Нові кадрові призначення у владі продемонстрували дві головні тенденції – вірність «сім´ї» і «російський слід»
У оновленому уряді, як ніколи досі, багато людей, котрі народилися не в Україні, але зробили тут кар´єру, або ж людей, чий життєвий шлях так чи інакше був пов´язаний із Росією. Поява у вищому менеджменті держави таких персон почалася ще при колишньому уряді, коли главою СБУ став Ігор Калінін, а міністром оборони – Дмитро Саламатін. Проте цих двох не можна назвати агентами «руского міра» в Україні, якими, наприклад, вважають Костянтина Грищенка і Дмитра Табачника. Швидше, тут взагалі не доводиться говорити про якусь ідеологічну складову. Ці люди випірнули з нізвідки, виконали свою функцію і знову пішли в кадровий запас до певного часу. Щоб поступитися місцем таким самим людям з нізвідки. Причому що теж мають зв´язки з Росією. Ключові фігури у владі – міністра оборони Павла Лебедєва, главу СБУ Олександа Якименка, кандидата на пост глави Нацбанку Ігоря Соркіна – об´єднує «російський» слід у біографії. Це не може не насторожувати, оскільки за 21 з гаком рік незалежності кадрова лава української влади все більше забарвлюється в кольори російського триколора. І це вже не просто «донецькі хлопці»…
Складно собі уявити, щоб у тій самій Росії главою Центробанку стала людина, батько якої працював би на керівній посаді в іноземній компанії рівня «Газпрому». Тому російський центробанк уже тривалий час очолює перевірена людина. Сергій Ігнатьєв – уродженець Ленінграда, що для російської політики так само традиційно, як для нашої уродженець Донецька або Донецької області, – почав своє сходження ще в 90-х роках з посади заступника міністра економіки і фінансів Росії в команді Єгора Гайдара. У нас же виявилось, що батько Ігоря Соркіна В’ячеслав Ісаакович Соркін обіймає пост першого заступника начальника Департаменту з інвестицій і будівництва «Газпрому». Буде не зайвим нагадати, що «Газпром» не лише газовий монополіст, але і бізнес-структура, яку часто називають «золотою коровою» Кремля. А Україна сидить у «Газпрому» на газовому гачку…
Йдемо далі. ФСБ Росії очолює Олександр Бортников – кадровий «гебіст», котрий починав із звичайного співробітника ще КДБ СРСР по Ленінграду і Ленінградській області. Біографія, так би мовити, без сучка і задирочки. Про послужний список глави російського Міноборони взагалі говорити не доводиться: Сергій Шойгу на слуху в кожного росіянина ще з 90-х років. Він очолював МНС РФ 18 (!) років. Хто поставить під сумнів, що ці люди працюють виключно на свою країну і її безпеку? У нас же глава СБУ Олександр Якименко не лише служив у Збройних Силах Росії, але і опинився в кадровій колоді тому, що, як він сам висловився на форумі випускників Єйського вищого військового авіаційного училища, випускником якого був, «пацани помітили, призвали знову, ось і тягну лямку».
Читайте також: Партія регіонів не ризикнула виставити своїх кандидатів на дочасних виборах
Другий дуже важливий момент: практично всі новопризначенці в уряді не мали досвіду державного управління. Вони прийшли або з бізнесу, або встигли якийсь час попрацювати в держструктурах, але не на перших ролях. Як влучно висловилися з цього приводу деякі експерти, перший уряд Миколи Азарова – це час «генералів»: у його складі були ті, хто залишався поряд із Віктором Януковичем і в 2004 році, і тоді, коли Віктор Федорович пішов в опозицію. Їм на зміну приходили «полковники» з тих або інших груп впливу у владі, а зараз прийшов час «підполковників» або навіть «майорів». Точніше, людей, які спочатку були заступниками, показали там свою вірність (не плутати з професіоналізмом) і тепер стрибнули в «генеральські» посади. Тільки ось біда – психологія залишилася «майорською».
Вперше за роки незалежності на керівні посади приходять люди, чию біографію доводиться складати, як пазл. У них є писана біографія, де все ніби й красиво, але якщо заглибитися в життєвий шлях цих персон, то там можна побачити безліч «білих плям». Той самий Якименко, судячи з біографії, звільнився з лав російської армії в 1998 році, а в березні 2010-го став начальником СБУ в Севастополі. До цього призначення він трудився на посту керівника транспортного відділу в структурі з боротьби з економічними злочинами управління СБУ в Донецькій області. Але чи всі 12 років – невідомо. Офіційна біографія про це замовчує (а також про те, коли офіцер російської армії Якименко отримав громадянство України). Взагалі в українських спецслужбах уже стало поганою традицією, що керувати ними приходять люди, які або не мали досвіду подібної роботи, як Турчинов, Наливайченко або Хорошковський, або ж не є авторитетами для спецслужбістів. Останнім главою СБУ – вихідцем із цього відомства – був Володимир Радченко. З вересня 2003 року на чолі СБ більше не було людей, які пройшли б у ній весь професійний шлях. Що ж до Міноборони, то тут з 8 лютого 2012 року, коли був звільнений адмірал Михайло Єжель, і Саламатін, і Лебедєв не є військовими у прямому розумінні, їхній життєвий шлях зі Збройними Силами був пов´язаний не дуже: Лебедєв закінчив військове училище, а Саламатін взагалі в оборонку прийшов тільки в 2010-му і відразу на пост гендиректора держкомпанії «Укрспецекспорт».
Що ж до Ігоря Соркіна (він, можливо, стане главою Нацбанку, якщо влада назбирає для цього голоси в парламенті, який відмовився без звіту відправляти у відставку Сергія Арбузова), то як тут не пригадати, що на тлі його попередників Вадима Гетьмана, Віктора Ющенка, Володимира Стельмаха і навіть Сергія Тігіпка він як професіонал – дуже великий знак питання. Тим більше враховуючи той факт, що 2013 рік серйозно випробує українську валюту на міцність.
Коментарі