Час одних невпинно збігає, час других галопує зайняти звільнені ніші. Політика не виняток з цього суворого правила життя. Зірка Віктора Ющенко яскраво золотистим спалахом блиснула на блакитному небі країни Україна, і стрімко згоріла темно-сірим метеоритом. Владні політичні конкуренти запроторили Юлію Тимошенко за грати, тим самим, вочевидь, надовго виключивши дуже вагому фігуру з політарени. Ще більшою мірою, мабуть, це стосується Юрія Луценка, не такого ефектного і ефективного політика як Тимошенко.
Мороз, Костенко, Матвієнко, Симоненко, … постаті, хоча захоплююче конфронтаційні між собою, і в союзі між собою.., та найбільш істинно їх єднає одне: доживання, без шансів воскреснути чи перевтілитися. І пан Литвин, і пан Тігіпко дуже ризикують і розчинитися в корпорації партії регіонів, і остаточно втратити довіру свого електорату через непопулярні позиції і методи дії. А в пана президента дуже погано з рейтингом, гірше, ніж свого часу в пана екс-президента, стверджують соціологи, і не має підстав їм не вірити. Тобто, скоріш за все, цим персонам в недалекому майбутньому доведеться піти, хоча в політиці, як в цілому в житті, щось ствердно прогнозувати не рекомендується. Особливо, в українській політиці.
Сьогодні багатьма аналітиками розглядаються найбільш вірогідні топ-гравці українського політичного майбутнього: Наталя Королевська, Віталій Кличко, Арсеній Яценюк, Микола Катеринчук і В’ячеслав Кириленко. Чому саме вони, п’ять пальців правиці, або лівиці, тому що ці імена ще чи то не встигли, чи то не здатні морально заплямуватися серйозними корупційними скандалами… – одна з основних причин, але не єдина.
Негідний цивілізованої і демократичної країни нашумілий «ексцес» з нібито єврейським корінням Яценюка, на сьогодні вже не викликає в суспільства (та й не викликав, як того очікували замовники «шуму») негативно бурхливої і обговорюваної реакції. А про життєву школу Яценюка у чині в.о.голови Нацбанку, Міністра закордонних справ і спікера Верховної Ради велесловити зайвий раз не варто – чи не найбільш вдалі моменти сукупної політичної біографії наших різнопланових представників, і ще раз, – не затьмарені корупційними скандалами.
Розмови про відсутність досвіду в Кличка, компенсуються не лише грандіозними перемогами на ринзі останнього, але й сповідуванням західних цінностей, західного способу життя, володінням іноземними мовами, і дедалі ліпше державною мовою. Крім того, молодий політик і великий чемпіон може похвалитися молодою і якісною командою у своєму «ударному» арсеналі.
Наталя Королевська досить харизматична особа в українській політиці: молода, симпатична, в ній відчувається жорсткість, помножена на діловитість і жіночність, – те, що так генетично українцеві мило, – мабуть, недарма (чи дарма ?) Юлія Тимошенко поклала її до себе у фавор. Вона вже має досвід активного ведення парламентської роботи, розробки законопроектів, що отримали «долю» стати законами, та найголовніше, мало розводиться про ідеологію, ратує за промисловість, економіку України, середній бізнес, …її особа справді найбільш органічно виглядає в ролі заміщення харизматки Юлії Володимирівни. Ну, як тут забути, що власні амбіції і честолюбство в людини завжди пульсують, при будь-яких розкладках.
В’ячеслав Кириленко дуже добре і розумно вчинив, що не став пов’язувати свого життя з дискредитованою не лише одним іменем Віктора Ющенка «Нашою Україною». Неозброєним оком видно, що йому не бракує клепки, ані досвіду активіста-борця за незалежність України (студент-учасник революції на граніті в 1990 році).
Миколі Катеринчукові теж нічого не бракує, хіба що, звісно, перемоги на президентських виборах, а до того на парламентських, що не настільки примарно, як декому видається, за умови, ясна річ, чесного проведення їх. Він перебуває в ідеальному віці для політика і чудовій формі, маючи за плечима немалу практику і в парламенті, і в уряді. Йому не вдалося перемогти на виборах міського голови міста Києва, але тоді пасивність киян, котрі незабаром сильно пошкодують, фактор Черновецького з його «мішками золота» для бабусь зіграли на користь одного. Катеринчук і його Європейська партія України чином на сьогодні справляють чи не найбільше враження справді європейської і української моделі розвитку держави.
Однак, більшість експертів сходяться на тому, що все ж вірогідним кандидатом під цифрою один до політики прийдешнього, являється Арсеній Яценюк. Все-таки, народ схильний, хоч, заради справедливості, і не завжди, зважати на і керуватися у своєму виборі і своїй стратегії раціональним зерном – що доводить його європейськість, в якому б ще стані, з його і не його вини, вона не була.
Екзаменом на майбутнє в політиці повинно стати об’єднання між собою даних опозиційних політиків та їх партій, організацій на виборах 2012, звісно, за умови, що законопроект Лавриновича, покликаний заборонити утворювати блоки, не буде ухвалений. В будь-якому випадку, координування дій опозиції повинно мати важливе місце вже і зараз, і менше конкурентної боротьби, пам’ятаючи, що основний їхній противник – це діюча влада. Звісно, якщо опозиція свідома у своїй готовності не лише смиренно боротися за меншість.