У п’ятницю у Брюсселі завершився черговий раунд переговорів між Україною та ЄС про створення зони вільної торгівлі. Тим часом, на тлі останніх заяв європейських чільників про те, що Євросоюз вірить у щирість бажання українців встановити таку зону і мати поглиблені торговельні стосунки з європейською співдружністю, в українських політичних колах не вщухають обговорення можливості залучення України до іншого економічного об’єднання – Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном.
– Росія і далі робить все можливе, щоб привабити Україну співробітництвом у пострадянському просторі. Наближення укладення угоди про асоціацію України та Європейського Союзу має низку наслідків. Особливо, щодо майбутньої зони вільної торгівлі між сторонами, яка ніяк не сумісна з іншим проектом – Митним союзом із Росією, Білоруссю та Казахстаном. Все це добре відоме пану Путіну і тому він докладає всіх зусиль, щоб Україна обрала саме російську ініціативу. Цей проект покликаний, з одного боку, посилити позиції росіян щодо України, а з іншого – нашкодити все виразнішим проектам інтеграції України до Європейського Союзу. Це не є новим. Все це продовження потужних і численних зусиль, які Росія докладає від часу обрання Януковича Президентом, щоб якнайміцніше пов’язати Росію з Україною.
– Серед Ваших колег-експертів існують думки, що наразі стосовно України між Європою та Росією відбувається щось на зразок перетягування канату. Чи згодні Ви з таким твердженням?
– Насамперед, я згодна з одним: Україна – суверенна держава, і всі ці політичні ігри між нею та іншими країнами мають дуже негативне значення. Українці мають самі вибирати свій шлях і без тиску з боку Росії, який постійно присутній. А з боку європейської співдружності тиску немає. Натомість тут простежується навіть деяка втрата інтересу до України. На мій погляд, у Європейському Союзі є інша складність щодо українців, а саме: робити вигляд, що їй байдуже, як розвиваються стосунки з цією складною державою. Власне, ризик з боку Євросоюзу якраз і полягає у цій байдужості. Але найголовніше те, що саме українці повинні робити свій вибір.
– Чи пов’язана ця втрата інтересу ЄС до країн Східної Європи, зокрема, України, з подіями в арабських державах?
– Це питання засобів, що Європа вкладає у відносини із сусідніми державами. Справді, є ризик того, що європейська політика щодо сусідів через події в арабському світі може «перехилитися» на південь, на шкоду стосункам із сусідами на сході. Стратегія повинна будуватися не за принципом «або схід, або південь», а саме «і схід, і південь».
– Україна сьогодні має тільки один вихід: вибудовувати багатовекторні стосунки з одного боку з Євросоюзом, а з іншого – з Росією та іншими країнами, що розташовані на сході. Ви погоджуєтесь із таким положенням?
– Україна не повинна вибирати якийсь один із цих двох напрямків. Ми знаємо її історію, її географічне положення. Вона вже віддавна намагається зберегти добрі стосунки з Росією і якомога глибше інтегруватися до Європи. Треба дати Україні можливість це реалізувати. Угоду про асоціацію з ЄС та зону вільної торгівлі слід підписати. Все це не суперечить існуючим стосункам із Росією. А от в економічній сфері, безумовно, треба вибирати: якщо Україна вступить до Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном, то це несумісне із зоною вільної торгівлі з ЄС. У цьому випадку доведеться вибирати.