Минув Старий Новий рік і врешті-решт підійшла та cмутная година, коли мусимо обговорити губернаторське питання у нашій багатостраждальній Івано-Франківській області. Кастинг цікавить не стільки персоналіями, бо вони всім нам відомі, — зі своїми мінусами і плюсами. Та й, прецінь, посада голови облдержадміністрації в теперішніх умовах хронічного безгрошів`я чи показової «взбучки» якимось мудаком у прямому ефірі якоїсь мудацької телепрограми є радше таким собі громовідводом, куди можна спрямувати за потреби лють громади. Лють, яка культивується і накопичується «по-саме-неможу» недолугою владою одного, але «чісто канкрєтного регіону». Без нормального бюджету і колишніх повноважень губернатори, говорячи модним зараз в держслужбі «блатняком», є такими собі «лохами» і «тєрпілами».
Нас цікавить якраз дуже прозаїчне питання: хто в хаті хазяїн? Адже усі теперішні претенденти лобіюються абсолютно різними за стилем менеджменту, політичним минулим та фінансовими можливостями командами. І хто з них переможе у цій підкилимній щурячій війні за посаду губернатора Прикарпаття, той, відповідно, представляє реальну, а не бутафорну владу в державі. Значить, саме та команда і є «чісто канкрєтна» влада!
Бо ситого параноїдального щура, який забився на новорічні канікули в нору, тобто президентську гірську резиденцію «Синьогора», не можна іменувати, якщо казати серйозно, реальною владою. Клоун Якуновіч обклався автоматчиками, беркутами, кулеметами, колючим дротом, камерами спостереження, навіть два бронетранспортери на коляду в Гуту звідкись приперли… Зрозуміло, що не від терористів чи місцевого «пакращеного вже сьогодні» населення його стережуть, і не від чергового яйця чи ялинкового вінка, від якого ВОНО потім півроку заїкається. Швидше за все, стережуть від «своїх», донецьких: Снайпер із смертельною кулею чи противертольотною ракетою теж, за логікою, мав би бути від «своїх». Значить є підстави, є очікування (які йдуть в унісон із всенародними сподіваннями?)
Отже, глянемо на перелік прізвищ претендентів, одне з яких ймовірно прочитаємо незабаром в указі про призначення нового голови ОДА. Прізвищ тільки чотири: Ігор Насалик, Анатолій Француз, Василь Чуднов і Богдан Гдичинський. Розглянемо персоналії цих «достойників» щільніше…
Але для початку назвемо п`яте прізвище, яке вкотре має всі шанси пролонгувати собі ще мінімум пів-року перебування на посаді. Це, звичайно ж, діючий голова облдержадміністрації Михайло Вишиванюк. Розмови про його дострокове зняття точаться ще від дня його призначення, а сумні сценарії «Прикарпаття без Газди» вкотре шкробають нерви. Одного разу навіть спробували на деякий час посунути Михайла Васильовича,- відразу після Помаранчевої Революції, але «руку на пульсі області» він таки втримав…
Більше того, зняття Ющенком Вишиванюка, після його попередньої особистої підтримки, було не просто людською підлістю, а першим політичним проколом команди злодійчуків із сором`язливим поглядом і з «руками, які ніколи не крали». Ну то таке, то вже новітня історія, яку чмо-міністр Діма Табачнік навіть викинув зі шкільних підручників історії… Про політичних покійників або добре або ніяк… Балаболи залишилися балаболами, тим часом одесько-дніпропетровська прокуратура Івано-Франківської області брутально заставляє їх ділитися зухвало спиз..женими «повеневими» мільйонами. А нам, сіромахам, на майбутнє наука, що якщо ЧМО чи РАГУЛЬ отримає «на халяву» посаду, ЧМОМ чи РАГУЛЕМ бути не перестане, навіть якщо висмердиться від запаху квашенини чи бринзи.
Тож повернімося до чинного голови ОДА: політична його підтримка Яновічєм-Азаровим та Вовочкою Литвином дозволяє якраз повірити у можливість зняття Вишиванюка. Бо і Азаров, а тим більше мільярдер Литвин зараз теж у лоскітливій позі очікування післязимової політичної розправи. І не мине це їх, як свиню багнет! Хоч «стара совєцкая закваска» ще рік-другий може за себе поборотися, особливо у підкилимних секас-забавках Верховної Ради.
В обласному центрі ситуація у Михайла Вишиванюка теж не дюже… Молоді та ранні депутати-свободівці напрочуд швиденько забули недавнє трудове минуле «старших менеджерів з обклеювання електростовпів та парканів гіпер-патріотичною агітацією» і тупо та методично ліплять з мера Анушкевичуса такого собі «цапа-відбувайла», якого неодмінно «злиють» навесні. Політичний досвід, відрядження-запої та підтримка міських депутатів-регіоналів і губернатора ще дозволяє Віктору Андрюсовичу сяк-так триматися на плаву, але остання дружна депутатська «операція по знешкодженню» Зіновія Фітеля, 100-відсоткової людини губернатора Вишиванюка, зачистила поле для подальших агресивних маневрів «трипальцевої» фракції. Відтепер у Бібіса Анушкевичуса будуть чергуватися виключно періоди істерики з періодами неміцного сну-запою, десь біля ящика віскі… Про його особисту трагедію якось наступного разу, а зараз повернімося до обласних розклАдів.
Цікавіше аналізувати пасьянс тих претендентів на головне крісло обласної влади, які мають серйозний фінансовий ресурс. Тому шанси калуського міського голови Ігора Насалика цього разу вже не є такими аж примарними, як це було нещодавно у прикрих змаганнях з «помаранчевим» нардепуком Романом Ткачем чи колишнім селищним головою Яремчі, любимчиком першої Леді Катерини, Миколою Палійчуком.
Звичайно, я, як і більшість франківських «політолухів», теж скептично ставлюся до істерії нашої ерзац-опозиції, що буцім-то «Насалик розкрадає бюджет». Звісно, ми знаємо, що Ігор Степанович загоноровий і тиряти міський бюджет — це не його рівень. Але якщо копнУти глибше, то втрата Келестиним-старшим мандату нардепука і відсутність будь-якої перспективи примирення із єдиною леді-мажоритарницею Прикарпаття, заставляє мера Калуша активніше боротися за крісло губернатора. І тут йому в пригоді стане його дуже непростий сусід по Конче-Заспі, Сергій Льовочкін. Керівник адміністрації Ялинковича — чувак жорсткий і прагматичний, на дух не переносить пліснявілого Азарова і всю «стару гвардію», шукає найменшу можливість помститися «старперам» за зачистку списку Партії Регіону від його, Льовочкіна, списку кандидатів.
А це значно цікавіше, аніж дрібні екологічні транші «по кишеням тиряти». Тут для Ігора Насалика серйозне поле для маневру, та й час для наступу досить сприятливий. Тому оцінимо шанси Ігора Степановича як дуже і дуже вірогідні. Тим більше, сценарій «Янукович проти Тягнибока» — коли в другому турі президентських виборів в недалекому 2015-му році у Старому Угринові колишній Зек помолиться під прицілом телекамер перед постаментом Вождеві Степанові Бандері, — новопризначений голова облдержадміністрації Насалик може запросто і з гумором організувати! З усіма необхідними для цієї показухи атрибутами: врученням Хаму вишиванки, завченими і нещирими клятвами Україні та Народу, щирими соплями і сльозами політичних трупів Галичини, хором місцевої «Просвіти» чи ветеранами УПА 1955 року народження…
Наступною можливою кандидатурою на головного владоможця Прикарпаття назвемо Анатолія Француза. Колишній мєнтовський генерал, запам`ятався жорсткою кадровою зачисткою, коли очолював обласне УМВС. Дехто пригадує кумедне споювання і особистий арешт Французом терористів-підлітків-наркоманів, за що отримав навіть свого часу від Кучми зірку Героя України. Анатолія Йосиповача лобіює колишній нардепук-регіонал Володимир Личук. Агресивна промоція цієї кандидатури неможлива була б і без активної підтримки з боку Станіслава Скубашевського, діючого нардепука, що зберіг, кажуть, сякий-такий вплив на параноїка-пРєзідєнта.
Подейкують, що не полишає надій якось і хоч кудись приткнутися до обласної влади ще один колишній нардепук-регіонал Василь Чуднов. Після фантастичного програшу на буцім-то «прибитому» ріднесенькому Косівсько-Верховинському мажоритарному окрузі маловідомому і нехаризматичному Василю Гладію та своєму братіку-ударівцю Миколі Палійчуку,- Василь геть занепав духом… Ще й мутний Васька Строїч, його гаманець, раз у раз підс..рає! Та трішечки підживлює сподівання і надії Чуднова на повернення у владну обойму, кажуть, навіть сам Андрій Петрович Клюєв. І доносять, що робить навіть у цьому напрямку якісь невиховані та збоченські фрикції…
Фінансовий ресурс у гуцульського кандидата на губернатора чималий, та не особистий, — швидше командний. Бо ж де-юре Василь Чуднов є керівником найпотужнішої у високопатріотичній Івано-Франківській області фінансової команди, тобто він керівник обласної організації Партії регіону. Але ж є особливості гуцульського походження «космацького легіня», який ще не так давно з хитреньким прищуром у вишиванці з бігбордів із страусиним яйцем у руці вітав колишнього рецидивіста Януковича.
Йдеться про ментальну особливість горян, коли «ОДНЕ — ДУМАЄШ, ДРУГЕ — ГОВОРИШ, А ТРЕТЄ — РОБИШ», тому марними є якісь суттєві сподівання на командну гру регіоналів-партійців у підтримку свого очільника. Хоч оратор з нього непоганий, та й гроші з Києві він таки навчився «вибивати» – варто згадати лобізм капітального ремонту автошляху до рідного Космача! Гуцули досі йому не надякуються та чомусь не проголосували. Але то вже, як сказано було вище, — особливості гуцульського менталітету…
Наступного місяця очікується серйозне політичне дербі на Прикарпатті – битва за крісло керівника обласної партійної організації регіоналів. Ось тут буде інтрига, яка може круто змінити політичні розклАди. Адже, крім Вишиванюка, будуть воювати за цю посаду двоє непримиренних ворогів, двоє колишніх регіоналів-нардепуків, двоє амбітних і фінансово спроможних чоловіків… Це Володимир Личук і Василь Чуднов. У обох — різне життєве кредо: м`який «гуцульський» стиль космацького керона і нахрапистий кулачно-лобний стиль калуського батяра. Тоталізатора щодо переможця ще не запущено, але на думку спадає приказка, яку можна повноцінно застосувати до нокаутера Личука. Стійкого бійця, який не боявся свого часу, коли очолював куцу команду регіоналів (після тотальної перемоги «помаранчевих олухів»), йти на безперспективний, як дехто тоді думав, бій «проти всіх»… Тому для невіруючих ще раз нагадаємо: «Поганий зір носорога – то не його проблема!»
Мало не забули за нашого коломийського «гречкосія», який фінансово та іміджево-політично постраждав через власну зухвалість і небажання домовлятися. І якого так фантастично і розгромно попустила Коломийщина і Городенківщина! Так-так, мова піде за непримітного представника Всесвітньої партії Бєні Каломойського, також колишнього мєнта з лагідним поглядом і з всіма витікаючими звідси особливостями – за Богдана Гдичинського. Навіть необмежений фінансовий ресурс банківської групи «ПРИВєТ» не допоміг йому зламати хитрий план Олеся Донія, який у свою чергу вчасно розкусив хитрий план Гдичинського і ще хитріший план «опозиціонера» Левицького та голови Коломийської РДА Негрича… Але наші щирі та вдячні галичани досі не надякуються керівникові апарату колишнього міністра юстиції Лавриновича за всі ті подачки, якими він щільно «накрив» Коломийсько-Городенківський виборчий округ… Одна халепа – не проголосували, падлюки! Тому підтримка теперішнього нардепука і колишнього міністра Олександра Лавриновича, професійного зрадника і професійного патрійота, є дуже доречною і нагальною. Кажуть, що візити до президентської адміністрації з метою лобіювання вимріяного указу про призначення голови ОДА з лагідними очима колишнього ДАІ-шника порідшали, а то й взагалі припинилися… І з командою Вишиванюка не вдалося помиритися, от халепа… Contra spem spero! — Без надії сподіваюсь!
Ось на такій оптимістичній ноті хотілося б завершити цей політичний аналіз, чи радше, його спробу… Бо стрімкі зміни назрівають і не факт, що у кращий бік. Нація помалу звикає до злиднів і до страху. Та й боротьба за крісло губернатора Прикарпаття – це радше не фінансове питання, а статусно-політичне. Тому радимо запасатися поп-корном і проникливо спостерігати за цією щурячою війною між поганими та ще гіршими. Бо залишилось нам хіба сміятися сатирично і насмішкуватися гомерично, — до агресивних збройних дій український народ ще не накопичив люті!
Хіба би якийсь гоноровий президентський охоронець у Гуті чи Межигір`ї взяв гріх на душу і «шльопнув шльопера», увійшовши навіки (можливо, посмертно!) в історію України, як національний Герой… Де ви, справжні офіцери, які мають Честь і Обов`язок перед Україною? І чи існуєте ви взагалі?! Адже Нація стала навколішки і молиться смиренно перед Різдвяною свічечкою…
Руслан Коцаба, ГК