Теплий сонячний день 11 серпня цього року назавжди запам’ятається 66-річному коломийському пенсіонеру Дмитру Палагіцькому чорним днем календаря. Спочатку невідомі спалили його робоче місце – будку-сторожку на орендованому ставі, а потім посягнули і на родинну святиню, знищивши вогнем поминальні вінки на фамільному склепі, де поховані його батьки.
Дмитра Миколайовича в селі Острівець Городенківського району знають давно. Вже протягом двох з половиною років орендує тут став, де розводить рибу, чимало допомагав місцевим та заїжджим рибалкам, навіть хотів облаштувати зону для купання та рятувальники відрадили: небезпечно тут. Селяни кілька разів пропонували дідові балотуватись у місцеві війти і обов’язково підтримали б його на виборах, бо ж хто, як не ветеран органів внутрішніх справ з 30-річним стажем зможе дати раду в селі, забезпечити тут порядок та спокій. Відмовився, бо на старості років захотів трішки пожити для себе, зайнятись улюбленою справою. То кому ж знадобилось так жорстоко шкодити дідові. Може, бува, старі «клієнти» по правоохоронній діяльності – представники місцевого криміналітету – вирішили звести з ним рахунки? Бо ж свого часу посадив їх за грати чимало.
Втім, пан Палагіцький так не вважає. На його думку причину таємничих пожеж 11 серпня слід шукати у подіях річної та місячної давності, коли, сам того не очікуючи, ветеран міліції почув цілком реальні погрози, ще й підкріплені конкретними діями, і не від якихось запеклих злодіїв та бандитів, а від представника рідної української влади – високопоставленого службовця поважної державної установи, депутата обласної ради та ще й активіста однієї з найавторитетніших політичних партій національно-демократичного спрямування.
«Все почалося в липні минулого року, – розповідає Дмитро Миколайович, – якось до мене на став прийшла жінка з дитиною – хлопчиком років п’яти. Слід зазначити, що тут купатись дуже небезпечно. По-перше спуск до води дуже крутий – плити дамби лежать під кутом 45 – 50 градусів, далі – багато слизького намулу та зарості в’язко-колючих водоростей. За останні роки тут трапилось чимало смертей через утоплення, бо ж людям попросту не вдається безпечно вийти з води. Не оминула лиха доля навіть деяких досвідчених плавців. Тому і стоять тут всюди таблички з попередженнями: «Купатися заборонено!» Жінка ж хотіла купатись на самому зливі – в місці, де випадків утоплень трапилось найбільше. Якби ж то ж сама. А то і дитину маленьку з собою привела. Отож я й вийшов, показав їй на попереджувальні таблички і наголосив, що купатися тут небезпечно, а відтак заборонено. Тоді жінка вийшла з води і спокійно пішла додому».
Як виявилось, спокій пана Палагіцького після цього тривав не довго. Не минуло і години, як жінка повернулась, проте вже не з хлопчиком, а з чоловіком середніх років. «Ти хто такий, щоб тут щось забороняти?» – закричав той і, вочевидь, для надання своїм словам більшої значимості зазначив, що він не абихто, а … цілий полковник СБУ. Зрозумівши, що справа може мати продовження, пан Дмитро надав «есбеушнику» копії договорів про оренду земельної ділянки та водного об’єкту, а сам, сівши до автівки, поїхав у село по голову сільради. «Коли я повернувся – вже з сільським головою, – продовжує ветеран, – чоловік при нас розірвав копії договорів та заходився погрожувати мені розправою. Він чітко сказав: «Я тебе спалю або розберу на запчастини!» Після цього чоловік з силою вдарив рукою по капоту дідової автівки, залишивши на ньому чималу вм’ятину.
Орендар тоді ще не знав, ким насправді є його кривдник. Сільський голова пояснив йому, що «полковник СБУ» не тутешній, а час від часу приїжджає до родичів дружини, які проживають у селі, і вказав у якій саме хаті.
Прізвище грубіяна-«есбеушника» Д.Палагіцький дізнався вже від правоохоронців, які у відповіді на його заяву до Городенківського райвідділу внутрішніх справ, підписаній начальником відділу майором міліції В.Козаком за № 4/4947 від 5 липня 2010 року, зазначили: «…Ваша заява нами розглянута. В порушенні кримінальної справи щодо Зелика Р.Б. відмовлено на підставі п.2 ст. 6 КПК України за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ст. 129 КК України, так як Зелик Р.Б. не ставив перед собою реальної мети зашкодити Вашому життю чи здоров’ю». Ось маєте. Слід зазначити, що суб’єктивна сторона складу злочину, передбаченого ст. 129 «Погроза вбивством» Кримінального кодексу України спеціальної мети завдання шкоди життю і здоров’ю не передбачає, а передбачає натомість усвідомлення саме потерпілою стороною можливості реального здійснення погроз. Підставами, говорячи мовою закону, «побоюватися здійснення цієї погрози» в даному випадку можна вважати тон, яким ця погроза була вимовлена, задекларована приналежність винуватця до керівного складу силової структури та цілком реальна шкода особистому майну потерпілому. До речі, питання юридичної відповідальності «полковника СБУ» за умисне пошкодження майна (ст. 194 КК України) та можливість притягнення його до адміністративної відповідальності міліціонерами, як виглядає, навіть не розглядались. До того ж такій, юридично не дуже, м’яко кажучи, грамотній відповіді передував телефонний дзвінок Д.Палагіцькому від заступника начальника Городенківського РВ УМВС Михайла Липчука з власного мобільного телефону останнього, в якому міліцейський чиновник слізно просив Дмитра Миколайовича забрати заяву, бо «той чоловік таки працює в серйозних інстанціях і там все одно нічого не буде». Та залишимо юридичні питання фахівцям. Гадаємо, усіма цими моментами ще поцікавиться прокуратура та обласне міліцейське начальство, яке на усіх прес-конференціях декларує пріоритетом своєї діяльності реєстрацію усіх без виключення злочинів і всебічне та неупереджене їх розслідування.
В наведеному ж документі нас насамперед цікавить інший момент – прізвище Зелик Р.Б. Принагідно зазначимо, що в Управлінні СБУ в Івано-Франківській області полковників з таким прізвищем та ініціалами немає. Немає такої людини і серед інших співробітників обласного управління української спецслужби. Звісно, можливо «полковник» Зелик проходить військову службу в якомусь іншому органі Служби безпеки України, але, гадаємо, це з’ясують співробітники Управління внутрішньої безпеки СБУ, яких безперечно мало би зацікавити, хто ж так безсоромно компрометує високе звання офіцера державного правоохоронного органу спеціального призначення. Втім, напевно це зайве, бо, як вдалося з’ясувати нашим журналістам, особа Зелик Руслан Богданович є в іншому державному контролюючому органі – Державному департаменті інтелектуальної власності і працює там не аби ким, а інспектором по Івано-Франківській та Чернівецький областях. Дружина у цього Зелика Р.Б. дійсно походить з села Острівця, а отже йдеться, скоріш за все, про одну й ту саму людину, що власне підтвердили подальші події і документи.
Вдруге Дмитру Палагіцькому довелося зустрітись з паном Зеликом вже рівно через рік. «Було то 9 липня, – розповідає пенсіонер, – я займався господарською діяльністю на орендованому ставі: виконував замовлення на відлов риби та раків. Для цього розставив вздовж берега ятера (пристрій для відлову раків – ред.) та сіті. В цей час на став прийшли близько півтора десятки дітей віком від 6 до 15 років. З ними вже відомі мені жінка та Зелик Р.Б., який сказав: «Забирайся звідси геть, бо ми тут будемо купатися». Я одразу пояснив, що у мене тут встановлене виробниче обладнання, що я тут працюю – займаюся господарською діяльністю і виконую замовлення. Крім того, я показав на попереджувальні таблиці і додатково повідомив, що купатися в цьому місці заборонено через небезпеку утоплень. Наголосив, що в цьому місці дуже стрімкий спуск до види і дуже-дуже багато в’язко колючих водоростей».
Та на лже-полковника СБУ, в миру інспектора Департаменту інтелектуальної власності, а з жовтня минулого року ще й депутата Івано-Франківської обласної ради, голову постійної комісії обласної ради з питань депутатської діяльності, етики, регламенту, самоврядування, захисту прав людини, законності та правопорядку Руслана Зелика передбачені для простих смертних попередження, вочевидь не розраховані, тож він продовжував виганяти орендаря з місця законного проведення ним господарської діяльності.
«Розуміючи, що з боку Р.Зелика знову слід очікувати погроз, – розповідає Д.Палагіцький, – я одразу сів до автомобіля і поїхав до села викликати наряд міліції. Мене не було десь близько години. Додзвонившись до міліції і отримавши запевнення, що наряд незабаром прибуде, я взяв з собою ще одного чоловіка з села – Івана Вейная, оскільки побоювався, що Р.Зелик виконає свої погрози, і чимдуж помчав до ставу, де залишилось моє майно, за яке я дуже переживав». Під’їжджаючи до ставу, чоловік побачив свого кривдника з дружиною та усіма дітьми, які верталися додому. «Я зупинив машину, – говорить пенсіонер, – і сказав: не йдіть, дочекайтеся міліції. Я ж залишив там майно. Треба ж пересвідчитись, що воно залишилось у цілісності». Та не тут-то було. Оскаженілий депутат накинувся на старого з погрозами та образами. Не зважаючи на власних дітей, обзивав його нецензурними словами та вже звично погрожував спалити чи розібрати на запчастини. А наостанок вдарив діда тростиною по голові. Зі слів пана Палагіцького крики Р.Зелика були настільки гучними, що їх чули навіть люди на городах в радіусі 50 метрів від дороги. «Ви підіть-спитайте – вони вам розкажуть, – говорить чоловік, – втім, навряд чи вони підтвердять це правоохоронцям. Бояться. Адже якщо вже так ставляться до ветерана міліції з 30-річним стажем, то що ж тоді буде з ними?»
Того ж дня Дмитро Миколайович зняв побої і написав чергову заяву до міліції. І… знову отримав відмову. Причому цього разу правоохоронці навіть не напружували мізки, щоб пояснити причину відмови у порушенні кримінальної справи. В листі за підписом начальника Городенківського РВ УМВС майора міліції В.Козака № 4/5957 від 14 липня 2011 року було написано коротко: «В порушенні кримінальної справи щодо гр. Зелика Руслана Богдановича відмовлено у зв’язку з відсутністю в його (цитовано згідно оригіналу – ред.) складу злочину, передбаченого ст. 129 КК України, на підставі ст. 6 п. 2 КПК Україні». І тільки випросивши окремим інформаційним запитом копію постанови № 780 від 12 липня 2011 року (до речі, не погодженої відповідно до чинного законодавства прокурором) про відмову у порушенні кримінальної справи, Д.Палагіцький дізнався з неї, що «в даному випадку в діях Зелика Р.Б., відсутній склад злочину, передбаченого ст. 296 КК України, так як конфлікт між Палагіцьким Д.М. та Зеликом Р.Б. був короткочасний і хоча і відбувався не в громадському місці до грубого порушення громадського порядку не призвів» (пунктуація згідно цитованого оригіналу – ред.). При цьому зазначалось, що «в ході проведеної перевірки встановлено, що Палагіцький Д.М. та Зелек (цитовано з оригіналу – ред.) Р.Б., на протязі останнього часу знаходяться у неприязних відносинах… Як пояснив Зелик Р.Б., що він ніякого конфлікту з Палагіцьким Д.М., не вчиняв та не бив його і не мав наміру цього робити» (пунктуація та грамотність згідно цитованого оригіналу – ред.), а дружина інспектора Департаменту інтелектуальної власності (чи все-таки полковника СБУ?) і взагалі відмовилась від дачі пояснень дільничному інспектору міліції, пославшись на ст. 63 Конституції України. З чого б це? Адже чоловік її був, якщо вірити вище вказаній постанові, на всі 100 правий. Хоча подейкують, що дільничного старшого лейтенанта взагалі на подвір’я не пустили, підкріпивши відмову міцним слівцем із фольклору північного сусіда.
Отже цікаво: постановою № 780 було відмовлено у порушенні кримінальної справи за ст. 296 КК України «Хуліганство», а в наведеному вже листі за № 4/5957 від 14 липня 2011 року, як вже зазначалось, йдеться про відмову у порушенні справи за ст. 129 КК України «Погроза вбивством». То який же злочин шукали правоохоронці в діях Зелика Р.Б. і чи шукали взагалі? за фактом неправомірної відмови у порушенні кримінальної справи Дмитро Палагіцький звернувся із скаргою до Городенківської районної прокуратури. Втім, не зважаючи на той факт, що скаргу було направлено ще 5 серпня, відповіді чоловік досі не отримав. Хочеться сподіватись, що прокурорам просто знадобився зайвий час для того, щоб всебічно і неупереджено перевірити усі обставини справи і таки притягнути винних до передбаченої законом відповідальності. А поки прокуратура перевіряє законність дій правоохоронців та Руслана Зелика, останній не дрімав. Ох і сильну злобу затаїв він, певно, на 66-річного діда, бо як депутат облради та ще й, як зазначалось, голова постійної депутатської комісії з питань депутатської діяльності, етики, регламенту, самоврядування, захисту прав людини, законності та правопорядку, замість того, щоб ініціювати розгляд в облраді корисних для суспільства рішень, спрямованих на дотримання прав і свобод людини, законності і правопорядку та слідкувати за поведінкою інших депутатів, підготував депутатський запит до Городенківської прокуратури щодо законності перебування в оренді у Дмитра Миколайовича ставка, своєчасності сплати ним орендної плати та … наявності у діда зареєстрованої зброї. Треба відзначити, що у пенсіонера з усіма документами повний порядок і влаштований Р.Зеликом йому іспит у прокуратурі він витримав. А от чи витримає свій іспит депутат Р.Зелик – покаже час та рівень цивілізованості нашого суспільства…
… Дмитро Палагіцький не може стверджувати та й не стверджує, що підпал його буди та загоряння вінків на кладовищі – це кроки до реалізації погроз Р.Зелика. Це мало б виявити неупереджене слідство. Та чи буде воно неупередженим, якщо співробітники правоохоронних органів навіть не оглянули місце пожежі на кладовищі? (Хоча тут пахне вандалізмом – досить резонансною для нашого глибоко релігійного суспільства річчю). Наразі ж пан Дмитро боїться… боїться не тільки за себе, хоча, переживши чимало небезпек, 30 років провівши у боротьбі зі злочинністю, прагне хоча б старість провести у спокої… боїться за наше суспільство, яке під гучні слова про свободу, демократію та справедливість, приводить до влади отаких собі «полковників СБУ».
Ярема Ясінський