нями письменник Степан Процюк презентував психобіографічну трилогію — три романи про Василя Стефаника, Володимира Винниченка та Архипа Тесленка. Як зазначив автор, це саме ті творці, які йому близькі, яких він любив з дитинства. «Стефаник мені близький своїм романтизмом, Винниченко — своїми сміливістю та водночас надчутливістю, Архип Тесленко — внутрішньою добротою, сором’язливістю», — зізнався С. Процюк.
Живі класики
Роман про Василя Стефаника «Троянда ритуального болю» був першим. Він вийшов друком ще 2010 року. Через рік з’явилася психобіографія Володимира Винниченка «Маски опадають повільно». і лише кілька тижнів тому читач побачив у твердій палітурці останній пазл трилогії — роман про Архипа Тесленка «Чорне яблуко».
У Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника відбувалася презентація всіх трьох видань. В аудиторії — аншлаг. На зустріч з автором прийшли студенти, викладачі університету, письменники, поети, поціновувачі української літератури — сучасної та класичної і, звичайно, творчості Степана Процюка.
В романах трилогії Василь Стефаник, Володимир Винниченко та Архип Тесленко постають живими людьми, зі своїми сумнівами та муками. В своїх творах Степан Процюк позбавив їх насадженого роками соцреалізму нежиттєвого іконостаса класиків. «Зі шкільних років, з радянського часу тягнулося нецікаве викладання, що це роботи, автомати, а не люди. Олюднити класиків — показати, що за ними шеренги живих людей з їхніми сумнівами, з їхніми муками. Їх сприймали, їх не сприймали, говорили хороше і погане про їхні книжки, коли ці письменники були живими. Я, звичайно, писав про факти їхніх біографій, але і про їхню душу, їхній внутрішній світ, який я черпав з їхніх листів, щоденників, спогадів сучасників», — зазначив автор трилогії.
Степан Процюк зізнався, що про інших українських класиків, мабуть, не зміг би написати таких психобіографій. «Я би не міг написати про івана Котляревського чи Михайла Коцюбинського, — каже письменник. — Я мусив писати тільки про тих, хто мені близький за своїм психотипом. Досліджувати, припускати на основі листів, творів, спогадів, того, що про них писали інші, та відчувати, але тих, кого відчуваю. Я писав про тих письменників, про яких знав, що їх розумію. Звичайно, що мої біографії суб’єктивні. Про кожну людину, кожну подію може бути нескінченність версій».
Кожна з презентованих книжок є цікавою по-своєму, бо робота над кожною з них також була різною. Працюючи над останнім романом трилогії «Чорне яблуко», Степан Процюк спеціально вивчав тюремний жаргон початку ХХ століття. «Я не міг обминути цієї теми, бо Архип Тесленко провів у тюрмі кілька років», — наголосив він.
Літературні критики вже встигли назвати Степана Процюка біографістом. Проте письменник зазначив, що вже не буде повертатися до жанру психобіографії, адже не хоче ставати українським Андре Моруа та перетворювати своє писання на ремісничий потік. Далі будуть інші твори, інші жанри, інші герої.
Словесні рецензії
Про цю трилогію в пресі уже з’явилося багато відгуків. Важливо не те, якими вони були, — схвальними чи критичними, а те, що вони були і є. Це свідчить про те, що ці книжки не залишили байдужими фактично нікого. Колеги по перу теж мають що сказати.
Ольга СЛОНЬОВСЬКА:
— Я читала ці романи в тому порядку, в якому вони виходили. Читала їх, беручи глибоко до серця, і деколи ловила себе на думці, що я би не ризикнула їх написати, адже і в Стефаника, і у Винниченка є такі епізоди, які краще не торкати, — дуже небезпечні, такі, які не є світлим боком місяця. і чіпати їх треба дуже обережно, тому що читач не жив в ту епоху, не перебував у тих умовах, не мав такого таланту, такої відповідальності.
Два перші романи — дуже добрі, дуже правильно авторсько написані. Там є золоте правило — цікава біографія. А ось коли я почала читати останній твір з трилогії, я відкривала Архипа Тесленка по-новому. Тут є така тонесенька грань, яка може обернутися або чимось великим, або чимось страшним. Тобто це роман, в якому закладено дуже багато, — як у «Майстрі і Маргариті» Булгакова. Цей роман надзвичайно сильний. Це рівень, це епоха. Степан Процюк повернув Архипа Тесленка в літературу. Думаю, що той, хто прочитає роман, обов’язково візьметься прочитати й твори Архипа Тесленка.
Уляна ГЛІБЧУК:
— Найголовніше значення цих книжок у тому, що коли кожне покоління викидає своїх класиків на смітник, то з’являється така людина, яка витягує їх з нього та показує їхнє велике значення, оцей ланцюжок, який йде від минулого до майбутнього. Степан Процюк виконав свою місію, він витягнув із певного забуття тих людей і зробив їх живими та цікавими для нас.