Ви думаєте, в березні для цього зворушливого дійства зарано? Поза всяким сумнівом. Але вираз «останній дзвоник» можна розуміти по-різному, роблячи наголос на слові «останній». І для того поняття, яке автор вкладає в вираз – не тільки зарано, але й запізно. Або в самий раз?
Вчителі з різних регіонів країни, що протестували у Кабміну 22 березня, били зворушливими шкільними дзвіночками. Але ось причина, по якій зібралися (до речі, у кількості понад 10 тисяч) ці умовні «Марії Іванівни» у сірого будинку, була аж ніяк не зворушливою, а, швидше, яка зачіпає. Кожного.
Протестуючі говорили журналістам, що Верховна Рада відмовилася збільшити викладачам надбавки до зарплати в залежності від стажу роботи. У результаті зарплата працівників середньої освіти так званого першого, тобто нижчого розряду в Україні дорівнює 613 гривням. Саме від цієї зарплати (а навіть неприйнятної середньої) обчислюються всі інші, більш «ситні». Наворочений, скажімо так, педагог, викладає дітям і підліткам іноземну мову в середньому навчальному закладі, одержує на місяць суму, еквівалентну 294 доларам США. Для порівняння: у Голландії вчитель, який займається тим же, одержує еквівалент 5.386 доларів. А хто наважиться сперечатися, що в нас нині ціни на ті ж продукти харчування стрімко наближаються до європейських, а то й обганяють їх?
Вчителі скаржилися журналістам: «Ми не їмо м’яса та цукру. Якщо допомагають родичі, що живуть у селі, трохи легше, але ж все одно доводиться купувати? »
М-да … Наші вчителі поставлені в положення готовності брати хабарі з батьків учнів не тільки горезвісними коробками цукерок та квітами, ну, нехай, про який мріяли флаконом духів або кавовим сервізом, але і півкіло цукру, батоном, дешевим пральним порошком. У становище, що змушує корупційно нав’язувати абсолютно непотрібні в деяких випадках «індивідуальні додаткові заняття за гріш», щоб ваше чадо отримало хоч скільки-небудь прийнятну оцінку в чверті, яке би розумне і старанне чадо не було. Загнані в стан, коли замість заняття педагогічною діяльністю і гідним спілкування з учнями, в школі або ПТУ наші діти стикаються з засмиканим, озвірілим, байдужим і несправедливим наставником. А кращі, енергійні педагоги йдуть. Куди? Та хоч на ринок нелегально контрафактними дисками з шансоном торгувати.
І зауважте, адже працюючій людині потрібно не тільки їсти, платити за квартиру, доїжджати до місця роботи подорожавшим громадським транспортом, пардон, стиратися-вмиватися. Потрібно одягатися (хоч не від Готьє), але на цій посаді бажано зі смаком і доречно, щоб показати приклад дітлахам, та й не викликати їх на дражнилки. Та чорт забирай, вчитель повинен мати можливість купувати книги! Про інші задоволення, логічні для цивілізованого суспільства, я просто і не згадую.
Декому з читачів-співбесідників може здатися, що я забрала занадто багато обсягу ОРД, щоб говорити про «локальні» проблеми педагогів. Але ж в тому-то й суть, що спроби «стрибнути» останнього гіркого року нелегітимної влади янучари у нас розцвічені саме «галузевими» протестами. А ми, що не входимо в певну «галузь», що ж? Живемо, виходячи з принципу: протестують дрібні підприємці, але я ж до них не належу; в «бій» проти підлих новацій Табачника йдуть студенти – але я давно не студент, і діти ще (або вже) не студенти; з відкритими листами проти антиукраїнства смикається інтелігенція – але я в душі не дуже-то стурбований питанням; вийшли вчителі, але я і моя дружина в цю галузь не входимо? Якщо дозволите, по «галузевому» принципі протестів і можливість (неможливість) об’єднати все це в потужний всенародний «дев’ятий вал», поговоримо трохи нижче.
А зараз повернемося до Кабміну 22 березня. Протестуючих було багато, вони зайняли порівняно невелику площу перед ним і розташованому напроти Маріїнському парку тротуару. Намагаючим перекрити рух на проїжджій частині, міліція перешкоджала. До речі, зверніть увагу, знову ожило скандоване гасло «Міліція з народом!» Зверніть увагу ви, середня і молодша ланка правоохоронців. Ви – наші, по народженню, вихованню, сьогоднішньому побуту. Хіба в пікеті вчителів (підприємців, студентів) не стоять ваші батьки, родичі, куми? А не виконувати наказ, який вважаєте злочинним, ви можете і за законом, і по совісті. До речі, перегородити хоч хвилин на 10 проїжджу частину пікетуючим вдалося. Одна з вчительок просто лягла на бруківку, за нею вийшли колеги. Цього моменту я не бачила особисто,але знайшла потім фотографію в УНІАН. Видовищно. Не молода, нехай і права у своїх протестах, але в силу енергії і вікового положення заодно розважається флеш-мобами, явно ненадіслані за рознарядкою люди з партійними прапорами (хоч би якого кольору ці прапори не були). Лежить на бруківці класична вчителька в класичному для «несереднього», а нижче класу прикиді, з недорогою дамською сумочкою через плече. Якщо редакторат ОРД не зможе або не вважатиме за потрібне проілюструвати дані нотатки саме цією фотографією, хто може, не полінуйтеся, пошукайте в УНІАН за 22-е. Видовище варте того.
Маленька, але промовиста деталь: протестних дій вчителів в Україні не спостерігалося в останні 10 років. І ще: мені особисто на душу лягло гасло, яке бачила в багатолюдному пікеті. Ось що було написано на одному з плакатів: «Права не отримуються, їх виборюють». Вчителі читали саморобні вірші, де були рядки: «Бездіяльній наш кабмін, вчитель встав вже з колін» А інші? ..
21 березня на ВАТ «Сумське науково-виробниче об’єднання ім. Фрунзе »(одне з найбільших в Європі в цій галузі, покликане виробляти конкурентоспроможну вітчизняну продукцію), оголошена безстрокова акція протесту проти скорочення робочих місць. Знаючі люди кажуть, що одіозний Трудовий кодекс ще не прийнятий, а деякі власники підприємств почали вводити його драконівські положення. А в Харкові працівники державного підприємства «Харківський приладобудівний завод ім. Шевченка »почали акцію протесту, до речі, з перекриттям вулиці: заборгованість із зарплати тут дорівнює 12 мільйонам гривень. Що, по телевізору про подібні акції не говорять? А достовірна інформація є. І взагалі, нам з вами, молячись Богу з ранку і на сон прийдешній, варто додати ще одне прохання до Всевишнього. Щоб в Україні янучари не створили з Інтернетом чогось за прикладом Білорусі чи навіть (Так йому й треба) Північної Кореї. Але поки це не так, мережа фуричіт, є, серед інших демократичних сайтів, ОРД. Надсилайте на форум короткі і реальні інформації з місць про подібні події. Це потрібно вашим співгромадянам з інших регіонів, позбавленим провладними ЗМІ об’єктивної інформації. Та й вашому локальному протесту, якщо він є, розголос на всю країну теж не завадить.
І ще – «Їдуть!» (Так, здається, називалася коротка розповідь в одного з класиків літератури 19-го століття.) Але зараз, природно – не про високу літературу. Стартували 21 березня Східна і Західна автоколони протестуючих неухильно просуваються до столиці, де повинні бути 25-го. Маршрут Східної колони: Луганськ-Запоріжжя-Кривий Ріг-Дніпропетровськ-Черкаси-Чернігів-Київ. Західній: Львів-Луцьк-Нетішин-Славута-Шепетівка-Хмельницький-Вінниця-Гайсин-Умань-Канів-Київ. Автопробіг проти політичного «бездоріжжя» і дурнів організувала Рада підприємців України, яка об’єднує понад 200 підприємницьких профспілок та об’єднань. Гасло акції: «Забери Україну в олігархів і віддай її громадянам». Подобається, згодні? Організатори, до речі, якраз виходять за галузеві рамки, пропонують приєднуватися найманим працівникам підприємств. А в своєму зверненні до нинішньої влади вони вказали, що акція почалася «з-за безпрецедентного тиску державних органів на економічно активну частину суспільства». І ще: «Ми виступаємо за справедливий перерозподіл національного доходу і витрати. Реформи не повинні проводитися за рахунок бідних на догоду чиновникам і близького до них бізнесу ». Ви можете заперечити по суті сказаного?
Ну, природно поплічники влади в погонах, «зеленого світла» колонам не дають. Але, увага, так, як беззастережно затримували і розвертати автотранспорт, який рухається на осінній підприємницький Майдан, теж (вже?) не сміють. Автоколону не пустили до Дніпропетровська, довелося об’їжджати цей великий центр путівцями. А от у Запоріжжі – заїхали, і навіть, разом з приєднаними городянами, вручили ноту протесту місцевій владі. А до речі, в Дніпропетровську городяни зібралися все одно і зібрали для Азарова «соціальний пакет», в який навіть відстібнули пачку сигарет «Прима» і «мезим» від газів в кишечнику. Що? І цього по телевізору не показували? Та що ж це це у нас з вами телевізори такі браковані? ..
Викладацька акція протесту, з якої ми почали сьогоднішню розмову, завершилася, щось нагадуючи. Делегацію протестуючих прийняв «сам» заступник міністра освіти Євген Сулима. Провладні ЗМІ потім показували слинки задоволення: «домовилися про подальші зустрічі в такому форматі», «віддали перевагу обговоренню проблем за« круглим столом », а не протестними акціями». Якщо пам’ятаєте, саме так, ще перед розгоном, роздрібнили і заговорили восени Податковий Майдан. Ну і що отримали ризикнувши повірити цій владі? Дулю. Навіть без оливи. Що ж, за битого, як відомо, двох небитих спокійно дають …
Тепер – про деяку «галузеву» складову протестів. З одного боку, такі, а не високополітологіні акції, дуже реальні і небезпечні для нинішньої нелегітимної влади. З іншого боку, збирати це все воєдино в той самий вал, який обов’язково змете гидоту, просто необхідно.
Так що, знову загрузнемо в розмові про те, хто стане харизматичним лідером нинішніх, дозрілих до весни протестів? А тема це для дискусії? Життя покаже.
Нам би про себе, про своє місце трохи подумати. На цілому ряді форумів ОРД, у тому числі неодноразово і під моїми нотатками, багато хто запитував: змести цю владу, мовляв, треба. Так що ж робити, куди мені, звичайному громадянину, йти, я готовий?
А знаєте – ходити недалеко. Порийтесь в Мережі, подивіться карту, чи не до вашого міста чи села наближається протестний автопробіг? Немає транспорту або грошиків на бензин, або часу, так приєднаєтеся у своїй «малій батьківщині». Не на вашому чи виробництві, хоч державному, хоч приватному, вчинили несправедливість по відношенню до працівників? А де страйком? Зрештою, чи знаєте, польський Лех Валенса на Гданській судноверфі теж «гімназії не кінчав», коли разом з побратимами вчинив «Солідарність», що залишилася в історії Східної Європи навзавжди в якості позитивного прикладу. Іноді зустрічала на нашому форумі відгуки: мовляв, за порадою форумчан заглянув у місцевий осередок Народного Руху України, а там – тлін і запустіння. Що ж мені тепер, сісти та гірко заплакати?
Ні, пропоную більш трудомісткий, але цілком реальний процес. Приєднуйтеся, наприклад, у згаданому місцевому осередку НРУ чи ще десь, якщо там все запліснявіло – зсередини зробіть структуру іншого, приведіть друзів, використовуйте структуру. Це цілком реально не будучи професійним політиком. Ах, утомливо після малооплачуваною основної роботи та інших побутових турбот? Ну … Порятунок потопаючих – справа лап потопаючих. Не вистачає у вас на це, часу, сил, бажання, надій не залишається? Вибачте. Тоді, пардон, не мастурбуйте на форумах, і не пишіть, як іноді: «Ось, якщо б Андрєєва очолила народне повстання …» Я і мої колеги порядні, зле, чи добре, але робимо свою справу кожен день.
Вибачте за деяку сердитість в останньому абзаці. Але під час Другої світової війни прапор перемоги над Рейхстагом з повним задоволенням повісили не відразу ж. Спочатку – гнили від сирості і геройствувати на Ржевському напрямку (хто хоча б читав про цю війну, мене зрозуміють). Або, покинувши дім і близьких, йшли в маки (наголос на останньому складі).
У принципі, так переможемо. Весна. Останній дзвінок.