Україна за підсумками 2012 року несподівано стала одним із лідерів серед країн СНД і Європи. У більшості з них спостерігалася інфляція — за одинадцять місяців вона становила в середньому 3,3 відсотка, а в Україні статистика на кінець грудня зафіксувала дефляцію на рівні 0,2 відсотка.
Президент Віктор Янукович цей факт назвав найважливішим досягненням економіки, чим неабияк здивував експертів. Анатолій Гальчинський, який впродовж 1994—2005 років працював радником Президента України з питань макроекономіки та в 2000—2005 роках — головою ради Нацбанку, вважає, що дефляція, навпаки, є віддзеркаленням падіння ВВП та омертвінням ділової активності.
— Не лише теорією, а й багатолітньою світовою економічною практикою доведено, що оптимальною для перехідної економіки, що структурно реформується, є інфляція в межах 4-6 відсотків. Китай, Туреччина, Індія підтверджують це. У зв’язку з цим дефляція минулого року — це не тільки і навіть не стільки благо, це відображення загальноекономічної стагнації, — підкреслив А. Гальчинський в інтерв’ю «Дзеркалу тижня». — Президент був зобов’язаний акцентувати саме на цьому, зворотному боці медалі та пов’язаних з дефляцією викликах. Він цього не зробив…
А. Гальчинський зауважив, що Україна вже стикалася з дефляцією вкупі з уповільненням темпів зростання валового внутрішнього продукту в 2002 році. Тоді це стало приводом для аналізу та серйозних висновків не лише на рівні НБУ й уряду, а й Президента країни.
Хоча й інфляція, особливо неконтрольована і нестримно зростаюча, є бідою, та все ж, на переконання і науковців, і практиків, дефляція криє в собі ще більші загрози. Образно кажучи, це якби перекрити річку, зливши її в одне велике плесо. Начебто є й вода. Тільки вона завмерла і не біжить уже, як раніше, русло поміж берегамиѕ Тому, на переконання економістів, дефляція — це сигнал про те, що йде спад економіки, зменшуються обсяги виробництва і зростає безробіття.
І реалії 2012 року, на жаль, підтверджують їхню правоту. У листопаді, нагадаємо, після завершення двомісячного ремонту, так і не запрацювали виробництва найбільшого у Калуші підприємства й одного з хімічних гігантів України — ТОВ «Карпатнафтохім». Весь минулий рік не випускало продукції ще одне велике підприємство краю — ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття». А 11 січня народний депутат України ігор Васюник поширив заяву про те, що до нього звернулися жителі Дрогобича і повідомили, що в ці дні ночами ріжуть і вивозять на брухт обладнання нафтопереробного заводу. «Уряд Миколи Азарова або ж веде планове знищення української нафтопереробної галузі, або ж із заплющеними очима спостерігає за негативними тенденціями, які панують у цьому секторі економіки, — зазначає і. Васюник. — До 1991 року потужності вітчизняних заводів з переробки нафти становили понад 50 млн. т сировини на рік. Для порівняння: це більше, ніж усі НПЗ країн Варшавського договору разом узяті. Нафтопродуктами забезпечувалась не лише Україна, а й значна європейська частина Росії та Білорусі. За даними Державної служби статистики, ще в 2009 році в Україні переробляли 11,5 млн. т сировини. У 2012-му цей показник становив уже близько 4,5 млн. т, тобто відбувається колосальне падіння».
Аналогічна ситуація складалася торік і на підприємствах в інших регіонах держави.
«Запорізькому автомобільному заводу, що зупинив виробництво з 1 січня ц. р., уже найближчим часом можуть скласти компанію й інші «флагмани» українського автомобілебудування — корпорація «Богдан Моторс» і «АвтоКрАЗ», — читаємо на одному з форумів в інтернеті відгук на це «найважливіше досягнення економіки».
— За одинадцять місяців 2012 року в Україні було вироблено в 1,8 раза менше автомобілів, ніж у 2011-му. Всього зібрали 72 790 транспортних засобів при тому, що позаторік лише у ПАТ «ЗАЗ» з конвеєра зійшло 60 862 автомобілі. А завершення 2012-го вийшло просто вбивчим для «Богдана», на потужностях якого у грудні зібрали… лише 92 автомобілі — на 91,89 відсотка менше, ніж у листопаді».
Зрозуміло, що за кожним з цих прикладів — недоотримана тисячами трудівників заробітна плата. Це і не нараховані та не сплачені сотні тисяч гривень податків — гроші, які, своєю чергою, мали б конвертуватися у зарплати вчителям, медикам, бібліотекарям, піти на утримання дитсадків, лікарень, шкіл та в Пенсійний фонд.
Надзвичайно важливо, на наш погляд, розуміти те, що власне спричинило дефляцію. Тобто які саме товари ставали, як кажуть, дешевими, як борщ, і ми за кожну зароблену гривню могли загалом торік купувати необхідного краму навіть більше, ніж у 2011 році.
Ціни на імпорт, як відомо, не обвалилися. Російський газ, престижні «Лексуси» чи, що для більшості українців набагато важливіше, ввезені з-за кордону ліки були так само дорогі, як і раніше. То що ж обумовило дефляцію? У відповідях на це запитання фахівці практично одностайні — це відбулося передусім за рахунок зниження цін на продукти харчування.
Щедрий урожай городини і чималий перехідний ще з 2011 року запас збіжжя стали тими об’єктивними чинниками, які дозволили де ринковими, а де, частково, й адміністративними методами утримати від зростання ціни на основні продукти харчування. Але лише частині аграріїв і переробників поталанило за рахунок високого врожаю завершити рік з прибутками. «Ціни впали, це правда. Але у мене на нинішній рік через це нічого посадити в землю, — написав на форумі в інтернеті один із фермерів з Херсонщини. — Ціна на пальне і техніку — світова, а ціна на мій продукт — майже нуль. І кредиту немає і не передбачається».
Урожайний рік лише частково пояснює причини дефляції в Україні. Іншим і, на наш погляд, головним спусковим гачком, який запустив цей процес, є вкрай низький рівень доходів і заробітків величезної маси українців. «Скажіть, будь ласка, за що українець купуватиме товари вітчизняних виробників? — запитує один з учасників дискусії в інтернеті. — Погляньте на сторінку М. Азарова у Facebook. Там люди що зі сходу, що із заходу України пишуть прем’єр-міністрові, що в них зарплати по 1 500 грн. Після розрахунків за житлово-комунальні послуги, видатків на їжу, що в людини залишається? Ось і маємо в результаті дефляцію».
Як засвідчило дослідження, проведене міжнародною компанією GFK у 42 країнах Європи, Україна наразі входить у дев’ятку найбідніших країн континенту. За підрахунками аналітиків, у нинішньому році пересічний українець на задоволення життєвих потреб зможе витратити менш ніж 3,2 тис. євро, тоді як європейці в середньому витратять на купівлю товарів і послуг 12,8 тис. євро, а зокрема наші найближчі сусіди поляки — понад 5,7 тис. євро.