Попередні підсумки виборів у грузинський парламент, згідно з якими опозиційна коаліція "Грузинська мрія" якщо не виграла голосування, то, принаймні, склала гідну конкуренцію партії влади, говорять про те, що епоха тотального панування Михайла Саакашвілі на політичній сцені республіки закінчилася. У зв’язку з цим згадуються слова Уїнстона Черчілля, сказані ним після другої битви при Ель-Аламейн: "Це ще не кінець, це навіть не початок кінця, але ймовірно – це кінець початку".
Парламентські вибори в Грузії проходили за змішаною – списочно-мажоритарною – системою. Всього має бути обрано 150 депутатів – 77 за списками (прохідний бар’єр – 5 відсотків), 73 – по одномандатних округах. За підсумками підрахунку 15 відсотків бюлетенів, що відносяться до виборів за партійними списками, "Грузинська мрія" отримує 52,77 відсотків голосів, правлячий "Єдиний національний рух" – 42,08 відсотків. Решта партій, схоже, 5-відсотковий бар’єр не подолають.
Якщо говорити про одномандатників, то тут перевага у правлячої партії – за заявою прес-секретаря "Єдиного національного руху" Чіори Тактакішвілі, прихильники чинного президента перемогли в 53 мажоритарних округах. А ось за даними грузинського ЦВК на ранок вівторка, опозиційний блок лідирує в 27 округах, правляча партія – в 25. Дані по 21 округу ще не оброблялися. Отже, можна припустити, що опоненти поділять депутатські мандати майже порівну.
Власне, це вже визнали обидві сторони. Як тільки з’явилися перші дані exit-polls, що зафіксували деяку перевагу "Грузинської мрії", зі зверненням до народу виступив Михайло Саакашвілі. "Зараз проясниться, хто отримав більшість у парламенті, але вже зараз можна сказати, що вибори відбулися. Власті Грузії змогли провести такі прозорі вибори, які обіцяли. Перемогу" Грузинської мрії "за пропорційним списками в значній мірі зумовили отримані коаліцією голоси в Тбілісі. В регіонах Грузії, за попередньою інформацією, лідирує "Єдиний національний рух", – констатував президент, пояснивши, що не розділяє країну на столицю і периферію.
Миролюбний, у порівнянні з передвиборчими сперечаннями, тон глави республіки підтримав і його головний супротивник – мільярдер Бідзіна Іванішвілі. Лідер "Грузинської мрії", зокрема, назвав тих, хто до цього вів країну "незрозумілим шляхом", "братами і сестрами". "Ще раз заявляю, що ми дуже культурно, дуже достойно будемо ставитися до наших опонентів", – підкреслив Іванішвілі. За його словами, обидві сторони повинні "забути образи, об’єднатися і будувати єдину Грузію".
В цілому, очікування тих, хто розраховував на те, що противники спробують перегризти один одному горлянки, як тільки почнеться підрахунок голосів, не виправдалися (хоча деякі експерти і передрікали ледь не появу танків на вулицях Тбілісі). Сам хід голосування також не викликав серйозних нарікань ні з боку самих учасників виборів, ні з боку міжнародних спостерігачів. Що б не говорили критики офіційного Тбілісі, грузинська влада, навіть з урахуванням того, що підсумок голосування навряд чи їх сильно порадує, провели вибори на гідному рівні, не в приклад своїм північним сусідам.
Після 1 жовтня, навіть незалежно від набраних відсотків, можна констатувати: Михайло Саакашвілі і його партія перестали бути єдиним виразником думки грузинського народу, а опозиція, навпаки, позбулася маргінальних рис і перетворилася на повноцінного політичного гравця. Адже протягом останніх дев’яти років, з часів "революції троянд" в 2003 році, Саакашвілі фактично уособлював собою Грузію. Це підтверджували і результати різних плебісцитів. До прикладу, на парламентських виборах 2008 року "Єдиний національний рух" отримав 119 місць в парламенті (63 відсотки голосів), тоді як "Об’єднана опозиція" – всього 17. На президентських виборах в тому ж році Саакашвілі отримав 53 відсотки голосів, а його найближчий переслідувач Леван Гачечиладзе – 25. У 2004 році перевагу Саакашвілі і його прихильників було ще відчутніше – 66 відсотків голосів на парламентських виборах і близько 85 відсотків голосів на президентських.
Падіння рейтингу правлячої партії і Саакашвілі можна пояснити цілим оберемком заморожених проблем, головними з яких, безумовно, є безробіття в країні і взаємини з відколотими від Грузії республіками – Абхазією і Південною Осетією, а також їх патроном – Російською Федерацією. За даними соціологічних опитувань, трьома головними пріоритетами для населення Грузії є створення робочих місць, припинення росту цін і забезпечення територіальної цілісності країни, причому увага до останнього пункту, на відміну від двох перших, постійно зменшується.
Іванішвілі тільки в 2011 році зайнявся публічною політикою і не встиг набриднути грузинам. Втім, і нинішні голоси, подані за "Грузинську мрію", – це не більше, ніж аванс. Адже ще невідомо, що являє собою Іванішвілі – державний діяч.
А лідер "Грузинської мрії", між тим, розраховує, що тепер йому буде повернуто грузинське громадянство (Іванішвілі досі є громадянином Франції), після чого він зможе зайняти пост прем’єр-міністра. І ось тоді, за словами Іванішвілі, в Грузію "повернеться почуття справедливості, поліція і прокуратура встануть на службу народу, звільниться медіа і буде покладено край пропаганді брехні". Що стосується зовнішньополітичного курсу, то він залишиться незмінний – альтернативи НАТО і Євросоюзу Іванішвілі не бачить.
Для того щоб зайняти прем’єрське крісло, головному грузинському опозиціонеру залишилося зовсім небагато: дочекатись кінця підрахунку голосів і переконатися, що "Грузинська мрія" отримала більшість у парламенті. Втім, і це ще не все – незважаючи на те, що після нинішніх виборів набирають чинності поправки до конституції, згідно з якими парламент вперше отримає право призначати уряд, кандидатуру прем’єра вносить в законодавчі збори і раніше президент. І запропонує він парламентаріям, ймовірно, знову Вано Мерабішвілі – чинного главу кабінету міністрів і першого номера "Єдиного національного руху". Депутати можуть відхилити креатуру глави держави, але зроби вони це тричі, і президент отримає право висловити вотум недовіри парламенту і призначити тимчасовий уряд. А президентствувати Саакашвілі доведеться ще рік (наступні вибори глави держави пройдуть в жовтні 2013-го), тому навряд чи опозиціонери, якщо вони дійсно хочуть не просто дорватися до влади, а працювати на благо співгромадян, ризикнуть втягнути країну в тривалу політичну криза.