Надія – технік-електрик, а в’язання – її давнє хобі. У радянські дефіцитні часи обв’язувала всю сім’ю, подруг і знайомих, та ще вела гурток на підприємстві. А ікони серед її виробів з’явилися випадково.
– Якось побачила передачу про вишиті ікони і мене осінило: за схемами ж образи і зв’язати можна, – розповідає Надія. – Перша – Ісус – далася мені насилу, кілька місяців провозилася. А коли понесла її освячувати в наш кафедральний собор Святого Воскресіння, там всі ахнули: мовляв, і це зроблено спицями?
Двометрову "Плащаницю" Надії Соломко навіть прикладали до Туринської плащаниці, коли її привозили в Івано-Франківськ. Може, саме це додало їй чудесної сили?
За 10 років майстриня організувала 40 виставок своїх робіт.
– Якось їхали з чоловіком на машині в Кам’янець-Подільський до сестри, – розповідає Надія. – На задньому сидінні розклала ще не закінчену "Плащаницю". Раптом на дорогу вискочила дівчинка на велосипеді. Чоловік ледве ухилився, щоб її не збити. Слава Богу, все залишилися цілі. Упевнена – це ікона нас вберегла!
Свої ікони майстриня в’яже для дому, а не для храмів. Дарує тільки рідним, а продавати відмовляється навіть іноземцям за великі гроші.
За 10 років Надія Соломко провела 40 своїх виставок в Західній Україні. У неї ж уже близько сотні в’язаних образів. Сама дзвонила в музеї, домовлялася і везла громадським транспортом ікони, упакувавши їх у великі сумки. Деякі виставки, до слова, затягуються на півроку – так людям подобаються незвичайні образи. А ще вони кажуть, що від робіт Надії виходить тепло.
– Багато хто не вірить, що це пов’язано спицями – думають, гобелен. Я пояснюю: "Звичайні лицьові петлі". У людей загоряються очі: "О! І я так зможу!" Але так ніхто і не зміг поки, – розповідає жінка.
Вона єдина в країні додумалася в’язати ікони. Надія Соломко нещодавно отримала патент на свій винахід. У бюро теж всі були здивовані, що таке можливо.
Це насправді складно. Надія одночасно працює з десятками ниток різних кольорів, переплітає їх з вивороту. Лише риси обличчя святих – ніс, очі, вії – потім вишиває ткацьким швом. Одна проблема – в’язані ікони дуже любить міль, тому майстриня воліє синтетичні нитки.