Під час обласного етапу ХIХ Всеукраїнського конкурсу «Учитель року-2014» журі визначило п’ятірку найкращих педагогів Прикарпаття. Уже на початку квітня Тетяна Мирошниченко, Лариса іроденко, Галина Судук, Любов Попович та ігор Риндич представлятимуть івано-Франківську область у п’яти різних українських містах на всеукраїнському турі змагання та виборюватимуть почесне звання «Учитель року» в своїх номінаціях. Кожен з них у Всесвітній мережі має свій блог, в якому розповідає про свої педагогічні здобутки, — саме це є однією з обов’язкових умов цьогорічного конкурсу. Словом, час сам диктує правила гри.
Перша вчителька
Любов Попович, вчитель початкових класів Слобідського НВК Коломийського району, педагогічний стаж — 25 років. Професійне кредо: «Щоб дати дітям іскринку полум’я, ти повинен зібрати в собі ціле сонце».
Любов Миколаївна працює в рідній Слобідській школі, в якій і сама колись здобувала перші ази знань. Вона розповідає, що обрати фах вчителя початкових класів надихнула її перша вчителька Ольга Василівна. «Вона була молода, гарна, дуже нас любила, а ми любили її, — згадує вчителька. — Ще зі шкільних років я собі сказала, що буду педагогом. Закінчивши Коломийське педучилище, здобула освіту в ПНУ ім. В. Стефаника й обрала «початкове навчання», тому що дуже люблю маленьких дітей. Перша вчителька у житті дитини залишає слід назавжди, формує стрижень знань і без фальші та пафосу є для своїх учнів другою мамою».
На всеукраїнському турі конкурсу «Учитель року» Любов Миколаївна представлятиме тему, над якою працює впродовж трьох років, — «Формування комунікативної компетентності молодших школярів». «Це якраз вміння спілкуватися, слухати, будувати діалог, — розповідає вчитель початкових класів. — Нині спілкування дітей обмежується комп’ютером, телевізором, школою, і ще батьки інколи спитають: «Як у тебе справи?». Тому діти не вміють між собою спілкуватися. До школи приходить багато учнів, котрі замикаються в собі, я бачу, що вони знають і вміють, проте бояться говорити. Вчителі, котрі читали замість мене уроки в моєму класі, кажуть: «Твої діти нічого не бояться, вони говорять з нами нарівні». А я їм відповідаю: «Так і має бути». Бо нині ми формуємо не такого учня, якому ми можемо щось нав’язати і він виконуватиме це, як робот. Ми формуємо дитину, яка може відстояти себе, яка усвідомлює те, що робить, і відповідає за свої вчинки. Це діти майбутнього».
Навчання комунікації починається з найпростішого — вміння поширено відповідати на запитання, висловлювати свої думки, обррунтовувати відповіді, формувати монологи та діалоги, виступати на сцені. і цього всього разом з обов’язковими предметами Любов Миколаївна навчає своїх учнів. Їх у неї є небагато — п’ятеро. Прикметно, що серед них є діти її перших школяриків. Така наступність поколінь — чи не найвища оцінка для педагога початкових класів.
Готуючись до заключного етапу «Учителя року», Любов Попович не приховує, що прагне показати високі результати, щоб хоча б увійти до п’ятірки найкращих педагогів України.
Світ літератури
Лариса Іроденко, вчитель світової літератури Надвірнянської школи №3, педагогічний стаж — 31 рік. Професійне кредо: «Добре бачить тільки серце» (Антуан де Сент-Екзюпері).
Лариса Марківна є вчителем-методистом, нагороджена відзнакою «Відмінник народної освіти України». Для неї конкурси вже не новинка, адже за понад 30 років педагогічної праці брала участь і перемагала у багатьох з них, зокрема і в «Учителі року». «Перемога на обласному турі «Учителя року-2014» — це творчий підсумок, логічне завершення всіх моїх конкурсів», — констатує вона.
На запитання, чому обрала професію педагога, Лариса іроденко відповідає лаконічно: «Це моє покликання, — і додає: — Хотіла бути вчителем з п’ятого класу. Я чітко пам’ятаю, як сиділа на уроках та уявляла себе вчителем. Без школи не уявляю свого життя».
«Формування читацької компетентності учнів на уроках світової літератури засобами інтерактивного навчання» — тема досвіду, який вчителька презентуватиме на всеукраїнському турі змагання. Вона констатує, що з появою інформаційно-комунікаційних технологій діти мало читають, і навіть не дуже люблять це робити. Тому на своїх уроках педагог намагається виховувати в учнів інтерес до художнього слова, вміння аналізувати текст, потребу в читанні, розширювати читацький досвід та розуміти прочитане. «Щоб школярі не просто читали, а розуміли, що читають, аналізували, мали свою оригінальну точку зору, власне сприйняття твору», — підсумовує моя співрозмовниця.
Вчителька стверджує, що заохотити дітей до читання та виховати у них любов до літератури — нескладно. Для цього потрібно продумати підхід до самого уроку, до процесу спілкування з дітьми. і тоді в школярів виникає найцінніше — інтерес, бажання бути почутими. «Треба, щоб була система. І якщо вона починається у п’ятому класі, то в десятому-одинадцятому в дітей уже виховується потреба читання і розуміння художнього тексту», — підсумовує вона.
Лариса Іроденко зізнається, що їде на конкурс з бажанням гідно представити Прикарпаття на всю Україну, продемонструвати високий рівень викладання світової літератури в області, Надвірнянському районі та в школі №3. На її думку, вчитель року — це насамперед професіонал, який володіє методикою викладання свого предмета, уміє зацікавити аудиторію, гуманіст і людина, котра впевнено йде до своєї мети.
Привчити до праці
Ігор Риндич, вчитель трудового навчання Тлумацької гімназії, педагогічний стаж — 9 років. Професійне кредо: «Щоб бути хорошим вчителем, треба любити те, що викладаєш, та любити тих, кому викладаєш!» (Василь Ключевський).
Перш ніж стати вчителем трудового навчання та креслення, ігор Риндич пройшов шлях від водія автобуса до головного інженера Тлумацького водоканалу. Змінити професію на педагогічний фах вирішив не випадково, адже його батько вчителював у школі аж 35 років. «Напевно, це мало бути моєю роботою», — констатує мій співрозмовник.
Трудове навчання — практичний предмет. А зробити щось красиве та корисне без підручних матеріалів нереально. На допомогу приходять залишки старих шпалер, банки, упаковки, тобто усе, що є під руками чи лежить під ногами. «Ми вже привчили дітей нічого не викидати», — зауважує педагог.
На перший погляд видається, що комп’ютер і трудове навчання важко поєднати. Проте сучасність диктує свої вимоги до викладання різних дисциплін. Ігор Ярославович їх прийняв та працює над таким проблемним питанням, як «Застосування мультимедійних технологій в процесі вивчення трудового навчання».
— Тепер дуже важко щось пояснити дітям, — каже вчитель трудового навчання. — Вважаю, що краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Тому ми з дітьми ведемо пошукову роботу в інтернеті, створюємо свій банк ідей. А потім я розробляю мультимедійні презентації «Крок за кроком», де детально описано, як зробити той чи інший виріб. Спочатку діти переглядають презентацію, а відтак відтворюють побачене…
Результати інтеграції інформаційно-комунікаційних технологій в уроки трудового навчання вражають. Насамперед збільшується зацікавленість учнів предметом та поліпшується їхня успішність. «Мультимедійна презентація дозволяє економити час на уроках, — констатує ігор Риндич. — Трихвилинний відеоролик заміняє 15 хвилин пояснень вчителя. Для сучасних дітей комп’ютер є ближчим, аніж для нас. Вони набагато краще сприймають те, що бачать, аніж те, що чують. і ще одна з переваг — це тренування пам’яті у дітей. Попри це варто зауважити, що презентації недоцільно використовувати на кожному уроці».
Діти й справді люблять сучасні уроки трудового навчання та мультимедійні презентації. Хоча останні потребують удосконалення, адже наразі навчальні відеоролики створює сам вчитель трудового навчання. За словами ігоря Риндича, для того, щоб зацікавити дитину мультимедійною презентацією, її повинні створювати програмісти, дизайнери, а не вчителі. «Хотілося б створити в нашій області ініціативну групу з найкращих вчителів трудового навчання та програмістів, які б працювали над створенням високоякісних навчальних мультимедійних програм», — констатує він.
Майстерність без кордонів
Галина Судук, вчитель географії Калуської школи №6, педагогічний стаж — 13 років. Професійне кредо: «Для мене немає нічого важливішого, ніж бути чи ставати кращим» (Григорій Сковорода).
— Я завжди хотіла бути вчителем, — зізнається Галина Степанівна. — Можливо, тому, що моя мама — вчитель і розмови про школу, конспекти, зошити — це те, серед чого я зростала. Чому географія? В школі я неодноразово була учасником та переможцем олімпіад з географії. і в 10 класі мене зарахували до Малої академії наук при ЛНУ ім. І. Франка. Там я вчилася два роки, що дало мені можливість вступити за пільговими умовами до цього навчального закладу. Оскільки в МАН навчалася на секції «географія», то й обрала географічний факультет. Так я стала вчителем географії…
На всеукраїнському турі «Учителя року» Галина Судук презентуватиме тему «Використання проектної технології при вивченні географії як засобу формування ключових компетентностей учнів». Над цією темою вона працює чотири роки. За словами педагога, нині основне завдання освіти — це сформувати конкурентоспроможну особистість, яка зможе бути менеджером свого майбутнього та адаптуватися в сучасному світі. Ці ключові компетентності, на її думку, найкраще формуються під час використання на уроках проектної технології.
— У різних вікових групах таке поняття, як проект, виглядає по-різному, — роз’яснює Галина Степанівна. — У шостому класі, розпочинаючи вивчення географії, проекти є більш ігровими, діти складають казку, малюють, тобто роблять те, що спроможні зробити у своєму віці. Коли вони дорослішають, то і проект з ілюстративного та ігрового стає більш дослідницьким. Діти вчаться комунікативної компетентності — висловлювати свою думку, доводити та відстоювати її, а також шукати інформацію. Це дає можливість дитині почуватися конкурентоспроможною в сучасному суспільстві. Завдяки цій навчальній технології рівень навчальних досягнень учнів зростає».
— Який основний секрет викладання географії? — запитую Галину Степанівну. «Вчитель повинен бути актором, — відповідає вона, — спочатку захопити публіку, а вже потім викладати матеріал. Якщо не зацікавити дітей, вони ніколи не будуть сприймати те, чого ти бажаєш їх навчити. Завжди, ідучи на урок, вчитель повинен відшукати щось таке, щоб навіть найважча тема була дітям цікавою».
Звичайно, педагоги, котрі досягли високого рівня «Учителя року», володіють неабиякою майстерністю. На думку моєї співрозмовниці, майстерність є ознакою справжнього вчителя, і саме цим вона і буде вражати журі конкурсу. Крім того, Галина Степанівна зауважує, що все ж найважливіше для педагога те, чи сприймають його діти, і навпаки.
Учитель всіх учителів
Тетяна Мирошниченко, директор Івано-Франківської приватної школи-садка «Перша ластівка», педагогічний стаж — 30 років. Професійне кредо: «Щастя не в тому, щоб робити те, що хочеш, а в тому, щоб завжди хотіти робити те, що робиш» (Лев Толстой).
— Я все життя працюю в освіті, — розповідає про себе Тетяна Мирошниченко.
— Була вихователем дитячого садка, методистом, учителем історії, заступником директора, тепер — директором школи. Я виховувалася в родині, де з діда-прадіда були вчителі. У мене проблеми вибору професії не було, бо завжди знала, що буду педагогом. історією захоплювалася ще ученицею, тому без вагань обрала історичний факультет ПНУ ім. В. Стефаника…
Приватну школу-садок «Перша ластівка» вона очолює вже понад десять років. Каже, що основний секрет керування навчальним закладом — у вмінні організовувати людей та працювати так, щоб тебе чули інші. «Директор школи — це вчитель всіх учителів, і відповідно він має бути майстром своєї справи», — констатує педагог.
Номінація «директор школи» в конкурсі «Учитель року» є своєрідною новинкою, адже впроваджено її після 13-річної перерви. Тетяна іванівна зізнається, що до участі в конкурсі її підштовхнули дві вчительки початкових класів «Першої ластівки», котрі роками раніше брали участь у цих змаганнях і продемонстрували досить високі результати. ірина Мушак здобула перше місце, а Леся Загрійчук увійшла до п’ятірки лауреатів всеукраїнського туру конкурсу. «Перше завдання, яке ставлю перед собою, — потрапити до 12-ки, далі — до п’ятірки найкращих, — констатує жінка. — Не цікаво повертатися з нічим, коли твої вчителі перемагають, а директор пасе задніх».
Залишатися конкурентоспроможною впродовж багатьох років серед ліцеїв, гімназій та спеціалізованих шкіл міста «Першій ластівці» дозволяє маркетингова освітня стратегія. Саме цей досвід Тетяна Мирошниченко презентує на конкурсі.
— Для того, щоб вижити в сучасних умовах, директор приватної школи повинен крутитися набагато швидше та високоякісніше, аніж директор загальноосвітньої школи, — наголошує пані Тетяна. — Проаналізувавши кожен крок діяльності, зрозуміла, що нині без маркетингового управління приватній школі складно вижити. Такий вид управлінської діяльності дав можливість збільшити кількість дітей, підвищити якість навчальних послуг, визначити, які навчальні послуги потрібні дітям, окрім стандартних, що надає держава. Цей досвід підходить і для державних навчальних закладів. Є різні школи, які давно про себе заявили, але з тих чи інших причин починають втрачати кількість дітей, простежуються не зовсім хороші тенденції. і тут найкраще допоможе маркетинг: вивчити, проаналізувати, продіагностувати, провести анкетування, зробити серйозний аналіз, моніторинг. і тоді ти вже знаєш, що повинен робити, щоб виправити ситуацію…
Директор школи, за словами моєї співрозмовниці, — це лідер, новатор, натхненник педагогічного колективу, а також це людина, яка вміє жити та працювати в умовах змін і нестабільності.
У «Першій ластівці» діє такий девіз: «На роботу — з радістю, з роботи — з гордістю». Аж хочеться його перефразувати: «На конкурс — з радістю, з конкурсу — з гордістю», і щоб саме ці слова стали пророчими для переможної п’ятірки, котра цього року презентує всій Україні педагогічні традиції Прикарпаття.
Ольга Мончук, Галичина