Відбулося те, що відбувалося з початку виборчої кампанії – тобто три опозиційні партії, на жаль, не узгоджували дій між собою та з громадськістю. Це стосувалося і питання кандидування тих чи інших людей по списку й у мажоритарних округах, і публічних заяв. Оприлюднена спільна угода стосується лише трьох політичних сил – ОО «Батьківщина», УДАРу і ВО «Свобода».
Нарешті три тепер уже парламентські сили стали робити спільні заяви. Звісно, якби така спільність дій була перед виборами, очевидно, патріотичні сили мали б як мінімум на 20 кандидатів-мажоритарників більше. Тож спільна заява – безперечний позитив. Однак її змістовна частина засвідчує поки що непевність у діях. І ця угода практично спростовує все попередньо оприлюднене – заяви про «обнулення» списків і більш жорстку політичну реакцію на фальсифікації результатів виборів. Учорашня заява трьох, на жаль, практично засвідчує хаотичність дій опозиційних партій. Висновок: цю хаотичність потрібно припиняти – треба спочатку думати, а потім уже говорити.
Наступне, що варто усвідомити лідерам трьох опозиційних партій, полягає в тому, що їм слід зрозуміти: опозиція – це не лише вони. Останні події засвідчили, що парламентські партії неспроможні самостійно захистити свій результат на виборах, не кажучи вже про реальний спротив режиму.
Якщо ці парламентські партії ставлять собі завдання перемогти режим, то очевидно, що потрібно задіювати більш широкі сили, усвідомити, що опозиція – це не лише ті, хто себе так називають, і думати над створенням об’єднавчих структур, які включали б в себе не лише парламентські партії, а й громадські організації, громадських лідерів, інтелектуалів. І тоді вже можна буде чинити реальний спротив режимові, у тому числі й позапарламентський.
В іншому разі це й далі будуть хаотичні заяви, що фактично несуть у собі визнання поразки й безсилля. Якщо так триватиме, то це будуть поразки і безсилля не лише цих трьох парламентських партій – це буде поразка нації. Бо треба поставити крапку на цьому режимові. І зробити це повинна саме опозиція – як парламентські опозиційні партії, так і позапарламентські опозиційні громадські рухи й просто опозиційно налаштовані громадяни.
Тож подальшу діяльність, власне, і варто спрямовувати на пропаганду об’єднавчих ідей не лише щодо трьох партій, а й усіх опозиційно налаштованих людей, громадських організацій тощо з метою створення реального потужного народного фронту для подолання правлячого режиму. Для цього ми повинні знайти спільну мову і з парламентськими партіями, і з позапарламентськими силами, і з громадськими рухами, і з окремими людьми. Цілком очевидно, що зараз більше уваги потрібно приділяти позапарламентській боротьбі, аніж лише діяльності в стінах Верховної Ради.
ТВі.ua