Цього року на міжнародному фестивалі «Артполе-2013» в с. Унежі Ю. Андрухович спільно з колективом талановитих митців презентував виставу «Альберт, або найвища форма страти». У центрі дійства була історія шахрая та злодія Альберта Ворземського. Він, щоб уникнути смертної кари, погодився віддати душу дияволу. Але підписана кров’ю угода не спрацювала, і осіннього дня 1641 р. його було привселюдно спалено посеред львівської площі Ринок.
Ідея цієї вистави викликала в мене асоціації з долею прикарпатської «тушки» — нардепа В. Купчака, який зрадив політичну силу, від якої обирався в парламент. Ми не знаємо, чим погрожували псевдополітикові, що він уклав «свою угоду з дияволом», але, впевнений, моральної страти йому не уникнути. Більше того, «прикарпатський Альберт» двічі продав душу дияволові — першого разу, коли став «тушкою», а другого — після підписання заяви до польського парламенту, в якій міжетнічне протистояння на Волині у час Другої світової війни фактично визнавалося геноцидом з боку українців.
Другим своїм вчинком В. Купчак спробував затаврувати у злочині не тільки себе, а й усіх українців. Думаю, що більш цинічного вчинку, ніж закликати визнати власну націю злочинною, придумати годі.
Мені огидно згадувати прізвище цього політика ще й через те, що він свого часу працював у рідному для мене Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника. і тисячі достойних і порядних фахівців, які закінчили цей ВНЗ, напевно, так само не раз скривилися, чуючи прізвище «тушки».
Але найцікавіше те, що нардеп навіть намагається відбілити свій імідж. Його прес-служба регулярно викидає у ЗМі спростувальні заяви від псевдополітика з ідіотськими поясненнями — «не побачив, не прочитав, не знав». Може, це найвищий ступінь нахабства й цинізму, перемішаний із тупістю?
Як же треба не поважати українців, щоб після стількох зрад продовжувати відверто брехати їм. Йому б виїхати з країни чи сховатися десь поблизу луганського терикону або на березі Мертвого моря в ізраїлі. А потім щоденно молити вибачення в українців. Але ж ні, він прагне нас укотре чи то обдурити, чи зрадити. Але найвищою формою «страти» В. Купчака, сподіваюся, стане зневага людей.