Наш колектив звістку про присвоєння редакторові відділу економіки газети «Галичина» звання «Журналіст року» — нагороди Національної спілки журналістів України — зустрів оплесками. Бо хто, як не він!
Наразі не беремо до уваги його виняткові людські якості — дружелюбність, готовність завжди прийти на допомогу, пожертвувавши чимось особистим, скромність. Остання риса, до речі, особливо виявилася, коли ми вітали Миколу Васильовича.
Та зрозуміло, що подібні до цієї нагороди дають передусім за працю. Спробуйте написати щось на економічну тематику так, щоб ця стаття була цікава водночас і для фахівців, і для можновладців, і для звичайних читачів. Зрозуміло, що це є Божа іскра, але ж вона б згасла, якщо б не було праці. Причому дуже добре знаємо Миколу Петричука та можемо стверджувати, що ця праця була не заради відзнак і слави, а просто тому, що інакше він працювати не може. І ця риса була йому притаманна, коли він починав свою журналістську діяльність з посади кореспондента «Прикарпатської правди», коли очолив у газеті «Галичина» відділ інформації, коли працював у проектах Міжнародної фінансової корпорації і коли він повернувся знову до газети, щоби вести одну з найбільш складних
у нинішній ситуації тем — тему економіки.
Наразі найбільше хочеться висловити нашу гордість за Миколу Петричука. Ми ж давно знали, що він вартий такого, а тепер це нарешті оцінили й на рівні України.