Питання про те,чи побіжать позафракційні депутати в Партію регіонів після позбавлення судом депутатських мандатів Павла Балоги і Олександра Домбровського, залишається відкритим
Історія Верховної Ради знає лише шість випадків позбавлення депутатських мандатів. Після рішення Вищого адміністративного суду про визнання «відсутності статусу народного депутата» у Павла Балоги і Олександра Домбровського таких випадків стало вісім. Але варто враховувати, що досі всі депутати позбавлялися недоторканності після голосування народними депутатами в залі Верховної Ради. Першим депутатом, що залишився без мандата в 1990 році, став Степан Хмара, який нібито 7 листопада 1990-го влаштував бійку в підземному переході на Хрещатику зі співробітниками правоохоронних органів. У результаті Степан Ількович кілька місяців просидів у СІЗО і був звільнений лише після амністії, оголошеної після здобуття Україною незалежності.
Далі були випадки, пов´язані з економічними злочинами. У 1994 році парламент зняв недоторканність з нинішнього «регіонала» і найстаршого за віком депутата Верховної Ради 7-го скликання Юхима Звягільського. У 1999 році депутатського мандата позбавили «панамського громадянина» Павла Лазаренка, котрий на той момент сидів у США. У 2000 році без недоторканності залишився Віктор Жердицький, який в Німеччині отримав строк за привласнення коштів, призначених для жертв нацизму. У наступному 2001 році недоторканність втратив Микола Агафонов – після появи звинувачень у розкраданні бюджетних грошей.
Останнім депутатом, позбавленим недоторканності в 2009 році, став Віктор Лозинський. Але знову-таки, всі вони – починаючи з Хмари, по якому приймала рішення ще всесильна комуністична більшість, і закінчуючи Лозанським, котрий по-звірячому вбив селянина у Кіровоградській області і не залишив вибору своїм колегам із БЮТ, – знімалися за допомогою голосування депутатів у залі Верховної Ради.
В цілому, експерти з виборчого права називають рішення Вищого адмінсуду черговим прецедентом, який підтверджує повну залежність української Феміди від політичної кон´юнктури. Створюється враження, що головний злочин Павла Балоги і Олександра Домбровського полягає в тому, що вони не увійшли в Партію регіонів. Тим більше що Домбровський обіцяв, але не увійшов. А Павло Балога таки вступив, але потім швидко вийшов із партії влади.
Крім того, в Конституції відсутня норма, що передбачає складання депутатами присяги за допомогою судового рішення. Подібне рішення може прийматися лише у залі засідань. І, нарешті, рішення Вищого адмінсуду дає потенційну можливість виганяти будь-яких неугодних депутатів. І нехай в самому адмінсуді поки що говорять про відсутність у них подібних справ для розгляду, всі розуміють, що для того, щоб подати позов на будь-кого з народних обранців, не потрібно багато часу. Було б бажання…
У цьому зв´язку виникають юридичні колізії. Що робити з Центрвиборчкомом, без якого не можуть бути оголошені жодні перевибори на мажоритарних округах? Чи має судове рішення юридичну силу, здатну замінити постанову ЦВК? Не зовсім зрозуміло і те, яким чином виконавча служба збирається відбирати мандати у Павла Балоги і Олександра Домбровського. Може, два народних депутати самі повинні здати свої мандати? А що буде, якщо недоторканні депутати раптом відмовляться це робити? Невже виконавчій службі доведеться силою виривати у них мандати?
Поки ж за цим рішенням Вищого адмінсуду добре простежуються інтереси нинішньої влади. Партія регіонів давно хотіла підкорити собі всіх позафракційників. Ще минулого року за допомогою змін до регламенту депутати, які не входять до жодної фракції, по суті, були позбавлені можливості створювати які-небудь формальні об´єднання в стінах парламенту.
У цьому контексті удари по двох найбільших і впливових групах серед позафракційних депутатів – Віктора Балоги і Петра Порошенка – це продовження політики влади щодо заманювання в свою силу депутатів-позафракційників. Але варто врахувати, що досвідчені Порошенко та Балога пережили в політиці багато бур і штормів. І вважати, що вони відразу побіжать здаватися владі, було б необачно. Швидше, навпаки – історія з судом, швидше за все, може привести до прямо протилежного результату: удари «нижче пояса» з боку влади підштовхнуть групи Порошенка і Балоги до табору опозиції.
І якщо навіть інші позафракційники злякаються можливих судових рішень і таки підуть у Партію регіонів, втрата двох сильних неформальних груп у перспективі може негативно агукнутися для влади. Варто враховувати, що «господар Закарпаття» та «шоколадний король» здатні перекрити повітря влади одразу в кількох регіонах країни. Враховуючи, що зараз політика в країні ведеться у форматі підготовки до президентської кампанії, наслідки від входу Порошенка і Балоги до опозиції можуть переважити плюси від переходу в Партію регіонів кількох позафракційників, що злякалися.