Focus Features та LAIKA, компанії, що стоять успіхом номінованої на премію Оскар анімацією «Кораліна в світі кошмарів», представляють нову анімаційну пригоду ПараНорман. Це друга анімація студії, створена в форматі 3D.
Дія ПараНормана відбувається в маленькому містечку Весела Лощина, чиї мешканці пишаються своїм минулим і повсякчас згадують, як їхні предки 300 років тому знищили справжню відьму. 11-річний Норман Бебкок проводить дозвілля, переглядаючи фільми жахів та читаючи історії про привидів. У Нормана є незвичайний талант: він може бачити і розмовляти з померлими, такими, як наприклад його любима бабуся. Він надає перевагу їхній компанії, аніж товариству свого метушливого батька, матері, що вічно витає в хмарах, і дуже поверхневої старшої сестри Кортні. В школі Норман постійно страждає від зазіхань та залякувань Елвіна, довіряє дещо наївному та експресивному Нілу та намагається не звертати увагу на свою хвалькувату вчительку.
З Норманом несподівано встановлює контакт його дивакуватий дядько Прендергаст, який розповідає йому, що старовинне закляття відьми справжнє і воно от-от здійсниться, і що тільки Норман здатен зупинити те зло, що рветься на зовні і прагне завдати болю мешканцям міста. Як тільки шість зомбі на чолі з Суддею, повстають з могил, Норман опиняється втягнутим в перегони з часом, разом із Кртні, Елвіном, Нілом та м’язистим старшим братом Ніла, Мітчем, а шериф Хупер переслідує їх. Навіть гірше, проти них піднялося усе містечко і його мешканці взяли до рук зброю.
Норман сміливо бере на себе відповідальність врятувати містечко, він має все, необхідне герою: мужність та співчуття.
Focus Features та LAIKA представляють анімацію ПараНорман. Оригінальні ролі озвучують: Коді Сміт-МакФі, Такер Албріцці, Анна Кендрік, Кейсі Аффлек, Крістофер Мінц-Плассе, Леслі Манн, Джефф Гарлін, Елані Стріч, Бернард Хілл, Джодель Ферланд, Темпест Бледсо, Алекс Борштейн та Джон Гудман. Дизайнер по костюмам Дебора Кук. Музика Йона Бріона. Редатор Крістофер Мюррі. Художник-постановник Нельсон Лоурі. Оператор Трістан Олівер. Продюсери Аріанна Сатнер, Тревіс Найт. Сценарій Кріса Батлера. Режисери Сем Фелл та Кріс Батлер.
В прокаті з 23 серпня 2012 року.
Коротка історія стоп-кадру
Для глядачів, так само як і для аніматорів, анімація стоп-кадру завжди була і буде унікальним і захопливим процесом. Кадр за кадром (і 24 кадри в секунду) аніматори маніпулюють мініатюрними персонажами та реквізитом, змінюючи їхні пози для кожного кадру. Кожен кадр знімається на кінокамеру. Коли тисячі кадрів збираються разом і швидко «прокручуються» один за одним, персонажі рухаються і відбувається плавна дія. Це магія, створена вручну.
Персонажі ПараНорману оживають завдяки унікальному виду мистецтва. Анімацію стоп-кадру можна порівняти із художньою стрічкою, де так само спеціально будуються локації та перевдягаються і гримуються герої.
Перший зразок анімації стоп-кадру відноситься до 1898 року – короткометражка «Цирк Хитуна-Бовтуна» (The Humpty Dumpty Circus), в якому британські емігранти Альберт Е. Сміт та Джеймс Стюарт Блектон вперше використали нову технологію, ожививши циркових тварин та акробатів.
Європейські аніматори стали першими, хто почав користуватись цією технологією, але саме виходець Каліфорнії Віліс Гаролд О’Браян, удосконалюючи її впродовж десятиріч, перевів стоп-кадр у форму мистецтва. За свою професійну кар’єру О’Браян створив короткометражки «Загублений світ» (1925р.) та, разом з скульптором Марселем Дельгадо, оригінальний фільм «Кінг-Конг» (1933р.). Шарнірні металеві каркаси, виготовлені для останньої стрічки, і до сьогодні використовують в стоп-кадрі. У 1949 році О’Браян отримав премію Оскар за роботу «Силач Джо Янг».
Одним з учнів О’Браяна був Рей Херіхаузен, який працював за технологією свого вчителя і чия робота “Dynamation” надихатиме покоління аніматорів. Херіхаузен майстерно поєднав художні зйомки та анімацію стоп-кадру, завдяки чому люди і анімаційні персонажі взаємодіють у таких чудових стрічках, як «Чудовисько з глибини 20000 морських сажнів» (1953р.), «20 мільйонів миль від Землі» (1957р.), «Сьома подорож Синдбада» (1958р.), «Джейсон і аргонавти» (1963р.).
Угорський аніматор Георг Пал (György Pál Marczincsák) приїхав в Голлівуд на початку 1940-х років, де продюсував серію короткометражок «Puppetoon» студії Paramount Pictures. На відміну від О’Браяна та Херіхаузена, команда Пала використовувала анімацію замін, для якої необхідно було 9000 окремих, зібраних вручну ляльок та різних частин, що дещо відрізняються одна від іншої, щоб відзняти їх кадр за кадром і створити ілюзію руху.
Кілька стрічок Пала були номіновані на Оскар і сам Пал у 1944 році отримав премію Оскар. Режисер-продюсер продовжив використовувати лялькову анімацію в таких повнометражних стрічках як «Великий Руперт» (1950р.), «tom thumb» (1958р.) та «Прекрасний світ братів Грімм» (1962р.).
Мільйони дорослих і дітей двох поколінь чудово знайомі з роботою Артура Ренкіна мол. та Джулса Басса. Використовуючи стоп-кадр, вони зробили «Оленя Рудольф» (1964р.) та «Санта Клаус їде до міста» (1970р.).
Кількома роками пізніше Пітер Лорд та Девід Спрокстон заснували британську студію Aardman Animations. До них приєднався Нік Парк і ця трійця встановила нові стандарти, створивши за допомогою технології стоп-кадру такі анімаційні короткометражки-володарі премії Оскар, як «Комфортні умови» та «Волес і Громіт».
В1982 році концептуальний художник студії Disney Тім Бартон створив короткометражку «Вінсент» разом із аніматором студії Ріком Хейнріксом. Знята в експресіоністському чорно-білому стилі та озвучена Вінсентом Прайсом, стрічка була зроблена стоп-кадром.
Десять років потому Бартон зібрав команду художників та аніматорів, щоб створити технологією стоп-кадру надзвичайно популярний мюзикл «Кошмари перед Різдвом».
Президент компанії LAIKA, а також продюсер та ведучий аніматор ПараНорману, Тревіс Найт говорить: «Стоп-кадр дуже простий процес, але виконати його добре – чи не найскладніша річ в світі. Стоп-кадр – прогресивний вид анімації: ти починаєш в одному місці, а закінчуєш абсолютно в іншому».
Кастинг
Щоб передати характер героя в анімації необхідно кілька речей і голос – одна з них. На відміну від установленої думки, в анімації спочатку записуються голоси виконавців, а потім вже аніматор «підставляє» рухи героїв під записи. Для ПараНормана озвучу зробили ще в 2010 році, через півроку після початку зйомок.
Продюсер Аріан Сатнер говорить: «Ми основували кастинг не на зовнішності акторів, а на тому, як вони звучать. На відміну від продакшену звичайних фільмів ми не звертали увагу на зовнішність».
«Серед акторів-дітей ми шукали тих, хто міг бути природнім та незіпсованим – як на телешоу Чарлі Брауна 60х та 70х років – діти є діти. На головну роль запросили Коді Сміта-МакФі», – говорить Сатнер.
Сміту-МакФі дуже сподобався посил стрічки. Він говорить: «Тут розповідається про дитину, над якою знущаються всі інші діти – навіть його власна старша сестра – але саме він стане тим, хто врятує місто та об’єднає всіх. Це дуже круто!»
«Тут також є зомбі і в стрічці витриманий жанр фільмів про зомбі; мені дуже подобається загальний лячний настрій фільму», – говорить МакФі.
Темпест Бледсоу, яка стала актрисою ще в самому дитинстві, також прагнула стати частиною голосового складу, тому що вона «великий фан фільмів жаху, і мені завжди подобались зловісні речі, ще змалечку. У мене є навіть своя власна пригода з привидом, що трапилась в одному готелі в Альбукерке під час зйомок…»
«Ще в дитинстві люди називали мене старомодною і я мала інше ім’я. Якщо ти поводишся не так, як всі інші, то тебе цькуватимуть. Але я думаю, що всі ми колись були в ситуації, коли почувалися дивно та некомфортно, тому всі зрозуміють Нормана».
Бледсоу більше подобається персонаж Нормана, ніж її власний: «Моя героїня, Шерфі Хупер, дещо втратила глузд через владу. Я просто рада бути частиною чарівного світу творчості та креативності анімації стоп-кадру».
Всі актори озвучки були задіяні в створення стрічки дещо більше, аніж вони розраховували. Коли вони записували свої діалоги для ПараНорману, їх знімали на цифрову камеру. Ці записи були частково використані аніматорами та скульпторами для роботи над ляльками.
Розповідає супервайзер по анімації Бред Шіфф: «Робота аніматора складається з того, що ти сидиш і прослуховуєш треки знову й знову. Ми прагнемо вловити найтонші зміни інтонацій, найменші нюанси. Це допомагає краще зрозуміти героїв».
Серед улюблених «натхнень» Шіффа – дія, коли «один аніматор прив’язав собі до ноги віник, щоб краще зрозуміти, як повинні ходити зомбі – з тяжкістю та незграбністю. Ще для однієї сцени я спостерігав за тим, як грають в футбол професійні гравці, як рухаються їхні ноги при сильному ударі. А ще мені подобається, як аніматор Джейсон Стелмен зобразив сестру Нормана, Кортні, коли вона стояла в дверному отворі – вона така прекрасна, в її очах стільки можна побачити».
Режисер Батлер говорить, що йому «подобаються звукові сесії з акторами, тому що вони привносять багато свого в стрічку, роблячи мої жарти більш смішними. Їхні інтонації буквально оживляли діалоги.»
«Ми вирішили, наприклад, не давати Такеру Албріцці (озвучує Ніла, друга Нормана) часу на підготовку, натомість ми дивували його репліками. І його реакції були свіжими і не заученими».
Албріцці, який ще не досяг підліткового віку, розповідає про свого героя як про «відданого і вірного товариша, який має дуже багато енергії. Щоб його грати, я повинен бути дуже енергійним і перетворювати звичайні репліки на смішні. Це круто, коли чуєш свій голос з вуст анімаційного героя! Я думаю, що я дуже схожий на Ніла, тому що у нас обох є веснянки та руде волосся – просто моє не кудряве. А мій брат схожий на Нормана, тому що він сором’язливий і його волосся також схоже на те, що має Норман».
Анна Кендрік та Ілейн Стрітч грають сестру та бабусю Нормана відповідно. Хоча бабуся вже відійшла, Норман підтримує зв’язок з нею.
Голоси Кендрік та Стрітч не записували разом, але все одно обидві актриси пов’язані однією роботою. В 1970 році Стрітч співала класику Стівена Сондхейма «Леді за ланчем» (“The Ladies Who Lunch”) з бродвейської постанови шоу «Компанія». В 2003 році Кендрік знімалась в фільмі «Кемп» і співала там ту саму пісню.
Крістофера Мінц-Плассе запросили на роль Елвіна, шкільного хулігана. «Я підгледів цю роль в школі. Працюючи над нею, я думав про конкретного хлопця з моєї школи», – говорить актор.