Бути чи не бути «сланцевому» промислу на Прикарпатті? Вибір між «так» і «ні», який на сесії обласної ради 20 серпня належить зробити депутатам, без сумніву, — із розряду доленосних для нашого краю та й, зрештою, для України. Але не тільки про це, а й про роль представницької влади в житті нашого краю і держави, про те, чи можна сподіватися на утвердження європейської моделі місцевого самоврядування, — розмова журналіста «Галичини» з першим заступником голови обласної ради Олександром ЛЕВИЦЬКИМ.
– Почнемо із, безперечно, найголовнішого питання порядку денного 23-ї сесії обласної ради. Особисто ви, Олександре Михайловичу, вже визначилися щодо проекту угоди з компанією «Шеврон» і ТОВ «Надра Олеська»?
— Диверсифікація постачання енергоносіїв — то гостроактуальна для України проблема, від розв’язання якої великою мірою залежить її поступ саме як незалежної держави. Розумію, що для області й України може стати рятівним добування сланцевого газу. Водночас умови, на яких ми можемо погодитися на розвідку і видобуток його комерційними структурами на території івано-Франківщини, на мій погляд, мають задовольняти принаймні три основні вимоги: прозорість «сланцевого» проекту, взаємна фінансова вигода для сторін, екологічна безпека. Ті настрої, міркування, висловлювання народних обранців щодо проекту, які мені доводилося чути напередодні сесії, свідчать, що вони сповна відчувають відповідальність за свій вибір. Гадаю, депутати, як і я, до останнього моменту зважуватимуть усі «за» і «проти», шукатимуть у пресі й інтернеті інформацію про технологію добування сланцевого газу і пов’язані з цим ризики, ознайомлювамуться з думкою експертів, враховуватимуть і рішення громадських слухань, що відбуваються в ці дні в тих районах, де передбачається закласти свердловини, як-от у Городенківському.
– На засіданнях створеної розпорядженням голови обласної ради комісії з опрацювання проекту угоди із «Шевроном» багато говорили про ігнорування нинішньою центральною виконавчою владою положень законів «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус народних депутатів України», «Про угоди про розподіл продукції». Чи не свідчить це про намагання центру підім’яти під себе систему місцевого самоврядування?
— Зі «сланцевим» проектом вийшло так. Приїхав міністр до Калуша і каже: щось дуже повільно ваша обласна рада опрацьовує важливий для України проект угоди із «Шевроном»ѕ Хоча насправді нашій обласній раді його на той час із Києва ще навіть не надіслали. Потім сама американська компанія заявила про свої сумніви, чи не варто їй взагалі відмовитися від наміру шукати сланцевий газ на івано-Франківщині, бо щось повільно просувається погодження проекту угоди на регіональному рівні. Після цього прем’єр-міністр дозволив собі різку і безпідставну оцінку тієї самої «повільності» нашої та Львівської обласних рад, хоча ми ще й не встигли ознайомитися з текстом проекту угоди, який нарешті отримали.
Що є це все, як не очевидне бажання центру вказати місцевому самоврядуванню на його місце, нехай вибачить читач за мимовільний каламбур? і це далеко не перший такий випадок… Не знаю, як інші обласні ради повелися б у такій ситуації, а ми на звинувачення М. Азарова зреагували своєю заявою — чіткою, переконливою і водночас, можливо, навіть занадто делікатною, за своєю тональністю. Бо ж не забуваємо, що для галичан вихованість — одна з чеснот…
Спроби виконавчої влади підпорядкувати собі представницьку продовжуються, вони, думаю, будуть і надалі — це один із нинішніх викликів місцевому самоврядуванню. На них ми не маємо права не зважати…
— Якби Верховна Рада встигла прийняти відповідні закони ще до підписання нашою державою угоди про Асоціацію з ЄС, то, звичайно, привабливіше виглядала б в очах Європи, яка обстоює формування в Україні громадянського суспільства — насамперед через розширення прав і повноважень місцевого самоврядування?
— Це одна з вимог Євросоюзу. Та в який спосіб розробляють ту концепцію самоврядування? Листа з проханням подати і свої пропозиції до її проекту надіслали нам, як мовиться, сьогодні на завтра. Ми спішно розглянули той законопроект у виконавчому апараті обласної ради, зібрали пропозиції і зауваження також від самоврядних структур районного та міського рівнів і направили їх причетним до розробки того документа міністерствам, Українській асоціації районних та обласних рад. Але складається таке враження, що столичні інстанції зверталися до нас суто формально, воліючи просто «зберегти обличчя». Бо й досі ніхто не повідомив нас, яка доля тих пропозицій, а сам законопроект, наскільки мені відомо, у Верховній Раді ще не зареєстрований. Тож сподіваємося на те, що теперішні представники івано-Франківщини у парламенті колишні депутати обласної ради Василь Гладій, Олександр Сич, Володимир Шкварилюк та інші, які добре обізнані з проблемами місцевого самоврядування, привернуть увагу народних депутатів до наших пропозицій, а можливо, і вдасться домогтися врахування деяких із них при розгляді згадуваного законопроекту.
Та скільки б не приймали законів про розмежування функцій між представницькою і виконавчою гілками влади, про повноваження органів місцевого самоврядування, основні його проблеми й далі існуватимуть, доки не внесуть до Бюджетного кодексу зміни для того, щоб забезпечити фінансову спроможність місцевого самоврядування. Адже й на місцевому самоврядуванні лежить відповідальність за здійснення планів соціально-економічного розвитку в місті, селі, районі, області, але якщо надані їм законом повноваження не підкріплено відповідними фінансовими ресурсами, то ці повноваження самі по собі ще не дадуть їм змоги наповнити ту свою відповідальність конкретним змістом.
Лише за умови підтримки самоврядування державою можна вести мову про те, що й українське місцеве самоврядування зможе в перспективі наблизитись до рівня європейського й успішно засвоювати найкращий його досвід. А найперше в розпорядженні органів самоврядування повинно бути більше ресурсів для розвитку територіальних громад, виконання депутатських наказів і запитів.
Від виконавчої влади сьогодні чуємо про збільшення податкових надходжень, виконання бюджетів на всіх рівнях, але чому ж тоді не зростають відповідною мірою й асигнування коштів на соціально-економічні потреби міст і сіл? Скажімо, так і не завершили на Прикарпатті обіцяний капітальний ремонт украй розбитих доріг — через це недавно відбувалися протестні акції людей в Болехові, Косові. Органи місцевого самоврядування й далі стикаються з труднощами при проведенні видатків на незахищені статті через органи Державної казначейської служби. Чи не відбувається насправді акумулювання коштів перед виборами 2015 року?
— Олександре Михайловичу, все ж хто ви більше — політик чи один з чільників обласної ради? Чи не переобтяжує електорат своїх обранців таким суто прагматичним підходом до змісту їх діяльності на шкоду ключовим питанням суспільно-політичного, соціально-економічного і духовного розвитку області.
— Думаю, кожен, хто працював на цій посаді до мене, стикався з тими труднощами, про які ви кажете. Я як депутат завжди активно спілкувався з виборцями і продовжую це робити — проводжу особисті прийоми громадян на своєму Отинійському виборчому окрузі та виїзні в тих районах, за якими закріплений як посадова особа. Свою депутатську діяльність я б визначив як політико-господарську за змістом. Я не просто депутат від партії «Батьківщина», я перший заступник голови обласної організації цієї партії. і мої міркування, судження, оцінки не розходяться з позицією тієї політичної сили, яку представляю.
— Чого ще очікуєте, Олександре Михайловичу, від 23-ї сесії обласної ради?
— Розглядатимемо на сесії питання, сказав би, великої суспільної, національної значимості — зокрема про оголошення 2014-го на Прикарпатті «Роком Тараса Шевченка». Наступної сесії приймемо окреме рішення про відзначення в області 200-річчя від дня його народження. Сподіваюся, обласна рада ухвалить відповідне ррунтовне рішення з цілим комплексом не «прохідних», а вагомих за своєю духовною суттю заходів. Можливо, варто видати коштом обласного бюджету невеличкий за обсягом «Кобзар», але щоб у ньому були найвідоміші твори поета, і подарувати книжку малозабезпеченим нашим краянам.
У своєму селищі Отинії я запропонував громаді, і мене підтримали рада старійшин, місцева інтелігенція, аби до ювілею збудувати новий сучасний пам’ятник Тарасові. Ми вже почали оформляти документацію на його спорудження, розпочався збір коштів серед жителів, певну суму грошей буде виділено із селищного бюджету. На цю патріотичну справу асигновано також 170 тис. грн. з обласного бюджету. Сподіваємося, що до неї долучаться також меценати і спонсори. Для отинійців урочисте відкриття пам’ятника стане справді історичною подією — спаде біле покривало, і перед їхніми очима постане, мов живий, молодий енергійний Тарас Шевченко.