До переходу на роботу в університет В. Касіянчук 45 років працював у народному господарстві, з яких більшу частину — в харчовій промисловості. Зокрема, тривалий час очолював управління харчової промисловості Івано-Франківського облвиконкому. До початку 90-х років минулого століття до системи управління належали харчосмакові фабрики і соко-екстрактні заводи, які працювали в Івано-Франківську, Коломиї, Калуші й майже у кожному районі на Прикарпатті.
Грунтуючись на цьому досвіді та на результатах співпраці з провідними вченими краю, В. Касіянчук на спільній конференції обласних організацій Товариства винахідників і раціоналізаторів України та Спілки наукових та інженерних об’єднань, що відбулася у вересні, представив проект відродження харчової і переробної промисловості, що базується на сировинних ресурсах власне Івано-Франківщини, яка, на наш погляд, могла б стати вагомим доповненням до «Стратегії розвитку Івано-Франківщини на період до 2020 року», — яку на останній сесії затвердили депутати обласної ради.
— У недалекому минулому ми виробляли тисячу найменувань продукції. На підприємствах управління харчової промисловості Івано-Франківського облвиконкому працювало близько 10 тис. робітників і спеціалістів, а самі харчосмакові фабрики та соко-екстрактні заводи переробляли місцеві сировинні ресурси, — розповідає Василь КАСІЯНЧУК.
— У той час ми плідно співпрацювали з галузевими науково-дослідними інститутами та академічними інститутами. А особливо — з нашим Івано-Франківським медінститутом, нині — національним медичним університетом, зокрема з лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки, заслуженим винахідником України професором Федором Мамчуром. Цю співпрацю, додам, за життя активно підтримував ректор медінституту академік АМН України професор Євген Нейко.
Успішно працювала наша спільна науково-дослідна експериментальна лабораторія фітохімії, фітотерапії, лікувального харчування. Розроблені вченими інституту і фахівцями управління харчової промисловості продукти тут же освоювали у виробничих цехах. Нагадаю: ми випускали цілу низку безалкогольних напоїв за унікальними рецептами. Наприклад, «Аметист», який виготовляли на основі червоної горобини. Його поставляли не лише в торгову мережу, а й великим промисловим гігантам. Вони купували цей напій, аби забезпечити своїх робітників, які працювали у «гарячих» цехах: «Аметист» дозволяв швидко відновлювати водно-соляний баланс у людському організмі. На основі чорноплідної горобини виробляли гіпотензивний напій «Черемош». А ще — профілактично-лікувальні бальзами «Полонина», «Говерла», «Чорний Черемош» та з чорної смородини — профілактичну пасту «Михасик» для харчування дітей.
Свого часу ми розробили безвідходну технологію переробки ріпаку на харчову олію і високоефективні корми для тваринництва й багато чого іншого. Отримано 55 авторських свідоцтв і патентів, але найголовніше — те, що всіх їх утілили в життя. Тобто виробляли продукцію, яка давала реальний економічний і соціальний ефект. Фактично у кожному районі на Івано-Франківщині працювало багатопрофільне підприємство з переробки місцевої сировини і виробництва з неї готової харчової продукції та напівфабрикатів. Частина з них, як я вже зазначав, мала лікувальні властивості, або ж властивості, завдяки яким медики рекомендували вживати ці продукти та напої для профілактики і запобігання багатьом, зокрема професійним захворюванням.
Колективи підприємств лише нашої галузі заготовляли в минулому у нас, на Прикарпатті, до 7 000 тонн дикорослих плодів і ягід, зокрема близько тисячі тонн малини і 500 тонн чорноплідної горобини, а також 10 тис. тонн овочів та 30 тис. тонн — фруктів. Вся ця сировина і сьогодні в області є, однак її заготовляють у мінімальних кількостях через відсутність переробного виробництва.
Та очевидно, що, так би мовити, одномоментно «підняти» бодай до колишнього рівня всю заготівлю сировини, на яку багате Прикарпаття, й забезпечити її промислову переробку навряд чи вдасться. Бо на це потрібні великі кошти. Тому ми звертаємо увагу насамперед на окремі культури, які, образно кажучи, можуть стати локомотивами, що забезпечать на початках окремі, але дуже переконливі прориви.
Унікальною сировиною якраз у цьому плані є всім відомий топінамбур, або, як його називають, земляна груша, або — сонячний корінь. Він багатий біологічно активними елементами, які надають продуктам, виготовленим з нього, радіопротекторні й імуномоделюючі властивості. Кафедра економічної теорії ім. Зіновія Маніва нашого університету спільно зі спеціалістами агропромислового комплексу провели розрахунки, які свідчать про те, що в нашій області можна успішно вирощувати цю культуру, до речі, дуже невибагливу до агротехніки. Зокрема, під її вирощування можна було б виділяти до 10 тисяч га земель, які не використовують для вирощування традиційних культур.
Урожайність топінамбура в середньому становить 25 тонн бульб з гектара. А також з цієї ж площі можна отримати 50 тонн зеленої маси, яку використовувати для виробництва чи то кормів, чи — для альтернативної енергії. Урожай можна збирати і восени, і навесні. Зазначу, що спеціалісти сільського господарства Надвірнянщини підрахували, що коли з відведених під цю культуру угідь збирати лише бульби, то рентабельність за нинішнього рівня цін перевищить 100 відсотків.
Із топінамбура можна виробляти фактично всі види харчової продукції лікувально-профілактичного призначення і напівфабрикати. Ми провели експериментальне дослідження, під час якого отримували і взірцеві партії продукції, й побачили, що найефективнішим напівфабрикатом є порошок з топінамбура. Виготовляючи його з використанням власне нашої технології та із застосуванням сушарок «індіго», які випускає наше івано-франківське підприємство — ПАТ «індуктор», переконалися, що порошок зберігає всі вітаміни і мікроелементи, а вміст інуліну в ньому, наприклад, досягає майже 48 відсотків. (інулін — поширений у природі резервний полісахарид. — Авт.). Порошок з топінамбура зручно зберігати і транспортувати. Вчені Івано-Франківського національного медичного університету на його основі розробили медичний препарат «Біфтоп» — високоефективний засіб при лікуванні хворих на діабет і кишковий дисбактеріоз.
Порошок з топінамбура можна використовувати також і як наповнювач у процесі виробництва кондитерських і хлібобулочних виробів та харчових концентратів. Асоціація «Укркондитерпром», співзасновником якої є відома корпорація «Рошен», знаючи про наші розробки, вже зробила запит про те, чи могли б ми на перспективу постачати для підприємств галузі на рік орієнтовно тисячу тонн порошку з топінамбура і таку ж кількість фруктово-ягідних порошків. Зазначу, аби поінформувати читачів «Галичини», що нині підприємства харчової і кондитерської промисловості такі ж чи схожі порошки закуповують для своїх виробництв за кордоном і платять за них до 45 євро за кілограм. Окрім того, з порошку топінамбура в купажі з іншими можна виробляти цілий спектр лікарських засобів.
Але якщо до використання такої унікальної сировини, як топінамбур, підходити по-господарськи і не лише збирати вирощені бульби, а й зелену масу, то економічний і фінансовий результати будуть ще вищими. Зокрема ми і в цьому плані провели експеримент. Навіть виробили експериментальну партію біоетанолу. Аналіз отриманого продукту засвідчив, що за кількісними й якісними параметрами він не відрізняється від біоетанолу, який отримують з традиційних культур. А за собівартістю навіть дешевший.
Ми працюємо з нашими аналітиками і бачимо, що поряд зі стратегічним напрямом розвитку туризму в нашому краї та розвитку лісопереробного комплексу необхідно відродити і розвивати харчопереробну промисловість. З власного досвіду бачу, і це підтверджують вчені-медики, з якими часто спілкуюся, що давно назріла потреба організувати в області фармацевтичне виробництво на основі нашої, місцевої, будемо казати — унікальної сировини. У Німеччині, наприклад, успішно працює дві тисячі фармацевтичних підприємств. Знаю особисто багатьох вчених з Івано-Франківського національного медуніверситету, які мають колосальні розробки. Чимало з них уже пройшли клінічні випробування і показали результати, які засвідчують їх високу ефективність. За підсумками цих розробок і випробувань захищено наукові роботи. Якби ми зрушили цю справу, то більшість з них отримала б перспективу промислового впровадження. і ми виконали б рекомендації Гіпократа, який, нагадаю, стверджував, що ліки мають бути їстівними, а їжа — лікувальною.
У процесі відродження харчової та харчопереробної промисловості, організації фармацевтичної галузі знайдеться робота для всіх наших підприємств — і для машинобудівників, прикладом є ПАТ «індуктор», з яким тісно співпрацюємо, та інших заводів Прикарпаття, які могли б виготовляти нестандартне обладнання та засоби механізації й автоматизації. Спеціалісти агропромислового комплексу і лісового господарства займались би вирощуванням та заготівлею сировини, яку нам дарують Карпати або яку можна культивувати, а кооперативи — її збутом. Ми ж, виробничники, могли б досягти європейського рівня якості і тоді з’явилася б можливість постачати на експорт вже готову продукцію, а не сировину, яку на ринках продають дешево. і, що найголовніше, були б організовані, а я переконаний у тому, робочі місця для наших, прикарпатських, людей, які, на жаль, нині в пошуках праці і заробітків все ще виїжджають за кордон. Тоді нарешті підуть і поповнення в місцеві, будемо казати, дуже «схудлі» бюджети. і ми виконаємо настанову наших земляків-патріотів «Свій до свого — по своє».
Микола ПЕТРИЧУК