Під час розмови з Василем СКРИПНИЧУКОМ, котрий як новий голова обласної ради дав перше інтерв’ю для газети «Галичина», ми обговорили найрізноманітніші аспекти життєдіяльності області, ознайомилися з його планами на майбутнє, а також з тими напрямами діяльності, над якими першочергово зосередить свою роботу обласна рада на чолі з новим керівництвом.
– Василю Михайловичу, перш ніж опинитися на посаді чільника найвищого представницького органу Прикарпаття, ви пройшли доволі насичений і непростий кар’єрний шлях. Працювали на різних посадах, у різних інституціях. Підсумовуючи, що б вважали за необхідне відзначити?
— Уся моя професійна діяльність насправді невід’ємно пов’язана виключно з двома напрямами роботи — адміністративно-управлінським та науково-викладацьким. А розпочинав учителем в одній із загальноосвітніх середніх шкіл Виноградівського району Закарпатської області. Саме туди дістав направлення на роботу після закінчення у 1979 році нашого педінституту. Відпрацювавши обов’язкові три роки, повернувся на Прикарпаття.
Певний час працював у навчальних закладах Богородчанського та Надвірнянського районів, у місцевих ЗМі, які після відновлення незалежності одержали вагомий поштовх і можливості для вільного розвитку, займався активною громадською діяльністю. Переконаний, що саме набутий у ці роки досвід не в останню чергу спричинився до обрання мене депутатом Івано-Франківської обласної ради першого та другого скликань. Разом з тим незалежність — це не лише закономірний результат і вияв національної справедливості, а й десятки нових викликів. Усвідомлював, що протистояти їм, ефективно виконувати свої представницькі обов’язки без належних теоретичних навиків та практичного усвідомлення сутності процесів було неможливо. Відтак, одержавши у 1997 році другу, юридичну, освіту вже незабаром захистив кандидатську дисертацію з конституційного права на тему організації й діяльності обласної ради.
– Мабуть, спрацювала інтуїція?
— Насправді тема моїх наукових пошуків була зумовлена розумінням профанації та всієї декоративності системи місцевого самоврядування, що склалася в нашій державі. Замість децентралізації та підвищення ролі й значення місцевих громад так звана «реформа» лише посилювала президентську вертикаль. Як наслідок моє дисертаційне дослідження — це скоріше аналіз, виведення характерних особливостей та спроба віднаходження моделі місцевого самоврядування, зокрема на прикладі функціонування обласних рад.
– Очевидно, на розвитку саме цього аспекту й акцентуватимете увагу на посаді голови обласної ради?
— Ще на початку каденції першочерговим пріоритетом діяльності Івано-Франківської обласної ради шостого демократичного скликання було визначено розвиток місцевого самоврядування на Прикарпатті, підвищення ініціативності місцевих громад. Результати роботи за перші два роки нашої діяльності свідчать про значну успішність започаткованих ініціатив. Зокрема, свою практичну значущість засвідчила й напрацьована за моєї безпосередньої участі обласна програма розвитку місцевого самоврядування на 2011—2015 роки, вперше проведені обласні конкурси проектів та програм… Отож своє основне завдання на посаді голови обласної ради вбачаю насамперед у продовженні та примноженні започаткованих новацій, напрацюванні нових програм та системному вдосконаленні чинної програми розвитку місцевого самоврядування. Важливим аспектом стане ррунтовна робота й над удосконаленням роботи депутатського корпусу. У контексті цього заслуговує на увагу питання повного опрацювання питань у постійних комісіях обласної ради, зростання їх ефективності. Це б, своєю чергою, сприяло ще більш злагодженій роботі депутатів на пленарних засіданнях, зменшенню потенційних суперечок і привело б у кінцевому підсумку лише до посилення консолідованості всього депутатського корпусу.
– А чи не вплине на вашу діяльність і на позиціонування вас в очах решти депутатів та обставина, що ще вчора ви очолювали фракцію ВО «Свобода» в обласній раді?
— Гадаю, ми дещо підміняємо поняття. За своїми світоглядними переконаннями я був і залишаюсь прихильником націоналістичної ідеології, виразником якої власне і є ВО «Свобода». У партії я з 2010 року. Однак це не дозволяло мені як керівникові виконавчого апарату обласної ради у стосунках з депутатами від інших фракцій нехтувати професійною складовою. У ще більшій мірі цією складовою зобов’язаний керуватись голова обласної ради. Він покликаний бути головою для всіх депутатів. Для вияву ж партійної позиції існує процедура голосування.
Такими принципами намагався послуговуватися завжди незалежно від місця роботи та посади, що її обіймав: голови контрольної комісії Івано-Франківської обласної ради народних депутатів, начальника головного управління (департаменту) з гуманітарних питань, заступника голови Івано-Франківської обласної ради з виконавчої роботи, заступника голови облдержадміністрації, а чи керівника виконавчого апарату обласної ради.
Більше того, докладу максимум зусиль, щоб весь набутий протягом трудової діяльності соціальний капітал, свій управлінський досвід, професійні навики і знання, а також розуміння специфіки місцевого самоврядування, трансформувати повною мірою в успішність роботи всієї обласної ради.
– До речі, якщо судити з результатів голосування, то за вас, Василю Михайловичу, віддали голоси також і члени депутатських фракцій, які ще недавно у своїй діяльності орієнтувалися переважно на виконавчу вертикаль. В результаті ваша кандидатура одержала чи не найбільшу за час існування ради підтримку депутатського корпусу. Що означає це особисто для вас?
— Очевидно, що ще більшу відповідальність, а також прагнення повною мірою виправдати висловлену довіру депутатів та всієї громади, яка, власне, й делегувала нам представницькі повноваження. Хоча, зізнаюся, був дещо здивований з того, що як претендент на цю посаду не отримав жодного суперника. Адже якщо для чинної неформальної більшості націоналістичних та національно-демократичних сил узгодженість і консолідованість позиції є природною й у цьому громадськість неодноразово пересвідчувалась протягом попередніх двох років нашої діяльності, то чому інша частина депутатського корпусу, про яку ви запитували, не запропонувала з-поміж себе альтернативи мені, представникові ВО «Свобода», сказати досить складно. Мабуть, таки усвідомили, що «протягти» на посаду голови облради бажанішу для них особистість нереально. З цієї причини, очевидно, ми й не стали свідками жодних закулісних інтриг у сесійній залі.
– Якою особисто ви бачите співпрацю з обласною виконавчою владою?
— Відповідно до чинного законодавства виконавча влада має свої повноваження, а ми — свої. і в тих питаннях соціально-економічного розвитку, від яких залежить як добробут наших краян, так і економічна ситуація в області загалом, сподіваюсь, така співпраця буде конструктивною та ефективною. Разом з тим ми не дозволимо, щоб у повноваження обласної ради втручався будь-який інший орган влади. Маю на увазі зокрема і той правовий момент, що стосується призначення і звільнення керівників підприємств, установ та організацій спільної власності територіальних громад області. Гадаю, щодо цього ми врешті дійдемо до суду, котрий винесе справедливий вердикт. Чи це буде Львівський апеляційний, чи Вищий адміністративний суд України — час покаже. Чинне законодавство чітко визначає, що окреслені повноваження є виключною прерогативою обласної ради. Окрім того, у мене є рішення Вищого адмінсуду, який у 2010 році, вирішуючи аналогічний спір між чернігівськими облдержадміністрацією та облрадою, у підсумку таки став на бік закону, тобто обласної ради. Чому ж на Івано-Франківщині повинно бути не так, як в інших областях України?
– Прокурор області, який звернувся до суду з позовною заявою на серпневе рішення облради щодо закону «Про засади державної мовної політики», вважає, що депутати перевищили свої повноваження і що рада не мала права ухвалювати його…
— Нагадаю читачам: цим рішенням обласна рада визнала одіозний закон Ківалова—Колєсніченка таким, що не підлягає виконанню на території івано-Франківської області. Я сам особисто готував на сесію проект того рішення, аби не підставляти юристів обласної ради під, на жаль, цілком можливі в нашій державі кримінальні чи будь-які інші переслідування.
10-та стаття Конституції України однозначно визначає, що в Україні єдиною державною мовою є українська. А ця стаття, нагадаю, належить до тих, що визначають основи конституційного ладу нашої держави. В тому ж таки Основному Законі чітко написано — і з цього приводу є навіть рішення Конституційного суду України, — що конституційний лад держави не може змінювати ніхто, крім самого народу. Закон Ківалова—Колєсніченка було прийнято всупереч Конституції, а отже, це була спроба змінити конституційний лад в Україні. Якщо ж іти далі за цією неспростовною логікою, то в кримінальному законодавстві є таке поняття, як «державна зрада». Так званий мовний закон, що порушує основи конституційного ладу, «проштовхнула» у Верховній Раді й проголосувала за нього організована група, можливо, й потенційних злочинців. У цьому якраз і вбачаю державну зраду. Тож, на моє глибоке переконання, замість судитися з нашою обласною радою прокуратура — в широкому розумінні — обласна, Генеральна — мала б, навпаки, порушити кримінальну справу проти всіх тих нардепів, котрі своїм голосуванням у Верховній Раді вчинили замах на злочин — державну зраду.
Якщо б суд за це «впаяв» кожному з них від 10 до 15 років позбавлення волі згідно зі ст. 111 ККУ, був би тоді порядок у нашому українському домі. Прокурор же, як бачите, стає на бік людей, що порушують Конституцію України. А її 60-та стаття, між іншим, говорить, що ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні накази чи розпорядження. На цій основі і будується наше заперечення на протест прокурора області. Зрештою, думаю, нас розсудять — і суд, і люди…
– А якщо окружний адмінсуд ухвалить рішення не на користь обласної ради?
— Питання про сумнозвісний мовний закон для нас принципове: є речі, які не можна переступати. Обласна рада своє рішення з цього приводу приймала не задля того, щоби просто «прокукурікати»… Якщо ми твердо переконані у своїй правоті, то маємо бути готові обстоювати її і в найвищих судових інстанціях — аж до Вищого адмінсуду. Водночас цілком можливо, що питання про скандально «протиснутий» закон вийде і на рівень Конституційного Суду. А цей суд уже двома своїми попередніми рішеннями підтвердив, що Верховна Рада не має ні повноважень, ні права змінювати основи конституційного ладу в державі — вони визначені виключно Конституцією України. Тобто для прийняття отого мовного закону парламент спершу мав би відповідним чином змінити Конституцію. Якщо ж Ківалову, Колєсніченку та компанії зробити це в стінах Верховної Ради і у спосіб, передбачений заноном, не під силу, то нехай сидять собі вдома й спілкуються хоч по-турецьки, хоч по-китайськи. Українські закони не забороняють розмовляти будь-якою мовою. Але нав’язувати мені як представникові титульної нації чужу мову не потрібно. Це зовсім не значить, що я якийсь ксенофоб — знаю «перфект» російську мову, вивчив на побутовому рівні дуже складну угорську, коли три роки жив і працював в одному із сіл Закарпаття. Більше того, можу спілкуватися чужою мовою, коли бачу, що людина справді не розуміє української. Але в той же час я цілком спроможний на адекватну відповідь, коли хтось натякає на якусь мою нібито меншовартісність.
– Чи ви розраховували на те, що в керівництві обласної ради матимете таке опертя, як теж новообрані ваш перший заступник Олександр Левицький та голова бюджетної комісії Юрій Бабій?
— Якщо ці особистості влаштовують депутатський корпус обласної ради, то, очевидно, вони мають влаштовувати і мене. Фракції, котрі представляють в обласній раді «Свободу», «Батьківщину», «Нашу Україну», «Фронт змін», Українську партію, «УДАР», НРУ, а також окремі позафракційні депутати, висунувши мене на голову облради й підтримавши в результаті таємного голосування, водночас назвали кандидатури і двох наших колег. Переконаний, тепер головне завдання — сповна виправдати довіру й спільними зусиллями примножити ті позитивні здобутки, що їх обласна рада вже реалізувала протягом перших двох років своєї діяльності.
– Однією з найболючіших у діяльності ради проблем є часте невідвідування окремими депутатами пленарних засідань сесій та постійних комісій. Чи спробуєте навести лад у питанні дисципліни?
— У звіті, з яким мій попередник Олександр Сич виступив на останній сесії обласної ради, подано вичерпну інформацію про всіх депутатів, у тому числі й про депутатів-прогульників. Водночас у законі про статус депутатів вказано, що підставою для відкликання депутата може бути і пропуск ним без поважних причин більше половини пленарних засідань сесій або більше половини засідань постійної комісії, до якої він входить, або і те, й інше. Адже відвідування їх — то обов’язок депутата. А відтак спробую, як мовиться, для профілактики, бодай раз вдатися до організації процедури відкликання депутата — найгіршого прогульника. Гадаю, такий прецедент благотворно позначиться на підвищенні дисципліни депутатського корпусу всієї області.
– Вас обрано головою ради якраз перед початком формування обласного бюджету наступного року, що є вельми непростою справою. До того ж новий рік — 2013-й, а «чортова дюжина» — то вельми кепська прикмета, якщо вірити нумерології і передбаченням деяких провидців про нібито близький кінець світу…
— Буде кінець світу чи не буде, а бюджет приймати треба. Я, звісно, жартую. При формуванні цього нормативного документа розраховую на фаховий підхід до справи передусім своїх заступників, голови та членів бюджетної комісії. Взагалі, оцінюючи роботу депутатських комісій нашої обласної ради, мушу сказати, що працюють вони доволі професійно — чи йдеться про ту ж підготовку обласного бюджету, розподіл дотацій вирівнювання між районами, чи про надання підприємствам в оренду земельних ділянок для розробки корисних копалин, чи лісових угідь для мисливських господарств.
– Ви, Василю Михайловичу, були депутатом обласної ради першого та другого демократичних скликань, а тепер — шостого скликання. Обласна рада якого з цих скликань, на ваш погляд, найкраща за якісним складом депутатів, ефективністю своєї роботи?
— Обласна рада кожного зі скликань чимось примітна, має свої особливості, яскравих постатей. Разом з тим саме перше скликання для мене особливо пам’ятне. Зрештою, я був тоді й молодшим на 20 років… Що ж до депутатського корпусу, то тоді в раді були безсрібники, а не якісь там хапуги, можливо, хтось із них таким став уже потім. В ті роки ми нічого іншого не прагнули, окрім одного — мати свою Українську державу.
Якщо ж порівнювати, то перша рада була кращою за другу. Друга, можливо, поступається нинішній раді тим, що остання дещо сильніша за інтелектуальним рівнем, професіоналізмом депутатів — фахівців з різних сфер діяльності.
– Як на ваш погляд, чи в Україні справді назріла адміністративно-територіальна реформа?
— У різних державах запроваджено різні системи адміністративно-територіального устрою. Скажімо, у скандинавських країнах кожна територіальна громада має чітко визначені повноваження й обсяг фінансування, центральна влада пильнує лише за дотриманням органами місцевого самоврядування чинного законодавства. Створити ж у нас вертикальну ієрархічну систему устрою, як передбачається окремими законопроектами, означає знищити в такий спосіб місцеве самоврядування.
Безперечно, є необхідність у проведенні адміністративно-територіальної реформи в Україні. Я вже багато років пропоную такий її простий варіант. Не потрібні нам у державі аж дві найвищі посадові особи — президент і прем’єр-міністр. Бо є вже сумний досвід: якщо одна з цих осіб слабка, а друга сильна, то в результаті матимемо протистояння між ними або ж сильна особа підлаштовуватиме на свою користь законодавство, «перетягуватиме» на свій бік правоохоронні органи. Міркую, що краще було б, якби всенародно обраний президент водночас очолив і уряд, — тоді б автоматично зникли конфлікти на найвищому державному рівні. Верховна Рада, маючи в своїх руках правовий інструмент імпічменту, була би противагою президентові, і навпаки — той, своєю чергою, повинен бути наділений правом розпуску Верховної Ради.
А на місцях, як на мене, доцільно повернутися до функціонування виконкомів рад — за формою ця модель нагадує добре знайому нам у радянські часи, але за змістом вона мала би бути іншою. Уявляю собі це так. В області буде представник уряду, а не президента! Він стежитиме за дотриманням законів органами державної влади та місцевого самоврядування, зокрема обласною радою, їхніми посадовими особами і матиме право зупинити дію будь-якого прийнятого ними сумнівного, на його думку, нормативно-правового акта з тим, щоби звернутися з цього приводу до адміністративного суду, який у три-п’ятиденний термін вирішить, хто ж таки має рацію. Якщо вирішено акт не скасовувати, а залишити в силі, то інший суд це питання вже не розглядатиме. Таким чином, не виникатиме протистояння і на рівні області, району.
Серед повноважень, які державна влада передасть місцевому самоврядуванню, буде і формування бюджету. Чому в Україні він перебуває в руках держави, це дивує й усіх наших колег з органів місцевого самоврядування європейських країн, котрі приїздять на Прикарпаття. Адже ці органи, як говорить Європейська хартія місцевого самоврядування, повинні мати бюджет, достатній для виконання своїх повноважень.
– Та чи спроможна перебувати на самофінансуванні наша область?
— Щодо цього голова ДПС в області Віктор Рахміль, який виступав у нас на дні депутата, висловився недвозначно: цілком спроможна. Івано-Франківщина, виявляється, збирає стільки податків, що від нас іще й забирають. Чому ж тоді нас уже тривалий час лякають міфом про те, що область постійно годують?! Окрім того, слід враховувати і той аспект, що чимало виробничих структур, які діють у нашій області, зареєстровані й платять податки у Києві чи Львові.
– А яку ви бачите перспективу для маленьких дотаційних рад?
— Розширення меж рад — процес невідворотний. Але цей об’єднавчий процес має йти не зверху, а знизу, щоб самі ці маленькі ради бачили, що в результаті їх об’єднання відкриється краща, ніж сьогодні, перспектива для їхніх сіл. З теоретичного погляду я добре означив це питання у своїй кандидатській дисертації, в опублікованих з цього приводу статтях. Хотів би, щоб і на практиці наше місцеве самоврядування якомога скоріше було приведено у відповідність до європейського. Але, повторюю, потрібно позбутися двовладдя починаючи від Києва і закінчуючи районним центром. Тоді й зможемо у розвитку Української держави і суспільства піти далі, до нових пріоритетів нашого життя.
– Усе більшої популярності серед рад області набувають конкурси проектів та програм розвитку місцевого самоврядування. Адже за ті суми коштів з обласного бюджету, які є нагородою їх переможцям, при обов’язковому співфінансуванні — виділенні частини грошей на реалізацію проектів і з місцевих бюджетів — можна розв’язати соціальні проблеми сіл, селищ, бодай і не особливо масштабні. Чи толеруватиме проведення таких конкурсів і надалі оновлене керівництво обласної ради?
— Певна річ. Такого роду конкурси сприяють підвищенню активності як, власне, органів місцевого самоврядування, так і самих місцевих громад. Щойно ми підбили підсумки цьогорічного, вже третього такого конкурсу, аби передбачити кошти на реалізацію проектів його переможців в обласному бюджеті-2013. Не маю сумніву, що бюджетна комісія, депутати на сесії облради підтримають асигнування необхідної для цього суми коштів, а на здійснення своїх проектів сільські й селищні ради, нагадаю, отримають переважно по 75 тис. грн. З початку ж наступного року буде оголошено четвертий конкурс проектів та програм розвитку місцевого самоврядування. Окрім того, нинішнього року ми вперше провели три нові конкурси — на найкращі етнокультурну, екологічну, спортивну громади. Оголосимо їх і в новому році. Цілком імовірно, що обласна рада візьметься за проведення ще якихось цікавих обласних конкурсів.
– Василю Михайловичу, заторкнемо і політичну складову вашої повсякденної діяльності. Мабуть, з обранням головою обласної ради у вас тепер не буде часу і можливості очолювати ще й Коломийську районну організацію ВО «Свобода»?
— Головою цієї організації як член обласного комітету ВО «Свобода» став недавно у зв’язку з подіями, що відбулися в ній: районна організація партії, точніше окремі її представники-депутати районної ради з певного часу почали відверто підігрувати Партії регіонів. У результаті майже всю ту організацію довелося розпустити — залишилося 11 осіб, котрі пройшли перереєстрацію. На цьому етапі своє головне завдання я виконав — в організації відновлено належний партійний порядок, що повною мірою відповідає статутним засадам ВО «Свобода». Тепер же обласний комітет нашої партії розгляне пропозицію щодо кандидатури тимчасового виконувача обов’язків голови районної організації замість мене. Зауважу, що кадрові питання в нашій партії вирішує керівництво найвищого рівня — до нього і до нашого лідера Олега Тягнибока звертатиметься обласний комітет із пропозицією про нового керівника Коломийської районної організації.
– До речі, вже як голова обласної ради ви не матимете якихось особливих сентиментів до того ж Коломийського району — скажімо, при розподілі бюджетних коштів?
— Я взагалі-то родом з Богородчанського району і саме до нього, за логікою речей, у мене мало би бути більше прихильностіѕ Та я, звісно, жартую. Моє ставлення до всіх районів і в новій іпостасі буде таким, яким традиційно було. Ми повинні сприяти соціально-економічному розвиткові всіх без винятку районів нашої області й жоден із них не вивищувати за тією ознакою, що, скажімо, звідти родом хтось із керівництва обласної ради. Значною мірою реалізувати окреслені завдання допомагає утворена при голові обласної ради Консультативна рада з питань місцевого самоврядування, до якої входять голови районних рад та міські голови міст обласного значення. Засідання цього консультативно-дорадчого органу відбуваються напередодні кожної сесії обласної ради. і якщо йдеться про якісь міжбюджетні трансферти, розподіл дотацій вирівнювання, то ми спочатку консультуємося з головами рад, потім враховуємо думку бюджетної комісії, аж допоки не дійдемо консенсусу щодо такого розподілу, хоча, звичайно, й розуміємо, що в існуючій ситуації у повній мірі задовольнити фінансові потреби всіх районів практично неможливо. Втім, ми й надалі будемо керуватися засадами справедливого розподілу бюджетних коштів, тобто не може бути й мови про надання в цьому питанні пріоритету якомусь одному районові чи містові.
– А коли буде частково оновлено склад обласної ради? Маю на увазі, що до неї належить обрати нових депутатів замість тих, які вибули, ставши депутатами Верховної Ради України.
— Я вже мав із цього приводу розмову з головою обласної територіальної виборчої комісії Олегом Пилип’юком. Ми дійшли згоди, що не пізніше як 3 грудня на засіданні цієї комісії приймуть рішення про призначення виборів депутатів обласної ради замість вибулих — напевно, на кінець січня. Нагадаю, що всього з Івано-Франківщини обрано народними депутатами України 16 осіб, серед яких вісім депутатів обласної ради. З них троє стали два роки тому депутатами як мажоритарники, а п’ятеро — за партійними списками, тож їх замістять наступними у списках кандидатів у депутати від тих політичних партій, від яких вони тоді балотувалися до обласної ради. Вибори ж буде проведено для заповнення депутатських вакансій лише в трьох одномандатних мажоритарних виборчих округах області. Ці майбутні троє депутатів, звичайно, не змінять конфігурацію політичних сил в обласному органі представницької влади.