Попри круговерть суспільно-політичного життя в Україні, ми не повинні забувати про християнські і загальнолюдські цінності, про милосердя, мораль і духовність. Саме на ці суспільно важливі теми спілкуємось сьогодні з відомим на Прикарпатті меценатом Миколою Круцем.
– Знаємо, що Ви як християнин виконуєте свій обов’язок сповна. Неодноразово отримували високі церковні нагороди за свій внесок у розбудову української Церкви. Про Вас шириться добрий відгук від священиків, Ви допомагаєте ближнім. Так Вас виховували батьки, чи розуміння справжніх цінностей прийшло з досвідом, з віком?
– Я виріс у надзвичайно побожній, справжній християнській родині. Не зважаючи на часи комунізму, коли Церква перебувала у пригнобленому стані, у моїй сім’ї завжди був присутній Бог і виховували мене та мою сестру за християнськими принципами любові до Бога, до ближнього. Це те, що я виніс зі свого дитинства. Інакше я жити не вмію і не бажаю. Потім я усвідомив, наскільки важливою є Церква саме для нашого національного відродження. Не уявляю собі Україну без Бога. Це як єдине ціле. Як людина має душу, так само Україна мусить мати духовне наповнення. Інакше вона втратить себе, загубить свою ідентичність, свій національний стержень. Тому всіма силами я намагаюсь підтримувати Церкву, як оберіг, як традицію, як культуру – основу української свідомості, національної ідеї.
Сьогодні істинними носієм та оберегом українських традицій, всього українського виступає лише українська Церква, тому, думаю, нам всім важливо, аби українська Церква була сильною, бо зараз це єдиний надійний оплот українських національних і духовних цінностей.
– Церква є Божим домом для усіх християн, всього українського народу, відповідно й оберігає все те, що для народу є цінним. Та чи не потребує вона сама підтримки з боку держави, зокрема у справі підвищення ролі Церкви у житті країни?
– Сьогодні прийнято вважати, що Церква відділена від держави. Але, думаю, що це не зовсім вірно. Священики несуть величезну відповідальність за духовний стан суспільства. Вони постійно спілкуються з людьми, нерідко виконуючи роль психологів для своїх прихожан. Це їхня паства, священики їх навчають, спрямовують на шлях праведний. А що таке держава? Держава – це і є люди. А Церква кому служить? Богу і людям. То як вона може бути відділена від держави? Держава повинна підтримувати тих, хто виховує націю, несе духовність в народ, дбає про мораль.
Сьогодні священики не мають державного забезпечення, не отримують винагороди від держави за свою працю. Так само священики залишаються і без пенсії. Виходить так, що вони все життя працюють для народу і не мають за це вдячності від держави.
В багатьох цивілізованих державах Церква бере на себе обов’язок роботи у хоспісах, бере під свою опіку сиротинці, заклади, в яких знаходяться одинокі люди чи такі, якими держава не завжди може опікуватися. Там Церква не відділена від держави. Церква допомагає державі у соціальній сфері. А ми, начебто, такі духовно багаті, залишили Церкву поза увагою держави. Думаю, над цим питанням сьогодні має працювати наше громадянське суспільство.
І я говорю, перш за все, про соціальну сферу, в якій нам так бракує Бога. Церква має прийти в кожну лікарню, в кожну соціальну установу. В кожну організацію, де моральні принципи важать дуже багато, де керуватись потрібно не лише законами і нормативними актами, а серцем і совістю.
– Як не дивно, але не всім подобається те, що Ви роздаєте забагато допомог на церкви, на соціальну сферу. Як Ви це сприймаєте?
– Я спокійно до цього ставлюся і дякую Богу, що маю можливість долучатись до вирішення нагальних проблем наших громадян, Церкви. Мені важко перелічити, і я ніколи не ставив собі таку мету, скільки церков, шкіл, потребуючих ми змогли підтримати. Колектив ПАТ „Івано-Франківськцемент”, який я очолюю, буде і надалі допомагати людям, підтримувати Церкву, виділяти цемент та шифер на потреби громад, працювати для своєї держави. Це наш обов’язок як справжнього українського підприємства і ми будемо його виконувати, не зважаючи ні на що.
Нова Зоря