Якщо Кравченко і Кирпа справді застрелилися самі, в цьому є певна іронія. Найефективніші менеджери Кучми повірили в те, що у грудні 2004 році переміг народ і зараз їх спіткає неминуча кара. А не стрілялися, зараз би в парламенті чи уряді про покращення говорили.
Сім років тому, в березні 2005-го, помер ключовий фігурант справи Гонгадзе – екс-міністр внутрішніх справ України Юрій Кравченко, який так любив пишні мундири у стилі латиноамериканських диктаторів. Саме його голос на плівках Мельниченка обіцяв розібратися з опальним журналістом "Української Правди".
Він застрелився вранці того ж дня, коли мав іти на допит у Генпрокуратуру, залишивши записку "Я не винуватий ні в чому. Я став жертвою політичних інтриг президента Кучми і його оточення".
Напередодні допит ключового свідка у справі убитого журналіста громогласно анонсував через ЗМІ тодішній генпрокурор Святослав Піскун – і ця незвична публічність викликала підозри. Ці підозри посилился обставинами самогубства: Кравченко стріляв собі в голову двічі.
Перша куля пройшла крізь підборіддя і вийшла через обличчя. І тільки після цього, маючи таке страшне поранення, головний міліціонер країни 1995-2001 рр., вистрелив собі у скроню.
На цьому відео про загадковість смерті Юрія Кравченка розмірковує журналіст Олексій Подольський. Його зацікавленість справою не абияка: саме Подольський був другою жертвою, згаданою на плівках Мельниченка. Це його вивезли в Сумську область і били "орли Кравченка", в яких "ні совісті, ні моралі". Це над його підпаленою хатою сміються на плівках голоси, схожі на голоси Кравченка і Кучми.
Обставини смерті Кравченка досі залишаються таємницею, як і більшість резонансних справ сучасної української політики – убивство Гонгадзе, отруєння Ющенка, загибель Чорновола і ще багатьох.
Цілком можливо, що Кравченко (як і ще один самогубця-урядовець епохи Кучми – міністр транспорту Георгій Кірпа, котрого знайшли застреленим 27 грудня 2004 року) міг застрелитися самотужки, і навіть двічі.
Обидва міністри були ефективними менеджерами і сильними особистостями, з певним "кодексом честі". Пострілами в самих себе вони визнавали поразку у тривалому протистоянні, котре закінчилося Помаранчевою революцією.
Якщо Кравченко і Кірпа справді покінчили з собою, в цьому є певна іронія. Найефективніші менеджери Кучми повірили в те, що у грудні 2004 році переміг народ і зараз їх спіткає неминуча кара.
А не стрілялися, зараз би в парламенті чи уряді про покращення говорили.