будівництва на родовищі однієї нової свердловини. А нафтовики, які працюють на вже пробурених, виношують свої плани. Зокрема на те, що вдасться отримати згоду на спорудження на родовищі ще одного блоку дотискної компресорної станції.
— Планів у нас є багато, але найперше — збудувати ще один блок дотискної станції, яка стала б резервною і дозволила нам зменшити втрати нафти й газу, коли, згідно з регламентами, мусимо зупиняти діючі компресорні на планові ремонти і профілактику або ж через вихід обладнання з ладу. Якщо матимемо резервну, то тоді зможемо забезпечити справді безперервний режим роботи й усунути оті всі технічні нюанси, через які нехай і в мінімальних обсягах, та все ж втрачаємо газ і нафту, — розповів Б. Григораш. — Бо якщо на родовищі не бурять нових свердловин, то, природно, йде падіння обсягів видобутку. Наше головне завдання — уповільнити процес спаду, аби обсяги видобутку нафти й газу були принаймні стабільними. Поки що нам це вдається, але, звісно, маємо думати і про завтрашній день.
Тінь чорної смуги
Про нафтовиків НГВУ «Надвірнанафтогаз», які вахтовим методом працюють на віддаленому і розташованому в горах, мабуть, найвищому в Україні родовищі, вирішили розповісти насамперед з огляду на специфіку їхньої нелегкої праці. Але не тільки. Незважаючи на потенціал і перспективність Микуличинського нафтогазоконденсатного родовища, як і на крайню потребу України в енергоносіях власного видобутку, передусім у газі, в його короткій історії були не лише фази розвитку, а й щонайменше одна чорна смуга. Від 10 грудня 2007 року і до 16 грудня 2010-го родовище через суто бюрократичні перепони не експлуатували, а майже півтора десятка свердловин було законсервовано.
За оцінками фахівців НГВУ «Надвірнанафтогаз», внаслідок трирічного простою недоотримано понад 80 тис. тонн сирої нафти і майже 97 млн. кубометрів газу. Через консервацію родовища до Держбюджету не надійшло загалом 88 млн. грн. податкових платежів. Не кажучи вже про зарплати, які могли би, але не заробили для своїх сімей наші спеціалісти — оператори, машиністи, ремонтники, водії.
Нині нафтовики Надвірнянського нафтопромислового району теж з острахом очікують, так би мовити, завтрашнього дня. Бо порівняно недавно через завершення терміну спеціального дозволу на користування надрами зупинився процес добування вуглеводнів на Битків-Бабченському родовищі, де за договором субпідряду працювала і частина фахівців НГВУ «Надвірнанафтогаз». А в найближчі два-три роки спливають терміни спецдозволів на право добувати нафту і газ у Карпатах, які має ПАТ «Укрнафта». Перспектива отримання нових ліцензій неабияк непокоїть працівників підприємства, які можуть, як це вже було і відбувається тепер, щоправда у менших масштабах, втратити роботу і заробітки.
Але зупинення добування вуглеводнів на родовищах потягне за собою і проблеми, що постануть перед територіальними громадами. Від простих, сезонних, — наприклад, у кого тепер просити екскаватор, щоб прогорнути засипані снігом дороги, чи вантажівку, аби завезти щебінь і підсипати дорогу, і до дуже серйозних — бюджетних. За словами начальника НГВУ «Надвірнанафтогаз» Володимира Чуприни, сума податкових відрахувань колективу підприємства — це понад третина бюджету Надвірнянського району. і немає реальної перспективи того, що найближчим часом інші виробники району запрацюють настільки потужно, що змогли б перекрити фінансову діру в бюджеті, яка неодмінно виникне, якщо зупиниться добування нафти і газу. Отож колектив НГВУ «Надвірнанафтогаз» сподівається на таке саме активне сприяння і допомогу в розв’язанні його проблем з боку влади, найперше облдержадміністрації і новообраної обласної ради, яке нині він отримує від сільських громад і тих, хто живе в околицях Микуличинського родовища.