Два роки тому спілкуватися зі Сашком Положинському довелося в дорозі спочатку на радіо, а пізніше – в готель. Цьогоріч, після майже двохгодинного концерту без захоплення розмовляти з фронтменом гурту було неможливо. Здавалося б звідки в нього стільки енергії, проте не дивлячись на втому, він все-таки приділив мені чимало часу та й розмова була «без гламуру». Отож пропонуємо вам бесіду з Сашком Положинським з паузою в рік.
Про перебування в Івано-Франківську
Я сьогодні в достатньо напруженому графіку перебування. Я практично нічого не бачив, ми приїхали й одразу на інтерв’ю, з одного інтерв’ю на інше інтерв’ю, з того ще на інше… і потім концерт, і оце ми з тобою зараз говоримо. Що я бачив? Та практично те, що й в інших містах. Неприбраний сніг, купа ям, купа калюж… На жаль, Івано-Франківськ, як і більшість інших прекрасних українських міст дуже сильно обтяжений різними сучасними проблемами. На кшталт вивісок, які зроблені без смаку і без будь-якого врахування косметичних вимог тієї архітектури, на яких вони вивішуються. Дуже часто в багатьох містах трапляється так, що рекламні різні сітілайти, бігборди ставлять де завгодно, чим перекривають прекрасні будівлі, псують пейзажі.
Це є в Івано-Франківську, але ,на жаль, це є і в інших українських містах, і не має значення, яке там керівництво. Також, видно, що дуже погано організована міська логістика : як рухається транспорт, як він паркується, як пересуваються люди. Інколи складається, що вони не можуть пройти по тротуару, змушені ходити по дорогах. От сьогодні ми були на якомусь перехресті – там був такий собі звичайний український хаос. Невідомо, хто як їде, невідомо, хто куди і як йде… Прямо посеред зупинки хтось припаркував свій автомобіль, через це маршрутки змушені зупинятися посеред вулиці, і через це створювалися затори. Така ситуація спостерігається по всій Україні, це загальноукраїнська проблема. Це свідчення про те, що в державі панує хаос, і свідчить, що ніяка руїна не подолана, а руїна можливо тільки по-справжньому починається.
Про відвідувачів концерту та прихильників Тартака
З приводу кількості людей, мені звичайно прикро.(на концерті було більша ста людей, проте зал міг вмістити значно більшу кількість -Авт. ) Але коли приїхали, ми з’ясували, що реклама концерту була дуже погана. Проте я сьогодні зустрів купу людей, які зацікавлені в групі Тартак , які цікавляться українською музикою, і вони були здивовані, що сьогодні виступ.
Реклама на радіо з’явилася тільки за два дні до концерту. Це смішно просто. Прикро, що хороший зал, дуже хороше місце, драйвове , яке звичайно не адаптоване для рок-концертів , але враховуючи, що в Україні взагалі мало залів адаптованих для рок-концертів, то це один з найкращих взагалі залів! Є сцена, є достатньо місця для людей, є світло… ну звуку треба було трошки більше. Але це вже таке. Та найприкріше те, що люди переважно не потрапили через те, що просто банально не знали.
Нове місце, поки немає своєї сталої аудиторії … ну й народ в принципі ж лінивий, і дуже мало ж таких палких прихильників, які будуть регулярно заходити на наші сторінки в Інтернеті, перевіряти інформацію про концерти..
(показую на себе)
Я ж кажу не всі, але таких мало. І як правило люди чекають, що їм інформацію донесуть. А те, що концерт відбудеться, було донесено не дуже добре. Хоча з іншого боку, все одно людей було достатньо для того, щоб створити гарну атмосферу.
При чому наші прихильники, які слухали колись, вони не починають ( в більшості) цуратися нас, вони інколи ходять на концерти, спілкуються з нами, коли мають таку можливість. Але приємно, що дуже багато молоді приходить і дуже багато людей, які вперше чують Тартак з альбомів «Опір Матеріалів» чи «Сімка»- це наші найновіші альбоми. І ці молоді люди, з одного боку нам підтверджують те, що ми ще молодці, ми могли і можемо. І раз молодь цікавиться нашими новими піснями і не заперечує старі, значить ми чогось варті, а з іншого боку ці наші молоді, в першу чергу, прихильники, вони своєю живою реакцією, вони своїми якимось рухами, діями, своїми очима запаленими, своїми словами добрими, які я чую у великій кількості після концерту, вони ще додають наснаги. Бо зараз насправді дуже непростий час для існування української музики, для розвитку української музики і от наші прихильники – це, мабуть, той фактор, який дає нам можливість виживати, триматися, продовжувати творити, не втрачати натхнення…
Про конкуренцію на музичному ринку
Я не думаю, що ми в якісь конкуренції . Якщо говорити про якусь комерційну конкуренцію, то ми її звісно програємо. Ми програємо і в інформаційному полі і програємо в полі тих же комерційних концертів. Нас і не буває і на тих концертах, на яких більшість наших колег заробляють. Дуже мало в нас кооперативів, дуже мало в нас приватних замовлень для багатих людей. Я не скаржуся, я розповідаю як є. Насправді такі концерти жахливі в емоційному плані, я так думаю. І для нас все-таки набагато важливіше, щоб нас щиро любили, а не просто там нам платили великі гроші за те, що бачили чи чули Тартак.
І в цьому полі комерційному і інформаційному ми програємо, на жаль, поки. Але ми виграємо, дуже сильно виграємо у плані відданості. Бо бували періоди в нашому творчому житті, коли Тартак перебував в фактично повній інформаційній ізоляції. В нас не було дороги ні на радіо, ні на телебачення. Та й Інтернет не був таким впливовим фактором. І, власне, любов наших прихильників, їхня підтримка, їхнє бажання слухати нас , їхнє бажання бачити і чути нас не лише на цифрових носіях, але й на живих концертах – це свідчить про те, що наш хлопчик, який співав (фанат Тартака –Авт.), кращий за багатьох (фанатів – Авт.) наших колег.
Можливо, ще одною нашою сильною стороною є той фактор, що ми не зраджуємо своїх принципів, не зраджуємо тих людей, які нам повірили і які в нас вірять. Ми лишиємося такими принциповими, як були. І крім цього іншого значну роль відіграє й адресна допомога конкретних людей, конкретних організаторів концертів, конкретних партнерів, які завжди намагаються дати нам виступити, якщо вони мають майданчик для такого виступу.
Так, що ці фактори є такими, що дають змогу нам триматися в конкурентній боротьбі. Враховуючи, що потуги братньої в лапках Росії є дуже сильно спрямовані на русифікацію України, на зменшення, нівелювання різниці ментальної між українцями та росіянами…
Про зимові тури Тартака
В принципі такі в нас традиційні післяноворічні тури. (в Івано-Франківськ Тартак навідується традиційно в лютому – Авт. ) Воно само по собі вийшло. Так виходить, що творчий рік в нас рухається за однаковим розкладом. На новорічні і різдвяні свята дуже рідко є якісь концерти. Не можна сказати, що це закономірність, інколи бувають, але на них ми особливо не розраховуємо. А фактично закінчуються ці довготривалі наші зимові всеукраїнські канікули, коли люди нарешті відсвяткують все, що тільки можна відсвяткувати (посміхається). І вже вкінці січня ми починаємо свої клубні концерти. Тому, що зима, тому що холодно, і можна повноцінно виступати тільки в залах. До того ж ми граємо довготривалі програми. І на морозі ні ми не змогли б довго грати, ні люди довго слухати, та й не має можливості це робити. Тому їздимо по клубах, по концертних залах. І як правило, знов ж таки, кожне місто, де ми буваємо, звикає до того часу нашого приїзду, коли ми вже були раніше. І приблизно так з кожним містом виходить. В нас графіки приблизно однакові. Бувають інколи якісь зміни, але це дуже локально.
Про інформаційну блокаду і громадянську позицію
Ну тут справа не тільки в моїй позиції, думаю, і в творчості також . Є в нас кілька пісень чіткого ідеологічного спрямування, є дуже багато пісень, в яких, не скажу вихваляються, пропагуються якісь інші життєві цінності, а ніж ті, які зараз нав’язуються засобами масової інформації. Ми пропагуємо якісь трошечки вищі матерії ніж просто заробіток грошей, ніж просто якийсь соціальний статус, ніж просто успіх у бізнесі, кар’єрі і так далі. Ми говоримо про такі речі, як душа, як розум, як свідомість , як честь, як совість , як справедливість. І зрозуміло, коли є люди, які з одного боку дотримуються чітких ідеологічних позицій , з іншого боку – вони пропагують такі різні людські якості, то це далеко не всім подобається. Для когось – це взагалі абсолютно ворожі, неприпустимі явища, і люди відверто, якщо не бояться, то ненавидять нас. І те і інше не сприяє нашим можливостям та створює багато перешкод. Але за підтримки людей, за підтримки прихильників нам вдається щось переборювати.
Про зірок
Ну ви знаєте, я по-перше не відношу себе до когорти зірок, принаймні, намагаюся відмежувати від цього. Тому, що зірка в моїй уяві – це щось штучне, це щось, як правило, ціннісне доти поки це показують по телевізору , пишуть про це в журналах і т.д. І як тільки це зникає, тих кого називають зірками, одразу зникають і перетворюються в чорні дірки. Мені більше хотілося, щоб цінували мене і те, що я роблю, не завдяки, тому, що я свічуся в засобах масової інформації, а завдяки суті, що я роблю і як роблю.
Про Положинського – політика
Що стосується політики, звичайно я цікавлюся політикою , звичайно я часто беру участь в різноманітних політичних проектах і акціях.
Щодо політики на рівні вступу в партію і переведення цього в якусь професійну площину. То тут є два аспекти. Один аспект, той , що я не знаю Україні жодної партії, в яку б хотів вступити і стати її активним членом. Є якісь партії які ближче трошечки мені, є партії, з якими я готовий співпрацювати, є партії, де з окремими членами в мене прекрасні дружні стосунки, і велика до них повага як до людей, як до особистостей, як до діячів. Але тієї партії, в якій би я хотів бути, я поки не знаю.
Що стосується переведення себе в якість професійного політика, то я не відкидаю можливість, що колись мені доведеться цим займатися. Я цього не хочу, не хочу цього, тому що я люблю займатися тим, що роблю зараз . Але я також знаю, що якщо я раптом відчую, що я там в політиці зможу дійсно щось зробити для того, щоб такі як я, я, мої колеги музиканти і мої прихильники могли краще жити, могли сміливо працювати, могли займатися своїми улюбленими справами і не думати про завтрашній день, не думати про ті перешкоди, які може їм держава створювати і якщо я відчую ймовірність щось змінити , щось зробити корисного, то я можливо наважуся на цей крок. І знов ж таки, тут знов потрібно буде робити вибір: політика чи музика? Зрозуміло, якщо ти стаєш професійним політиком, то всі інші проекти: бізнесові, творчі, хобі повинні відсуватися на другий, третій, четвертий, на задній плани. І тим всім іншим справам маєш право приділяти увагу , віддаватися, лише в тому випадку, якщо ти в основній професійній діяльності ( в даному випадку ми говоримо про політичну діяльність), якщо ти в своїй політичній діяльності вже зробив максимум, на що був здатний. Лише тоді можна собі ж дозволити займатися іншими справами. А коли люди бізнесу чи творчості декларують свою присутність в політиці , а насправді далі займаються бізнесом або своєю творчістю, а свої політичні повноваження віддають третім особам, я вважаю таке неприпустимим. І в ніякому разі такі люди не будуть заслуговувати на мою повагу і шанобливе ставлення.
Про парламентизм
Я не противник парламентаризму як явища. Я противник неефективних методів управління. І я бачу, що на даному етапі існування держави України, Верховна Рада не є ефективним засобом , більше того, будь-яка рада в Україні не є ефективним органом керування державою. Насправді, вона не є ніякою противагою виконавчій владі. Ну, на жаль, ні!
Виконавча влада в нас набагато сильніша і , по великому рахунку, законодавча влада, ради нічого не вирішують. Разом з тим, оттаке розпорошення владних повноважень дає можливість для різноманітних спекуляцій маніпуляцій та перекладання відповідальності з одних плечей на інші. А вже дає можливість для різноманітних відволікаючих маневрів. Умовно кажучи, поки одні б’ються у Верховній раді, інші приватизовують пів-України . Це умовно, але показово.
І є ще одна річ пов’язана з діяльністю Верховної ради. Те, що дуже багато, на жаль, депутатів Верховної ради – люди некомпетентні, це люди бізнесу, це люди, які у парламенті займаються лише забезпеченням своїх власних інтересів . Та й в обласних радах, і в міських, і в сільських є дуже багато людей нечесних на руку і на совість, і ,даючи їм владні повноваження, ми шкодимо державі.
Натомість , якщо ми консолідуємо свої громадянські зусилля, створимо механізми контролю однієї виборчої особи, в даному випадку хай це буде президент України, ми маємо право у будь-який момент покласти всю відповідальність за те, що відбувається в країні на одну єдину особу. І якщо ми сильний народ, то ми не дамо нікому ніколи узурпувати владу і нехтувати нашими інтересами. Якщо ж ми слабкий народ – то ніяка Верховна Рада , ніякий інший орган , інструмент чи посадова особа не врятують нас від узурпації, від перетворення народу на зграю рабів, обслуговуючий персонал … Так, що в будь-якому випадку Верховна Рада, по великому рахунку, нічого не вирішує. І єдиний плюс існування цієї гілки влади полягає в тому, що там дійсно є невелика кількість, але все-таки є, хороших людей, порядних людей, висококваліфікованих людей, які ціною неймовірних зусиль, величезних затрат, в першу чергу емоційних, фізичних, інтелектуальних сил намагаються щось робити на краще. Але те саме, ті самі люди могли робити це на інших посадах. Так, що тут їхня ефективність не залежить від того, що в лавах Верховної ради вони знаходяться.
Розмовляв Святослав Никорович