Нині, на жаль, є мало політиків, громадських діячів, публічних персон, у яких слова не розходяться з ділом. Тих, хто прямо дивиться у вічі, не ховаючись за спини колег та політичних брендів, хто говорить, критикує, не боячись виглядати банально і смішно… Насправді таких людей в Україні можна на пальцях перерахувати, ну а в провінції і поготів. Звісно, це не означає, що їх взагалі немає. Ще не всіх з’їла бюрократична машина, не всі захворіли на знайому нам “кумівську” хворобу. Не всі загрузли в пожадливості і брехні…
Одним з тих, хто підпадає під категорію «людина з народу – людина для народу» – відомий на Прикарпатті політик, юрист, викладач, спортсмен Володимир Чорноус.
Володимире Ярославовичу, Ви не боїтеся виглядати смішно? Я деталізую… Під час виступу, коли Ви, як шкідливого кота, тикаєте носом того чи іншого політикана, Вам часто потім закидають, що це буфонада, популізм, політична клоунада?
– Тут питання двояке. Якщо брати загалом – я ніколи не боявся виглядати смішно. Як на мене, політики, громадські діячі, скажімо загалом, публічні люди (у тому числі й викладачі, бо я себе все-таки відношу насамперед до викладачів), намагаючись виглядати серйозно навіть у недоречних ситуаціях, насправді виглядають ще кумедніше! Тому я і студентів вчу, і колегам-активістам завжди кажу, щоб не боялись виглядати смішно, адже надміру серйозні люди деколи виглядають ще комічніше. Зрештою, було б дивно, якщо б ми, іронізуючи над іншими, не мали б самоіронії. За великим рахунком почуття гумору – це насамперед самоіронія, а вже потім іронія стосовно оточуючого світу, оточуючих нас людей. По-друге, я переконаний, що деколи ми можемо привернути увагу більшої кількості людей до, скажімо, ганебного явища чи непорядного політика саме завдяки висміюванню. Зрештою, якщо це навіть стосується авторитарних особистостей у владі, починаючи з президента і закінчуючи начальником районної міліції. Якщо ми робимо його смішним – люди перестають його боятися, чи як мінімум поважати!
Тому я кажу: деколи свідомо доводиться переводити це у площину сміху, зокрема, як це сталося з пабом “Че”. Щоб підкреслити всю абсурдність претензій, як у цьому випадку, до комуністичної пропаганди, якою, як виявилось, і не пахло у злощасному пабі. Просто деколи наші можновладці хочуть відпіаритись, видатись святішими за Папу Римського чи націоналістичну партію, яка має владу в Івано-Франківську. Мерові, як на мене, це не вдалось. Інший приклад, де мені закидають епатаж. Роками міський голова обіцяв у європейському місті, як він декларує, зробити не лише європейські дороги…Хоча саме словосполучення «європейські дороги» в Івано-Франківську вже виглядає як мінімум смішно. Обіцяв зробити велосипедні парковки… Поки я не привернув увагу, нехай і таким епатажним вчинком, а саме – припнув ровера до входу безпосередньо у Білий будинок – велостоянки так би і не з’явились! Отже, деколи справді треба йти шляхом Остапа Вишні чи когось з одеських сатириків – Зощенка, Ільфа і Петрова, Жванецького, щоб все-таки висміяти явища, які не є прийнятними у цивілізованому світі. І, зрештою, у нашому місті зокрема.
А взагалі як Вам воюється з вітряками?
– Я чув вже і таке порівняння. Мене часто питають, чи мій незмінний велосупутник не є Санчо Панса? Натякають, що я інколи поводжуся, як Дон Кіхот. Чесно кажучи, мені більше подобається інша асоціація. У китайців є прислів’я, мовляв, будь-який, навіть найдовший шлях, починається з першого кроку. В Україні кажуть інакше: “Крапля по краплі – вода камінь точить”. Я вірю: якщо рішуче братися до справ, які виглядають нереально, будувати плани, які, можливо, тепер видаються неймовірними, рано чи пізно відчуєш, що ти не сам, відчуєш, що за тобою -підтримка громади. Що поруч з тобою, плечем до плеча, постає не одна людина. Я і нині відчуваю підтримку багатьох людей і в соціальних мережах, і при особистих зустрічах. Я живу в цьому місті все своє життя. Я знаю багатьох людей, багато людей знають мене. І я справді відчуваю їхню підтримку.
Відчуваю, що вони теж вірять у мене, співчувають моїм зусиллям і, зрештою, розділяють мої погляди. Якщо коротко, то я вірю, що рано чи пізно це вже не буде боротьба з вітряками. Ще за античних часів один римський сенатор кожну промову в сенаті починав з фрази: “Карфаген має бути зруйнованим!” Ось так живу і я… Мова не тільки про відставку нездалого мера. Мова про те, щоб зруйнувати той Карфаген загальної байдужості і недолугості багатьох міських чиновників до проблем пересічних мешканців, їх зволікання тією паперовою тяганиною, безкінечних черг… Люди втомилися очікувати на своєчасне, оперативне та якісне вирішення їх повсякденних проблем, насамперед комунальних (дороги, сміття, тепло і т. д.)
Нещодавно Ви брали участь у програмі телеканалу “ЗІК” під назвою “Хто тут живе?” Якщо я не помиляюся, Ви виступали у ролі експерта, а ключовою особою був івано-франківський міський голова Віктор Анушкевичус. До чого я веду… Після розгромних сюжетів, «Думки присутніх» і «Останнього слова», і особливо коли Ви запропонували мерові написати явку з повинною… Ви часом не в курсі, Віктор Андрюсович не дослухався Вашої поради?
– Такої інформації я не маю. Зрештою, якщо виходити з презумпції невинуватості, я не повинен і не буду називати мера злочинцем. Хоча справді, з тих документів, які отримала депутатська контрольна комісія у своє розпорядження, вбачається, як на мене, безпосередня провина і мера. Я не знаю, як би це кваліфікували правоохоронні органи, не хочу звинувачувати Анушкевичуса в прямих зловживаннях, але службова недбалість у багатьох епізодах мала місце. Зрештою, погодьтеся: якщо міський голова свідомо не виконує законне рішення суду, яке набрало юридичної сили – це його особиста провина. А в результаті цього місто після арешту рахунків виконкому і примусового стягнення боргу державною виконавчою службою втратило чималу суму коштів.
За законом мер як законослухняний очільник міської громади, повинен був подати позов до суду від імені міськвиконкому і міської громади в цілому на самого себе про стягнення в регресному порядку цієї суми. Це понад двісті тисяч гривень на користь міського бюджету. Ці гроші втратило місто з прямої вини Віктора Андрюсовича! Знову ж таки, нещодавно обласна прокуратура, попри справу про сумнозвісні швидкі допомоги, порушила ще одну кримінальну справу – про так звану муніципальну геоінформаційну систему. Місто заплатило, нагадаю, триста дев’яносто сім тисяч гривень як аванс за науково-дослідну роботу одній київській структурі. Робота була виконана не належним чином. Міський голова як головна посадова особа міста зобов’язаний був ужити всіх заходів щодо повернення сплачених коштів або зобов’язати Київську науково-дослідний інститут виконати оплачену роботу належним чином. Ні першого, ні другого зроблено не було. Термін позовної давності минув, отже має місце факт заподіяння збитків на суму майже чотириста тисяч гривень. Сплачувалась ця сума двома платежами. Першу платіжку підписав перший заступник міського голови, а другу безпосередньо сам мер.
Якщо ми навіть абстрагуємось від наявності чи відсутності складу злочину, то має місце заподіяння цивільно-правової шкоди посадовими особами. Знову ж таки міський голова має вжити заходів, щоб з себе і з колишнього заступника стягнути цю суму в дохід міського бюджету в судовому порядку. Тому кажу: матеріальні збитки мають місце. А щодо криміналу, я чому запропонував явку з повинною? Чинний Кримінальний кодекс дозволяє уникнути призначення покарання у вигляді позбавлення волі, якщо людина щиросердно розкаялась у скоєному злочині і добровільно відшкодувала заподіяні фінансові збитки. Тому я повторюю: не хочу оцінювати наявність у діях мера складу злочину чи його відсутність – для цього є прокуратура, є слідчі органи. Але на випадок, якщо так і станеться, я знову пораджу найкращий вихід. Зрештою і адвокати б порадили будь-якій посадовій особі в аналогічній ситуації лише такий вихід.
Тоді як виходить пане Володимире… Ти вкрав… Якщо не впіймали – дуже добре… А впіймали – поверни кошти і зроби спробу номер два?
– Мова йде лише про збереження свободи. У таких випадках, зазвичай, суд оголошує вирок, не пов’язаний з позбавленням волі. Але це може бути заборона до п’яти років обіймати певні посади або займатись певною діяльністю. Наприклад, обіймати посади в органах місцевого самоврядування чи заборона займатись підприємницькою діяльністю, фінансовою діяльністю. Залежно від профілю роботи порушника, структури, в якій він обіймав посаду. Це може бути штраф на значну суму, тоді позбавлення права обіймати певні посади йде як додаткова відповідальність. Там вже термін менший. Але теоретично все одно – раз обвинувальний вирок набуває законної сили, навіть без позбавлення волі, це вже є автоматичною підставою для дострокового припинення повноважень чи розірвання трудового договору.
– Тоді постає наступне питання. Чому в країні, в нашому місті чиновники крадуть державні кошти, правоохоронні органи цей факт встановлюють, часто передають справу до прокуратури, а там справа розчиняється? Чому злочин є, а кари немає?
– Припускаю, що у цьому випадку мають місце певні домовленості. А саме між правоохоронними органами та безпосередніми фігурантами тих чи інших кримінальних справ. Бо дійсно ми бачимо, що багато справ, які обіцяли стати гучними, насправді зійшли на пси і без галасу були поховані в архівах. Фігуранти здебільшого обходяться умовним покаранням чи легким переляком, як кажуть у народі. Тому, боюсь, мова йде про банальні домовленості. Що є їх предметом – чи то фінансові ресурси, чи кадрові, житлові і т.п. питання- залишається тільки здогадуватись. Це можна прослідкувати, бачачи ті чи інші «дивні» призначення на комунальні підприємства. Зокрема, ми ледве позбулися одного заїжджого очільника “Водоекотехпрому”, як тепер маємо іншого киянина на чолі комунального підприємства. Чесно кажучи, це наштовхує на певні роздуми.
Від сумного до сумнішого. На вашу думку, чому така неефективна міська влада і чому такий безпорадний її голова?
– Знаєте, після останніх виборів 2010 року, коли кардинально змінився розклад сил у міській раді, де не залишилось жодного депутата від тієї низькорейтингової партії, яку очолює міський голова, мені здавалося, що голосування відбуватиметься зовсім інакше. Думав, що молоді патріоти, які прийшли до влади, перебувають на хвилі піднесення національної самосвідомості, на хвилі бажання мешканців міста справді щось змінити в Івано-Франківську. Здавалося на перший погляд, що ось тепер можна буде сподіватися на поступ міста вперед! На жаль, як ми побачили, розчарування наступило швидше, ніж усі очікували. Тепер складається таке враження, що мер досягнув порозуміння у різних аспектах з фракцією більшості в міській раді. І це він, зрештою, двічі підтвердив на сесії. Мовляв, у них були і консультації, і домовленості! Бачимо, що і в багатьох питаннях кадрів або розподілу бюджетних коштів, зазвичай, суперечок у обидвох сторін не виникає. Проте наслідки, як правило, часто бувають руйнівними. За прикладами далеко не треба ходити: капітальний ремонт доріг, зроблений восени, витримав максимум півроку, хоча гарантію давали на п’ять років! Там випливають взагалі кричущі факти! Фірма зареєстрована на Дніпропетровщині в квартирі багатоповерхівки, бухгалтером і директором є одна і та ж особа… Їм місто заплатило п’ять мільйонів бюджетних коштів за ремонт доріг! Але за документами місцевої податкової інспекції ця фірма взагалі торік не здійснювала господарську діяльність! Постає питання: куди пішли ті кошти? Чи не була це банальна контора “Рога і копита”? А ми мимоволі потурали цим «великим комбінаторам»!
Не можете спрогнозувати: чим закінчиться у місті правління Анушкевичуса і більшості, маю на увазі ВО ”Свобода”?
– Боюсь, що сплеск раптової любові до ВО “Свобода”, який досяг свого піку два роки тому, мимоволі на тлі цих житлово-комунальних і дорожніх скандалів раптово згасне. Два роки тому найкращим агітатором за “Свободу”, як не парадоксально, став міністр освіти Табачник. Своєю відвертою українофобською, україножерською політикою він посприяв активізації та мобілізації національно свідомих виборців. Нині мимоволі Ківалов і Колісніченко теж своїми провокаційними діями можуть призвести до двоякого результату. Можливо, ця мета і мається на увазі. Максимально підтягнути “східняцький” електорат на захист сумнівних цінностей так званого “русскава міра” й підтягнути підупалий рейтинг Партії регіонів. І заодно витягнути на омріяний п’ятивідсотковий бар’єр ВО “Свобода”, мобілізувавши, як опонентів антиукраїнському режиму, і їхніх виборців. Зрештою, я іншої версії не бачу, чому саме тепер почали роздувати мовне питання? І чому опозиція ніби ненароком, не витягнувши картки «тушок» для голосування, допустила прийняття закону у першому читанні? У мене склалось таке враження, що самій опозиції вигідно, щоб цей закон було прийнято, щоб далі вони могли нарощувати собі рейтинг, не говорячи про економічні програми, а обмежуючись лише лозунгами захисту української мови! Щоб потрапивши до парламенту, знову займатись тим, що робили усі попередні скликання. Як мовиться у народі “ІБД” – імітація бурхливої діяльності.
Давайте просто на хвилинку уявимо, що при владі Ваша команда і Ви – голова. Ваші перші кроки… І чи Ви впевнені, що вони будуть ефективними? Адже обіцянками народ наситився…
– Насамперед хочу зазначити, що не бачу себе на чолі команди. Я в команді Юрія Солов’я. Вже десять років я працюю з цим молодим чоловіком. З кожним місяцем бачу, як він зростає в плані політичного досвіду, в інтелектуальному плані, у плані обізнаності проблем міської господарки. Ясна річ, що мером, навіть заступником, я себе не бачив ніколи. Вважаю, що кращим мером для нашого міста, нехай не ідеальним, у всякому разі однозначно кращим за чинного, став би Юрій Соловей. У будь-якому разі у нього є те, чим не міг і не може похвалитись чинний міський голова. У Солов’я є команда – команда однодумців, які не зраджують, які підтримують усі починання. Тому що, по-перше, ми всі уродженці Івано-Франківська, нам усім сумно і прикро бачити, що нині у ньому робиться, а точніше не робиться! Ми маємо знання і головне -напрацювання в різних напрямках міської господарки. Тому я певен, що кожен з кандидатів у мери, який би балотувався і міг би представити потужну команду освічених і досвідчених однодумців, однозначно мав би усі шанси перемогти! На останніх виборах таку команду я бачив лише у Юрія Солов’я.
Але тим не менше Юрій Ігорович програв вибори…
– Чому він програв – знають ті члени дільничних виборчих комісій, які сиділи за другим столиком скраю у кожному з приміщень для голосування… Не будемо розкривати особливості технологій вкидання зайвих бюлетенів за так звані “мертві душі”, але підхід був такий. Відповідні особи вчиняли злочинні дії шляхом голосуванням за відсутніх в Україні івано-франківців. Вони підходили з певним розпізнавальним знаком до тих членів комісії, які сиділи за чітко визначеним столом на кожній дільниці. За нашими оцінками, таких бюлетенів було вкинуто від шести до семи тисяч. Розрив же між переможцем виборів і Юрієм Солов’єм склав майже чотири з половиною тисячі. За великим рахунком, ми знаємо, що наших двадцять тисяч голосів – це голоси, вкинуті двадцятьма тисячами івано-франківців. Більше, ніж проголосувало за Юрія Солов’я, не голосувало за жодного кандидата. У цьому я впевнений! Але, на жаль, рахують не голоси людей, а бюлетені, які знаходяться у виборчих урнах. Тому переміг той, кому було «згори» призначено стати мером Івано-Франківська.
Хочу продовжити тему виборів. Хто, на Вашу думку, може прийти до влади на наступних виборах? Знову голосуватимуть за політичні бренди, а не за особистості?
– Важко спрогнозувати, коли будуть наступні чергові чи позачергові вибори. Я дуже сподіваюся і говорю відверто, що позачергові вибори міського голови можуть нас очікувати і цього року. Навіть міг би спрогнозувати, що у такому випадку переможцем таких перегонів міг би стати хтось з команди партії “Свобода”. У них насправді є досвідчені адекватні діячі (як політичні, так і громадські) з досвідом і управлінським, і господарським. В принципі, можливо, для міста це було б ідеально. Таким чином ми б позбулися чвар між головою, міськвиконкомом і міською радою. Це ж ідеальний варіант! Хлопці, ви маєте тридцять чотири мандати з шістдесяти, абсолютну більшість в міській раді. Ви маєте свого міського голову, і він пропонує просвободівський міськвиконком, який затверджує сесія. Вся повнота влади в одних руках! Що вам заважає довести правоту свого світогляду? Не тільки політичного, але й економічного та соціального світогляду.
– Зачекайте, Ви натякаєте на варіант цапа-відбувайла?
– Так про що й мова! Ризикнули б вони у рік парламентських виборів свідомо йти на погіршення свого політичного рейтингу, впрягаючись у невдячну роботу з підняття міської господарки… Тому я не дивуюсь, що вони відмовились узяти на себе такий тягар відповідальності, коли я ініціював відставку мера! Бо справді, керівництво містом, перш за все, це не піар, не церемоніальні функції, які так полюбляє чинний голова, а скрупульозна щоденна праця. Це робота вола, а не павича!
Чи можуть івано-франківці розраховувати на те, що наше місто незабаром вдасться реанімувати?
– Я і, зрештою, уся команда “Громадського форуму” справді щиро віримо в це. Ясна річ, однозначно усвідомлюємо, що це робота не одного року, яка, можливо, займе не одну каденцію міської ради та міського голови. Хоча з іншого боку, торік у Грузії я пересвідчився, що за два – три роки за наявності відповідної волі керівництва можна кардинально змінити все – від роботи правоохоронних органів до стану доріг і підземних комунікацій! Це ми бачили і в Тбілісі, і в Батумі, і в місті-побратимі Івано-Франківська – Руставі. Я дійсно переконаний, що рано чи пізно у нашому місті буде адекватна влада, яка планомірно, системно й послідовно впроваджуватиме у життя десь еволюційні зміни, десь революційні реформи. Але найголовніше – робитиме це, радячись з громадою, реалізовуючи певний стратегічний, багаторічний план розвитку Івано-Франківська.
розмовляв Георгій Жужунадзе