«Мовний атентат»: сумна та героїчна історія Галичини»

Ухвалений Верховною зРадою України законопроект Ківалова-Колєсніченка, про т.зв. «другу державну російську мову» у першому читанні, збурив у наелектролізованому економічними, соціальними та політичними негараздами і відвертими провалами влади суспільстві, агресивне несприйняття і категоричне вороже відношення, відвертим знахабнілим і цинічним нехтуванням Конституції України, зі сторонни відвертих українофобів та україножерів.

Цікавим виглядає занурення у недавню історію Галичини, аналізуючи причини виникнення радикалізації, загалом мирних і терплячих до певного моменту Галичан, ознайомившись з подією, яка відбулася у Львові 26 жовтня 1926 року, рівно 80 років назад.

Пропоную невеликий уривок зі статті Cвятослава Липовецького «Перший постріл командира».

«…В холодний і мокрий осінній вечір по вулиці Зеленій у Львові повільно піднімались дві пари людей. Спочатку пройшли юнак з дівчиною, які кивком голови дали сигнал своїм приятелям, що причаїлись на одній із бічних вуличок, а далі не поспішаючи піднімався чоловік з жінкою.

Через кілька хвилин пролунав постріл і порожня вулиця наповнилася цікавими людьми та поліцією. Все відбулося настільки стрімко, що ніхто навіть не здогадувався в яку сторону слід направляти погоню, а спеціалістам, які досліджували сліди на мокрій землі, залишилось лише констатувати, що це мусили бути добрі спортсмени, оскільки „вони робили в часі утечі дуже великі кроки”.

Ще цього ж вечора з’явилися спецвипуски львівських польських часописів, які повідомили про смерть шкільного куратора Станіслава Собінського.

Покійний народився в 1872 року, отже мав 54 роки. Навчання закінчував у Кракові, до Львова переїхав у 1918 році з Тарнобжеґу. У тому містечку він був директором державної гімназії, а згодом призначений директором VI державної гімназії у Львові. При реорганізації шкільної адміністрації створено кураторію львівської шкільної округи, що простягалася на всі три воєводства Східної Галичини — Львівське, Тернопільське і Станиславівське. Собінського найменовано куратором і на цій посаді він знаходився аж до самої смерті.

Виконавці атентату

Лише на початку 1927 року стало відомо хто стоїть за виконанням атентату. Друкований орган Української Військової Організації „Сурма” в ч. 1 за січень 1927, вмістила статтю „Новий стріл” — з приводу вбивства куратора Станіслава Собінського у Львові”. Хоч в статті прямо й не стверджувалось, що атентат виконано з наказу УВО, проте згадано, що постріл здійснено „певною рукою члена Української Військової Організації”: „Атентат показав полякам, що в українському народі є сила, що зуміє на кожне насильство відповісти, та що серед українського народу є бойова група, що мала й має цю моральну силу наказувати своїм членам іти на таке діло, і має таких членів, що рішаються іти навіть на певну смерть”.

Бойовою групою, якій було призначено знищити куратора Собінського, була група Петра Сайкевича, що був давнім членом УВО. Саме він в один із вечорів осені 1923 року під брамою собору Святого Юра приймав присягу члена Української Військової Організації у 16-літнього Романа Шухевича та 17-літнього Богдана Підгайного. Згодом до двох товаришів приєднався Євген Бирчак.

За що було вбито шкільного куратора Станіслава Собінського?

Вбивство Собінського було далеко не першим атентатом на польського посадовця, йому передували замахи на маршала Пілсудського та президента Войцеховського. Але чому після замахів на найвищих державних урядовців увага Української Військової Організації була спрямована на звичайного, здавалося б, шкільного куратора?

Питання освіти є одним із наріжних коли мова йде про національне самоусвідомлення ті ідентичність. У квітні 1924 року польський уряд покликав так звану Комісію Чотирьох, яка мала б підготовити проект шкільної реформи. Таємні засідання комісії, а згодом й цілком непрозоре прийняття „кресових законів” привели до чисельних маніфестацій не тільки українців, але представників інших національних меншин – жидів та німців.

Ініціатором закону став міністр освіти Станіслав Ґрабський, і від того закон дістав популярну назву „лєкс Ґрабскі”. За його словами, закон випливав „з признання життєвих фактів, найперше з того, що Річпосполита Польська є польською державою; по-друге, — що в межах Польської Речипосполитої нема ані одного кусника землі, що був би насильно прилучений до польської держави, що в тих границях маємо тільки землі вікового, п’ятсотлітнього і в значній частині тисячолітнього добровільного співжиття польської і непольської людності…”

Відповідно до закону відбувався тотальний наступ на мову викладання в народних та державних школах, а на думку українців, "кресові закони" обмежували не лише мовні, але й адміністративні права здобуті за часів Австрії. На практиці ж полонізацію українського шкільництва в Східній Галичині переводила Кураторія Львівської Шкільної Округи, що простягалася на Львівське, Тернопільське і Станіславівське воєводства. На її чолі й стояв куратор Станіслав Собінський.

Усі засоби української громадськості щодо порятунку народних шкіл, куратором Собінським були зведені на нівець. І красномовним свідченням цього є табель українського державного шкільництва у Польщі в 1922-1926роках, що його подала польська дослідниця Мирослава Папєржинська-Турек:

Народні українські школи в роках 1922-1926

 

 

 

Отже в Західній Україні не було жодної державної семінарії, жодної гімназії математично-природничого типу, жодної державної фахової школи. Кілька існуючих класичних гімназій аж ніяк не заспокоювали культурних потреб українського суспільства. 

Всі державні і три приватні українські гімназії були засновані ще перед війною, а у вересні 1925 року було реорганізовано українську гімназію в Стрию на філію польської гімназії. 
1 березня 1924 року кураторія львівської шкільної округи усунула українську мову у внутрішньому й зовнішньому урядуванні в усіх державних і приватних гімназіях та фахових школах. А законом було заведено і юридично затверджено назви „руский” і „русинський”, хоч все українське суспільство називало себе українцями і навіть у сеймі існував клуб українських послів під назвою „Український Клюб”.
За народовбивство шкільними методами й поплатився життям куратор шкільництва Станіслав Собінський.»

З вищенаведеного цілком об’єктивно виникає логічна аналогія подій, причин, підстав і мотивів реагування Галичан, на події 5 червня 2012 року в стінах Верховної Ради України.

Чи не вийдуть незабаром українські часописи з радісними повідомленнями, що ряди послідовників Собінського на жаль зростають.

 

Голова фракції «Батьківщина»                                                                      Юрій Романюк
в Івано-Франківській обласній раді