28 січня 2013 року об 11.00 в арт-кафе «Світлиця мулярова», що по вул. Чорновола 5, відбулось відкриття персональної виставки Василя Данилюка під назвою «Пейзаж під настрій».
На виставці представлені понад 20 робіт художника, які створені протягом останніх 5-ти років.
Природа і люди – ось головні джерела натхнення для Василя Данилюка. А що найбільше його приваблює так це – неповторна краса, історія та етнос рідного Прикарпаття. Це відчувається, коли споглядати на чудові пейзажі, портрети і натюрморти, що чарують теплотою серця, переданого через кольори і ніжні мазки пензля.
Пейзажі художника вражають тонкістю, глибиною та лаконізмом зображення. Художник прагне передати все барвисте багатство нашої природи: вона молода і радісна («Гарна пора» 2008 ), сумна й сповнена таємничості («А гори як думки» 2009), виблискує золотом опадаючого листя («Осінь на Пруті» 2008 ) і блиском танучого снігу ( «Пробудження землі» 2009 ).
Пейзажі Василя Данилюка можна назвати «пейзажами настрою». Природа зображується в них так, як бачить її розсіяний погляд людини, цілком захопленої якимось душевним станом, людини, яка зауважує навколо лишень те, що співзвучується з цим станом. Все видиме перетворюється у відлуння настроїв – тривоги, радості, меланхолії, скорботи. Настрої ж мінливі і тому в пейзажах Василя Данилюка не має ретельної обробки об’ємної форми предметів. Передача форми предметів, їх колірного «тембру» дається узагальнено – кольоровими плямами. Так написані картини «Подих весни» (2009) , «Осінній туман» (2008) , «Літо минає» (2008) , «Калина при дорозі» (1992). «Осінній настрій» (2008) – це своєрідний гімн прощання з квітучою природою, наповненою яскравим горінням фарб і мальовничим багатоцвіттям. Написаний з блискучою майстерністю, пейзаж, відрізняється складним кольоровим рішенням, передає красу природи у всій її осінній величі.
У пейзажах Василя Данилюка природа одухотворена незримою присутністю людини, її настроями та думками, про існування якої нагадують церкви, містки, хати. Серед пейзажів художника виділяється ряд пейзажів з філософської тематики, серед яких картини «Церковний сторож» (2002), «Спалена церква» (2008), «Церква над селом» (2009), «Нашіптування з віків» (2008), «Пейзаж із пам’яті» (2009).
Численні шукання митця, роздуми про життя і смерть, про споконвічність світу і тлінність людського життя знайшли відображення на цих полотнах. Однак це не зображення тієї чи іншої конкретної місцевості, а скоріше вираження монументального епічного образу, не підвладного часу. Але емоційне забарвлення і значення картин такої тематики Василь Данилюк пропонує визначити глядачам самостійно. Такі роботи завжди будуть актуальні, адже вони існують поза часом, у цьому і полягає один із секретів його успіху.