Виставка робіт знаного міського фотографа Казимира Річки, яка була присвячена Шевченківським дням і експонувалася у малому залі Художнього музею, примусила задуматися не тільки над проблемами часу, але й про тенденції еволюції самої фотографії. Кілька десятків фотографій Казимира Річки демонструють згусток часу у кількох вимірах – і тому, що секунди, зафіксовані на знимках, вже давно минули, і тому, що з того часу відчутно змінилося і ставлення та підходи до фотомистецтва.
Казимир Річка в такому разі показав, як відбувається становлення класики. Його трактування призначення і можливості фотографії може сприйматися каноном золотих часів фотомистецтва. Одним із доказів і нагадувань про те, що фотографії, представлені майстром, відповідають первинному значенню поняття «фотографія».
Цього разу Казимир Річка виставив добірку, в якій переважали портрети визначних діячів української культури. І всі вони зроблені у неповторному стилі фотохудожника. Всі портрети є невипадковими фіксаціями випадкових живих митей, вони позбавлені штучності і манірності. І саме у цій гонитві за непередбачуваним кадром перемагає те, що називається фотографією Казимира Річки.