Із дня свого призначення уряд Арсенія Яценюка в особі профільних міністрів і самого прем’єра постійно говорить, що необхідно докорінно реформувати систему державних фінансів.
Власне, саме проблеми в цій сфері стали одним із головних каталізаторів протестів проти режиму Януковича, тому від нової влади суспільство очікувало насамперед припинення розкрадання бюджетних коштів, приборкання податкової служби, яка почала перетворюватися на інститут державного рекету, зниження фіскального тиску на бізнес тощо.
Іншими словами, українці чекали на активізацію реформ усіх складників системи державних фінансів.
Проте для проведення цих реформ уряд Яценюка мав небагато часу. Ще на початку каденції було очевидно, що фінансового ресурсу для відносно безперебійного фінансування бюджетних витрат вистачить ненадовго, тому діяти необхідно було оперативно й рішуче.
На жаль, крім усних ініціатив, у цьому напрямку за минулий час майже нічого не було зроблено. КМУ не впровадив жодної серйозної реформи ні в бюджетній, ні в податковій системі.
У результаті уряд у фіскальній сфері остаточно скотився зі спроби проведення глибоких реформ на шлях політики «гасіння пожежі». Замість ініціатив, спрямованих на спрощення податкової системи для бізнесу, децентралізацію бюджетної системи, підвищення ефективності витрачання бюджетних грошей, він уперто проштовхує нашвидкуруч накидані пропозиції щодо збільшення податкового тягаря для пересічних громадян. Така політика все ще знаходить розуміння в суспільстві, проте ресурс його терпіння не безмежний.
Втрата часу суттєво обмежила можливості уряду здійснювати якісь масштабні зміни. Із літа прогнозовано почалися проблеми зі збалансуванням доходів і видатків бюджету, які в липні набули загрозливих масштабів. Станом на 1 серпня держбюджет недовиконано на 6,6% від плану, а обсяг незібраних коштів становить 16,2 млрд грн. До того ж на бюджет тиснуть надпланові витрати, пов’язані з фінансовими потребами армії, які різко зросли, а також зі збільшенням видатків на обслуговування держборгу.
Враховуючи зниження економіки, збільшення витрат на військові дії та обслуговування держборгу, окупацію частини території іноземними військами і терористами, виникнення істотного дефіциту – неминуче.
Уряд мав би заздалегідь подбати про нові джерела доходів, проте, замість цього, він почав урізувати соціальні виплати і цілеспрямовано розганяти інфляцію з надією на зростання «інфляційних доходів» бюджету. А після пошуків нових джерел доходів уряд запропонував Верховній Раді та суспільству податок на пасивний інвестиційний дохід і підвищення акцизів.
Головною новацією стало введення тимчасового додаткового податку на доходи фізосіб у розмірі 1,5%.
Варто врахувати, що поняття доходів в Україні дуже звужене: під нього підпадає лише заробітна плата і супутні доплати (заохочувальні та компенсаційні виплати чи інші виплати та винагороди, які платник одержує у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами). Цей податок торкнеться і виграшів у державну та недержавну грошові лотереї.
Таке звуження бази оподаткування призведе до того, що цей податок виявиться найобтяжливішим для тих, у кого офіційна зарплата є головним джерелом доходів, а це, як правило, небагаті верстви населення.
У структурі доходів заможних українців суттєву частку становить пасивний інвестиційний дохід (наприклад доходи з депозитів і цінних паперів), незадекларовані доходи (наприклад плата за здавання в оренду житлової нерухомості), доходи від збільшення капіталізації (скажімо перепродаж нерухомості та машин) і хабарі. На всі ці види доходу «військовий» податок не поширюється.
Ставка уряду на небагаті верстви населення, безумовно, спрацює, оскільки саме їм найважче приховувати свої доходи від оподаткування. На відміну від олігархів, які можуть виводити гроші в офшори чи ховати доходи у власних підприємствах, банках, страхових компаніях, благодійних фондах, люди, у яких головним (якщо не єдиним) джерелом доходу є зарплата, у принципі не можуть самостійно мінімізувати податок, оскільки податковим агентом з НДФІ є роботодавець.
Попри посилення фіскального тиску на звичайних українців, уряду вкрай необхідно було продемонструвати хоча б видимість того, що він намагається змусити платити більше податків не тільки простих українців, а й олігархів. Так, із серпня зростуть платежі за користування надрами при видобутку газу, нафти, газового конденсату і залізорудної сировини. Доволі ефективна норма, за винятком того, що найбільше підвищення стосується видобування газу, яке на 95% контролює держкомпанія і яке в умовах браку газових поставок із боку РФ потребує негайних інвестицій, а не додаткових податків.
Закон також скасовує пільгове оподаткування прибутку для підприємств готельної діяльності та альтернативної енергетики. Щодо підприємств, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, ця норма малоефективна, оскільки суттєва частина їх перебуває в Криму.
І вже традиційно держава збільшила фіскальне навантаження на сигарети й алкогольні напої.
Якщо проаналізувати джерела додаткових доходів, які уряд має намір дістати завдяки запропонованим новаціям, виходить, що 65% додаткового доходу безпосередньо чи опосередковано забезпечать громадяни України.
Крім названих заходів, уряд, за словами його очільника, не знає, звідки ще можна взяти гроші для фінансування видатків бюджету. Така заява незалежно від її мотивів серйозно підриває довіру до чинного Кабінету Міністрів.
У нинішній важкій ситуації суспільство й надалі терпітиме і йтиме на жертви, проте ресурс будь-якого терпіння обмежений, тим більше що значний запас цього терпіння уряд уже витратив.
І терпіти такі ініціативи є сенс, коли незручності – результат болючих, але необхідних змін. А український уряд майже не вжив жодних рішучих заходів у сфері держфінансів. У підсумку ухвалені фіскальні ініціативи уряду не розв’язують, а лише на кілька місяців відсувають проблему гострого дефіциту держбюджету.
Проте досвід країн, які стикалися з фінансовими потрясіннями, свідчить, що в непростих економічних і політичних умовах фіскальний тягар, навпаки, потрібно змістити на найзаможніші верстви населення.