В українського письменника, журналіста, біолога та есеїста Тараса Прохаська є книга «З цього можна зробити кілька оповідань». Із будь-якої розмови з паном Тарасом теж можна зробити кілька текстів, котрі розберуть на цитати. В цьому пересвідчилися студенти магістерської програми журналістики Українського католицького університету під час зустрічі з автором книг «FM Галичина», «НепрОсті», «БотакЄ» та інших.
Зустріч, присвячену есеїстиці, пан Тарас почав із зізнання: «Моя найбільша вада на цей момент – те, що я ніколи не був присутній на жодній лекції, жодному семінарові, пов’язаному з есеїстикою. Усі мої уявлення про есеїстку такі, як про те, що я бачу Велику Ведмедицю». Попри це, письменник не відмовився поділитись своїми міркуваннями про цей жанр, у якому, за його словами, найважливіше – розібратись із своїми думками. «Есей – це маленький фрагмент, піщинка. Не треба намагатися зробити його всеохопним. Есей – один момент думки», – зокрема, зауважив він.
«В есеїстиці потрібно уявити собі, що ти голий, позбавлений всіх інструментів і речей. Коли ти голий, можеш уявити, ким ти є в цьому світі. Який ти є – так і пиши», – порадив він студентам. Для пана Тарас есеїстика – найвищий рівень вивільнення, а вивільнятися так само приємно, як і страшно.
«Арсенал журналістських прийомів подібний на аптеку минулого, де різні ліки готувались із складників на ходу, – зазначив письменник. – Талант журналіста полягає в тому, щоб застосувати саме той прийом, який пасує в цій ситуації, і не боятися вжити навіть ціанистого калію. Заборонених прийомів немає».
Письменників і журналістів Тарас Прохасько називає в певному розуміння самозванцями, адже вони самі вирішують, що мають говорити або писати. «Але тоді залишаються відкритими питання: чому саме вони? Чи справді їхнє самозванство є виправданим? Можливо, для цього потрібно адекватно розуміти, де ти є і ким ти є», – сказав він. Між тим, письменник уважає, що журналістика повинна впливати на світ. Але писати треба так, «щоб не завдавати болю і щоб не смерділо».
Есеїстичний хист корисний для журналістської, зокрема й репортерської праці, адже, за словами Тараса Прохаська, допомагає встановлювати й демонструвати асоціативні зв’язки між речами та явищами: «Люди люблять, коли вдаєшся до образів, котрі вони розуміють. Городництво, сексологія, алкоголізм – щось, що їм близьке».
Письменник зізнався, що відчуває внутрішню потребу писати, але не в таких кількостях, у яких це доводиться робити. «Мрію писати словосполученнями в нотатнику. Два-три слова на день, – сказав пан Прохасько. – Робити з цього структуровані тексти – це вже не потреба, а робота. Мрію дійти до того рівня, щоб писати словосполученнями і більше нічого не пояснювати».
Назарій Заноз