У своїй інавгураційній промові п’ятий президент України оголосив розвиток економіки одним з основних пріоритетів своєї каденції. Зазначив він і головну проблему, яка перешкоджає цьому розвитку, – корупцію, що зруйнувала фундамент громадської організації і призвела в Україні до кризи державності.
Думка Порошенка зовсім не унікальна – суспільство єдине в тому, що необхідний економічний розвиток, а для цього варто боротися з корупцією (яку розуміють у доволі широкому сенсі) і здійснювати реформи. Друга особа в державі – прем’єр-міністр Арсеній Яценюк – висловив цю позицію цілком однозначно: «Далі мати економіку, яка живе на кредити, буде катастрофою, тому нам доведеться провести найжорсткіші реформи».
Справді, економічні інституції в Україні, які визначають її діловий та інвестиційний клімат, жахливі. Яскраві приклади цього дають різні метрики з дослідження Doing Business Світового банку.
Наприклад, щоб стягнути активи боржника за його банкрутство, типовому українському середньому бізнесові доведеться витратити суму, що перевищує 40% від вартості цих активів, а стягнути після цих витрат вийде менш як 10% від активів. Для порівняння: у Чорній Африці ці цифри дорівнюють близько 20%, і це найгірший результат з усіх регіонів світу.
Тимчасові витрати на підключення до електросистеми в Україні перевищують найгірші у світі показники Чорної Африки та Південної Азії удвічі – це майже дев’ять місяців. Одне з перших місць ми посідаємо і за тривалістю часових витрат на оплату податків (майже 400 годин на рік для типового середнього бізнесу).
Нерідко ці явища вважають продуктом поганої організації чи якихось помилок, які уряд і держапарат постійно допускає у своїй роботі. Проте ці «помилки», як правило, спостерігаємо роками і десятиліттями – діловий клімат в Україні був незмінно огидним усі 23 роки її існування.
Причина такої «чіпкості» корупційних інститутів банальна: їх використовує певна частина верхівки суспільства (в Україні, на жаль, це більшість), щоб одержати вигоду у вигляді корупційної ренти. Головне слово тут – верхівка. Щоб перекрутити економічні інституції суспільства вигідним для себе чином (завдяки цьому ж суспільству) і перешкоджати їхньому виправленню, необхідно володіти потужним політичним впливом, який є тільки в еліт.
Фактично можна сказати, що головною економічною проблемою в Україні є політична влада і вплив корумпованого класу керівної у країні номенклатури.
Причина відсталості як явища
Україна зовсім не унікальна у своїх проблемах. Корумповані еліти, які використовують свій політичний вплив для вилучення ренти, поширені скрізь у країнах, що розвиваються. По суті, країни, в яких нема таких еліт, або є розвиненими, або наближаються до цього стану.
Згідно з однією з основних сучасних теорій економічного розвитку, викладеною в книжці американських економістів Дарона Асемоглу (ймовірно, найавторитетнішого в світі фахівця з економічного розвитку, який нещодавно увійшов до складу Економічної ради при Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України) і Джеймса Робінсона «Чому нації зазнають невдачі», саме використання елітами політичної влади, щоб вилучити непродуктивну ренту з економіки, і є основною причиною відсталості як явища. Якщо верхівка володіє досить великими обсягами політичної влади і слабо контролюється суспільством (такий соціальний лад також називають «закритим порядком»), то вона дістає можливість легко наживатися завдяки цьому самому суспільству, перерозподіляючи на свою користь частину національного продукту.
Звичайно, такий перерозподіл шкодить економіці, оскільки його здійснюють за рахунок зайнятих продуктивною корисною діяльністю підприємців і працівників, – фактично рента еліти дістається, у тій чи іншій формі, із їхніх кишень. У результаті можливості для суспільно-корисного заробітку виявляються обмеженими, що стримує зростання інвестицій і створення нових підприємств та робочих місць. Це, звісно, призводить до економічної відсталості.
Розв’язання проблеми цілком очевидне: воно полягає в усуненні шкідливого «закритого» політичного устрою. Політична система повинна стати якомога відкритішою як для входу нових людей, так і для випадання тих, хто в ній уже затишно влаштувався. Політичну владу еліти необхідно істотно обмежити, а можливості суспільства з контролю за владою мають бути максимально широкими. У термінології авторів книжки «Чому нації зазнають невдачі» це називається переходом до «інклюзивних політичних інституцій». Також такий устрій суспільства нерідко називають «відкритим порядком» – у тому значенні, що політична влада є в ньому відкритою для конкуренції та громадського контролю.
Головна потреба економіки в Україні
Отже, щоб розв’язати свої економічні проблеми, Україна потребує насамперед не економічних реформ (велика частина з яких усе одно пов’язана з проблемою корупційної ренти), а політичних змін. Значну – найкорумпованішу – частину номенклатурної верхівки необхідно усунути з політичної арени, замість неї в систему повинні прийти нові люди. Активісти Майдану, політики з місцевого самоврядування, офіцери добровольчих підрозділів, що воюють на Сході, – усі ці люди прекрасно підійшли б на роль нової еліти.
Однак простої заміни одних еліт іншими недостатньо – без інституційних змін, які б закріпили «відкритий» устрій суспільства, нові еліти за якийсь час стануть схожими на старих. Відкритою для конкуренції з боку нових гравців, які не входять у які-будь номенклатурні структури, і прозорою для контролю з боку громадян повинна стати сама політична система.
На щастя, в Україні поступово формується розуміння того, які конкретно реформи для цього необхідні. Першим вісником змін стала децентралізація, яка може наблизити владу до громадян (і, відповідно, полегшити контроль за нею) і дати можливість новим політичним гравцям потрапляти в органи центральної влада не через участь у якомусь із кланів номенклатури, а через демонстрацію своїх управлінських здібностей у структурах місцевого самоврядування.
Крім децентралізації, в експертному середовищі та в суспільстві лунають заклики до судової реформи, адже судова гілка влади є таким же механізмом вилучення корупційної ренти номенклатурою, як і законодавча чи виконавча. Громадяни висувають і вимоги реформування центральних органів влади, щоб зробити їх прозорішими та контрольованішими для суспільства, – наприклад, через розкриття джерел фінансування політичних партій і застосування системи з відкритими списками на парламентських виборах (що дало б змогу громадянам, а не партійним верхівках, визначати склад народних депутатів, яких обирають від тих чи тих політичних сил).
На думку Дарона Асемоглу, викладену в його книжці, свого часу чималу роль в успішному розвитку сучасної Західної Європи відіграли Велика французька революція і Наполеонівські війни. Тоді повстала буржуазія, яка повалила «старий порядок», що базувався на вилученні ренти аристократією, і сформувала у Франції інституції «відкритого порядку», на багнетах наполеонівських армій рознесла ці інституції по сусідніх країнах, де вони в результаті й прижилися.
Хочеться вірити, що українська буржуазна революція, яка відбулася схожим чином цієї зими, зможе зламати наш «старий порядок» і позбавити, нарешті, Україну, її головної проблеми – касти втіленої в політичній владі номенклатури, яка наживається за рахунок решти суспільства.