Здається, за час вшанування видатного західно-українського письменника-новеліста Василя Стефаника на його батьківщині в Русові вже не зосталося невідомих сторінок його біографії. Чимало присутніх на відзначенні його 140-річчя пам’ятають ще столітній ювілей письменника, коли до Русова на урочистості з’їхалися зі всієї України. Й тоді, й нині, Стефаникові твори вивчають у школах. Хоч, здається, не так багато він написав за своє життя, але увіковічнив у новелах тодішнє мужицьке життя.
14 травня в ювілейних заходах узяли участь голова обласної ради Олександр Сич та заступник голови облдержадміністрації Роман Іваницький, керівники Снятинщини на чолі з головами райдержадміністрації Андрієм Рябошапком та районної ради — Вололодимиром Томашем, делегації з усієї України, а зокрема з Городенківського краю — на чолі з головою райдержадміністрації Іваном Морозом. У програмі свята були Служба Божа у місцевій церкві Різдва Пресвятої Богородиці, покладання квітів до пам’ятника Тарасові Шевченку та Василеві Стефанику, поминальна панахида на родинній могилі Стефаників, а також — вручення обласної літературної премії ім. Василя Стефаника. Оскільки в номінації «Проза» (драматургія, переклади) лауреатів не визначили, нагороди вручили двом лауреатам у номінації «Поезія» — Ользі Слоньовській за книгу поезій «Пектораль» і Василю Ганущаку за вибрані поезії та переклади «На бурунах часу». В номінації «Документальна і науково-критична література» лауреатство здобув Василь Харитон за літературно-документальний диптих «Покутяни». Його на Стефаниківську премію подали Літературно-меморіальний музей Василя Стефаника, Літературно-меморіальний музей Марка Черемшини, Снятинська районна організація Товариства охорони пам’яток історії та культури, Снятинська райорганізація НСЖУ, правління Снятинського райміськоб’єднання «Просвіта». Літературно-документальний диптих у двох частинах містить усі збережені листи педагога й науковця В. М. Костащука з Тулови до Василя Стефаника, що вперше публікуються — у першій частині. У другій частині диптиху републіковано відомі й новознайдені спогади й, розвідки статті В. А. Костащука про класика української літератури Василя Стефаника, а також критико-біографічний нарис про творчість і життя письменника та педагога В. А. Костащука, його першого біографа. За вагому працю на прославу Василя Стефаника грамоти голів обласної державної адміністрації та обласної ради вручили сільському голові Русова Олексію Стефанику, правнукам письменника Олесі Юріївні та Василю Юрійовичу Стефаникам, грамоту обласного управління культури — Матрені Стефаник, медаль «За заслуги перед Прикарпаттям» — директорові музею Марії Косменко.
Режисером усього дійства була обласна гостя Наталія Тихонова. А в концертній програмі, крім місцевих колективів, взяли участь чоловічий вокальний квартет села Белелуї, струнний ансамбль обласної філармонії «Quatro сorde» та лауреати премії імені Василя Стефаника — Михайло Кривень і вокальний ансамбль «Росинка».
У виступах почесних гостей Яреми Гояна, ректора Львівського національного університету Івана Вакарчука, інших поважних гостей, лауреатів Стефаниківських премій, а зокрема найстаршого лауреата премії Лук’яна Вардзарука, йшлося про самого Стефаника та його літературну спадщину, а також — про сьогодення. Про найбільший скарб селянина — землю, про споконвічних гречкосіїв, які нині змушені споживати китайську гречку, про те, як Василь Стефаник врятував із тюрми майбутнього великого художника Василя Касіяна. Довголітній директор видавництва «Веселка» Ярема Гоян із болем говорив про те, як нинішні можновладці роблять ревізію української мови й літератури, викидаючи з програми твори класиків, про те, що стефаниківський дух козачий мав би витати не лише над цими русівськими просторами, а й над усією Україною. Маємо думати, ким ми є і чого прагнемо, брати приклад зі Стефаника у його відстоюванні інтересів простої людини, як зауважив голова облради Олександр Сич, не тікати з політики, а кожному робити все для ліпшого життя в державі, не купуючись ні за політичні дивіденди, ні за владні крісла чи бізнесові сприяння. Вчитися завзяття оберігати рідну землю у письменника, який із височіні спостерігав мізерію життя й виплеснув це у свої книги, вимережав долі простих селян. Василь Стефаник відмовився від пенсії радянського уряду, премій, помер непогрішним. Кожен прагне увіковічнити себе: у палацах, камені, гробницях. Та, як зауважив Снятинський декан УПЦ КП ….., Василь Стефаник належав до тих людей, що не піклуються про пам’ять, а вона сама прийшла до нього. Він увіковічнив пам’ять простого хлопа, пам’ять рідної землі. А, як зауважив заступник голови облдержадміністрації Роман Іваницький, варто приїжджати частіше на цю русівську землю, щоби пройтися стежками й горбами, якими ходив Стефаник, доторкнутися до зшерхлої кори старих черешень у його саду, щоб відчути не лише той давній дух, але й набратися наснаги відстоювати своє рідне.
Досі, як і століття тому, українці в пошуках ліпшої долі їдуть за моря-океани, зостаються бездоглядними їхні діти й батьки. І «камінні хрести», як у Стефаникових творах, що є німими свідками не лише нашої історії, але й споконвічного українського болю. Та символічно завершується експозиція в музеї Василя Стефаника: орлами піднімуться українці над своєю землею, й настане на ній не лише омріяна воля, але й справедливість і ліпше життя для всенького люду, який має право на щастя бодай тому, що ця земля породила таких велетів світової культури, як Василь Стефаник.