14 травня 1871 року у с. Русів (тепер Снятинського району) народився Василь Стефаник – український письменник, громадський діяч, політик, посол Австрійського парламенту від Галичини.
Середню освіту здобув у гімназіях Коломиї (1883-1890 роки) та Дрогобича (1890-1892 роки), де познайомився з майбутнім письменником Л. Мартовичем. У 1892-1900 роках вивчав медицину у Краківському університеті.
Про це інформують на сторінці "Пам’ять" у соцмережі Фейсбук.
Літературну діяльність розпочав у 1890 році, опублікувавши у журналі «Народ» статтю «Жолудки наших робітних людей і читальні». Протягом 1890-1897 років писав ліричні етюди, поезії в прозі. Вперше опублікував свої художні твори (новели) в 1897 році у чернівецькій газеті «Праця» («Синя книжечка», «Виводили з села», «Стратився», «У корчмі», «Побожна», «Сама-самісінька»). У 1899 році виходить перша збірка новел Стефаника «Синя книжечка», згодом – «Камінний хрест» (1900 р.), «Дорога» (1901 р.), у 1905 році – вибрані оповідання «Моє слово».
З 1902 до 1916 рік не писав нових творів, займався громадською діяльністю. З 1904 року жив у селі Стецеві. У 1908 році обраний послом австрійського парламенту у Відні. З 1910 року жив у рідному селі. Під час першої світової війни у 1914-1918 роках перебував здебільшого у Відні, на початку 1919 року відвідав Київ. З 1916 року повернувся до літературної творчості. Із творів, написаних під час війни та у повоєнний час, склалася збірка новел «Земля» (1926 р.), в якій було розкрито трагічну долю галицького селянства під час світової війни («Дитяча пригода», «Вона-земля», «Пістунка»), пробудження національної свідомості («Марія») та поразку визвольних змагань («Сини»).
7 грудня 1936 року, після тяжкої хвороби Василь Стефаник помер у селі Русові.
5 січня 1971 року ім’я видатного українського письменника Василя Стефаника було присвоєно Івано-Франківському педагогічному інституту. Тепер його з гордістю носить і Прикарпатський національний університет.