Поки більшість із нас б’ється за Україну у «Фейсбук»-баталіях, вони уклали контракт на військову службу і стали до лав українського війська. Недавно склали присягу.
Уляна — родом зі Львівщини, та вже кілька років як оселилася в Коломиї, а Юлія — коломиянка. Обидві вони залишили рідних у Коломиї, а служать у Білій Церкві під командуванням Героя України підполковника Василя Зубанича, пише "Галичина".
— Конкурсний відбір у Національну поліцію нині має потужну медіа-підтримку. А розбудова української професійної армії тільки починає її отримувати. Дівчата, розкажіть, будь ласка, що стало приводом до того, що ви вирішили піти на службу в армію? Це давні мрії чи, може, якась інша причина, скажімо, військова династія або патріотичний поклик?
Уляна ГРИЦІВ, 28 років:
— Можу сказати відверто, що я не планувала іти на службу. Відчуття патріотизму — це без сумніву, однак все почалося тоді, коли я на телебаченні побачила ролик про те, що формують елітну військову частину в Коломиї і що набирають охочих на контрактну службу. Ми з Юлею поїхали туди. Згодом пройшли відбір. Я за освітою філолог, закінчила Львівський національний університет, мої батьки не військові: мама — кухар, тато — будівельник. Вони до останнього не вірили, що моє рішення серйозне і я втілю його в життя. Я вже мала досвід роботи, працювала викладачем та перекладачем, спершу у Львові, а відтак — і в Коломиї, коли переїхала. Знаєте, це було таке амбітне бажання — змінювати Україну, щось особисто зробити для цього.
Юлія ГРИЦІВ, 21 рік:
— Мені насправді хотілося щось важливе змінити у своєму житті і в житті своєї країни. Я пішла в зовсім іншу сферу, хоч маю вищу економічну освіту і досвід роботи. У військовій частині є великий перелік посад. Мені захотілося мати стабільність і впевненість у завтрашньому дні. Окрім цього, ріст як особистості і кар’єрне зростання також.
— Дівчата, а як відбувався відбір на військову службу за контрактом? Чи були у вас якісь труднощі? Чи був конкурс?
Уляна:
— Практично не було. Звісно, до жінок — особливе ставлення. Ми пройшли співбесіду, військово-лікарську комісію, професійно-психологічний відбір та визначення рівня фізичної підготовленості.
Юлія:
— Спочатку ми пройшли співбесіду, традиційний відбір, потім — лікарську комісію. Професійно-психологічний відбір складався із тестів. Тексти такі собі, нелогічні, тобто з 300 запитань дуже часто траплялися повторення — одне й те саме запитання перефразоване, щоб ми не втратили пильності і мали добре логічне мислення, були адекватними. Нас перевіряли, чи ми морально готові служити та виконувати військовий обов’язок.
— Мені здається, що найскладніше здати фізпідготовку. Що саме ви здавали?
Юлія:
— Треба було пробігти 100 метрів, крос — 1 000 м та відпрацювати силову вправу.
— А як поставилися до вашого рішення батьки, ваші сім’ї?
Уляна:
— Вони не відмовляли, бо просто до кінця не вірили, що це серйозно і я піду служити. Поки збирала різні документи, проходила комісії, вони чекали. А коли вже взяла квиток на потяг і сказала, що ми з Юлею сьогодні їдемо, тоді вони спитали: «Це правда?». Моєму синові два з половиною рочки, і він залишився з татом і з дідусями та бабусями. Чоловік не був проти, а підтримав, коли ми обговорювали моє рішення. Мамі, звичайно, було трохи страшно, а тепер вона мене підтримує.
Юлія:
— Я сумую, рідні — також. Ми трохи довго звикали до нового життя — служби в армії, але тепер уже все добре. На адаптацію до нового режиму пішло 20 днів.
— Успішно пройшовши всі ці випробовування, ви поїхали в Білу Церкву, де поки що розміщена ваша військова частина. Чи не шокували вас умови? Скільки дівчат на сьогодні уклали контракт?
Уляна:
— Умови цілком нормальні, вже є 17 дівчат. Ми живемо у жіночій казармі. Харчування також досить добре. Розпорядок дня у нас, звісно, військовий. Маємо військову підготовку. Вранці — шикування, а після того йдемо по робочих місцях.
— Цікаво, чи можна дівчатам в армії накладати макіяж?
Юлія:
— Мінімум косметики. і волосся повинно бути охайно закладене.
— Розкажіть про вашого командира — Героя України Василя Зубанича. Відомо, що він брав участь у боях під Дебальцевим та в обороні Луганського аеропорту…
Уляна:
— Ми бачимося щодня на шикуванні. Він доводить до нашого відома якусь важливу інформацію і пишається тим, що він — командир однієї з перших в Україні бригад, де є жінки. Каже, що ми повинні всім бути за приклад і достойно нести службу.
— Як виглядає ваш звичний день? Ви справді прокидаєтеся без десяти хвилин шоста?
Юлія:
— Підйом о 5.50, далі — сніданок, шикування, слухаємо настанови на день і розходимося на свої місця праці. О першій годині у нас знову шикування. Відтак обід з першої до третьої години, тобто ми маємо час відпочити.
— Розкажіть, які ваші посади.
Уляна:
— Моя посада — діловод штабу. Документація, накази, розслідування, тобто важлива паперова робота.
Юлія:
— Я працюю бухгалтером фінансово-економічної служби.
— Дівчата, чого ви очікуєте від служби в ЗСУ?
Уляна:
— Досвіду — це найперше. А також кар’єрного зростання. Ми можемо за кошти держави здобути освіту й отримати офіцерське звання. Поки що про це я роздумую.
— Вас, звичайно, можуть відправити в зону АТО.
Уляна:
— Так, звичайно. З нами служать медики, котрі вже там побували. Є також одна дівчина, котра вже була в АТО.
— Найближчим часом із Білої Церкви ви переїдете до Коломиї.
Юлія:
— Усе наразі впирається в кошти. Наші хлопці роблять там багато своїми силами. і ми невдовзі переїдемо.
— То що ви сказали б своїм землякам, своїм одноліткам, котрі могли б приєднатися до вас, уклавши контракт на військову службу в елітному підрозділі? На яких хлопців чекає українська професійна армія?
Юлія:
— У нас поки що найбільше мобілізованих, яких найближчим часом мають відправити на схід. Їх замінять нові, бо скоро вже почнеться сьома хвиля мобілізації. Ми також готові поїхати на схід, якщо буде така потреба. Нам бракує хлопців, бояться, напевно, служби і морально не готові до участі в бойових діях. А ми їх чекаємо.
Уляна:
— Високих і ставних. Сильних, відповідальних і безстрашних. Розумних.
Розмовляла Леся Тугай