Нещодавно швейцарський математик Джеймс Глаттфельдер провів нескладний аналіз, який наочно продемонстрував, що у світі найбільший вплив мають 737 аукціонерів. Науковець взяв до уваги транснаціональні корпорації, які де-факто керують економікою. У світі таких налічується близько 43 тисяч. Тоді математик склав модель хто, де і скільки має акцій. В результаті і було отримане ядро. Цікаво, що сфера транснаціональних компаній нерівномірна: 36% компаній заробляють 95% всіх грошей. Проте говорити про про абсолютну точність не приходиться, оскільки дослідження оперувалося виключно на офіційній інформації.
Але висновок швейцарського математика сколихнув провідні медіа, його запрошують у різні куточки світу розповісти про свою модель контролю над світом. Адже ми давно чули про «золотий мільярд» чи «комітет трьохсот», а от чіткі наукові обґрунтування були озвучені чи не вперше.
Транснаціональні корпорації мають стосунок і до України, проте не такий суттєвий. Значно потужніше у нашому вимірі виглядають місцеві олігархи. І якщо вірити екс-міністру МВС, а заразом і екс-політичному в’язню Юрію Луценко, то економіка України перебуває у руках п’яти людей. Кого саме він не назвав, але догадатися нескладно. Ймовірно, у список входить Рінат Ахметов, Віктор Пінчук, Ігор Коломойський, Дмитро Фірташ та «Сім’я» Януковича. Ці персони розділи фактично всі природні ресурси України та промисловий спадок Радянського Союзу. Свої кошти вони отримували шляхом придбання вигідних активів та створення фінансових корпорацій. На інноваціях, як це прийнято у розвинутих країнах, здебільшого ніхто не збагатився.
Зокрема, так і на Прикарпатті. Чи не єдиним новим видом бізнесу став туристичний комплекс «Буковель». Хоча знов ж таки створений він завдяки унікальному гірському середовищу Карпат. Власне «Скорзонера», в підпорядкуванні якої курорт, є активом мабуть найпотужнішого гравця на економічно-політичній карті Івано-Франківщини – групи «Приват». Також, в їхній структурі Івано-Франківський аеропорт та футбольний клуб «Прикарпаття». Група володіє і великою мережею банків «Приватбанк» та підприємствами паливної промисловості, зокрема, Надвірнянським нафтопереробним заводом «Нафтохімік Прикарпаття». Також не нехтують олігархи і спортивними активами. Окрім вмираючого футбольного клубу «Прикарпаття», у їхній власності ще й баскетбольний клуб «Говерла». По великому рахунку вони контролюють туристичне місто Яремче та прилеглі населені пукти. Хоча, незважаючи на потужну бізнес-стуктуру, на Прикарпатті всі висуванці групи «Приват» до Верховної Ради у 2012 році вдало провалили виборчу кампанію. Власниками групи є Геннадій Боголюбов, Ігор Коломойський і Олексій Мартинов.
У активах Ріната Ахметова значиться чимало компаній. Зокрема, енергетична компанія ДТЕК, яка має у своєму підпорядкуванні Бурштинську ТЕС. Є своя фармацевтична компанія «Український аптечний холдинг» та банк «Перший міжнародний український банк». Дуже активно діє на Прикарпатті Благодійний фонд Ріната Ахметова «Розвиток України», який бореться з туберкульозом та іншими недугами. Олігарх традиційно займає першу сходинку найбагатших українців. На сторінці «Forbes» статки Ахметова оцінили у 15,4 мільярди доларів, що дозволило йому зайняти 47 сходинку багатіїв світу.
Дмитро Фірташ вже віддавна пішов у газовий бізнес, тому логічно, що на Прикарпатті йому належить «Івано-Франківськгаз» та «Тисменицягаз». Активи Фірташа об’єднує міжнародна холдингова компанія Group DF, в яку входить банк «Надра», хімічні та агро- підприємства.
Також останнім часом в команду Дмитра Фірташа приписують олігарха франківського розливу – Олега Бахматюка. В останнього тут чималий бізнес: горілчаний завод «Франківська», агрохолдинг «Авангард» , банк «Фінансова ініціатива», фінансова група «Прикарпатська фінансова корпорація» та деякі медіа-активи . Зокрема, що стосується агробізнесу, то на Івано-Франківщині в Загвізді знаходиться птахофабрика. У власності Бахматюка й немало нерухомості. Так, вже не перший день триває скандальна історія відносно Палацу Потоцьких в місті Івано-Франківську, який знаходиться на балансі ТзОВ «Карпатська нафтова компанія».
Ще одним цікавим гравцем на Прикарпатті є і Російська Федерація. Зрозуміло, що всі активи її громадян треба сприймати воєдино. Так, російський НК «Лукойл» володіє в Калуші ТзОВ «КарпатНафтохім». Також до рук братів наших менших належить будівельні активи, в тому числі і в місті Івано-Франківську, та чимала кількість банків на кшталт «Русский Стандарт».
Практично монополізована Калуська промисловість раніше прикарпатським бізнесменом, а нині чинним мером Ігорем Насаликом. Але, якщо бути чесним, то Ігор Степанович вже віддавна заявляє, що жодного бізнесу не має і ним не займається. Проте в нього є сім’я та близькі друзі, чиї активи треба розуміти через призму інтересів Насалика. Так, Ігор Степанович агітував на останніх виборах за екс-народного депутата від Партії регіонів Валерія Келестина. І якщо вірити чуткам, то саме дуету Насалик- брати Келестини контролюють бізнес зі збуту білого піску в Рогатині. Інша наближена до мера Калуша фірма «УкрМедЕкспорт». Вона тільки за останні роки виграла тендерів з держбюджету на суму близьку 30 мільйонів гривень на поставки медобладнання в міські лікарні.
Великим підприємством-мільйонником на Прикарпатті є «Івано-Франківський цементно-шиферний комбінат», який, по суті, належить ще одному екс-нардепу Миколі Круцю. Донедавна, Круць володів потужною структурою будівельних підприємств, щоправда зі зміною влади йому довелося віддати деякі активи. І, як кажуть, Микола Федорович зосередився саме на комбінаті у Ямниці.
Відносно «Сім’ї», тобто близьких та наближених до чинного президента Януковича, то говорять, що сьогодні до їхнього підпорядкування на Прикарпатті належать мисливські угіддя. Поки цей актив не є надто прибутковим, проте зі зміною чинного законодавства, це може стати непоганим джерелом збагачення. Зрештою, це тільки видимий лімп їхніх бізнесових інтересів у нашій області, які, як подейкують, поширюються навіть і на надра.
Мабуть так склалося історично, що великими бізнесменами у різні часи на Прикарпатті залишається і обласне керівництво. Нескладно побачити, що зі зміною влади у Києві, на Івано-Франківщині міняються монополісти природних ресурсів. Зокрема, цікаво простежити, хто за останні десять років експортує ліс-кругляк чи добуває гравій…
«Проводити паралелі поміж світовим клубом «трьохсот сімей» і нашими власниками майна та бізнесу не варто. Взагалі, у світі не так все структуровано як про це розповідають, але загалом світова система рухається в напрямку гомогенності як і Всесвіт в напрямку «теплової смерті». Це не тільки закон природи, але й економіки. І якщо в фізиці нашого світу все досить сумно, то в економіці набагато веселіше – бо присутня відчуженість від людської природи. Там крах економіки передусім – це крах фінансової системи, крах грошей як «умовного еквівалента», – говорить аналітик Ігор Ткач.
Ситуація на Прикарпатті за словами експертами повністю відображає економіку України. Також, Ткач наголошує на небезпеці заходу на наш ринок російського капіталу.
«Звичайно, в Україні є група осіб, що змогла згребти найбільш крупні, привабливі об’єкти, так само активно присутній російський капітал – ми для нього зручний безпековий майданчик. Але говорити про «бізнес» зарано. Поки що є «дикий ринок», на якому велетні намагаються відкусити шмат один в одного, перерозподіл триває. Олігархи, що робили ставку на Януковича – незадоволені, «сім’я» в них же і віджимає цілі сектори бізнесу, російські інтереси також досить перекреслені. Як це не парадоксально, але присутність Януковича в політичному полі зараз є хоч і болісним, але стримуючим фактором російської агресії. Поряд із олігархами у бійці беруть участь «дрібні койоти та стерв’ятники», котрі за право відкусити малесенькі шматочки свято служать режимові. Фактично, зараз працює феодальний принцип «вотчини», де помісний князь «кормиться» зі свого феоду. І це при тому, що в часи середньовіччя такі князі ставились до феоду як до свого рідного гнізда, а нинішні – як до великого кар’єру, в котрому можна накопати золота, – більшість із них душею живе в Лондоні, Відні, Стокгольмі… Українці для них – «трудові ресурси», не більше – добре аби працювали побільше за меншу платню, не ставили дурних питань, за щонайменші речі платили сповна і з комісією, а за це отримають дешеве безакцизне пивко або щось в тому роді…», – підсумував аналітик.
Що стосується "потужного лобіювання" економічних інтересів у сесійній залі облради, то на думку депутата Юрія Романюка, такого явища немає.
«Панує елементарний здоровий глузд сприяння розвитку малого та середнього бізнесу, а тим більше великого», – говорить Романюк, – «Наприклад, щодо сприяння "Івано-Франківськцемент", то безглуздо не давати підприємству, на якому працює тисяча людей, право на освоєння профільних корисних копалин, розташованих поруч. Як відомо, це і стало ще за часів СРСР підставою та мотиваційним обгрунтованням доцільності його створення. Або, чому не давати землю під розбудову гірськолижного комплексу "Буковель" у селі Паляниця, як не стратегічному інвесторові, який вклав у популяризацію Прикарпаття найбільше за усіх інвесторів разом узятих? А це, понад 4 млрд. грн. приватних "Приватівських" коштів. Ці гроші в противному випадку могли би піти на інвестиції у Закарпаття, Львівщину чи Буковину? Не давати "Привату" землю, керуючись лише якимось власними амбіціями або емоціями, то це, не політика мудрого або адекватного депутатського корпусу, в апріорі».
Депутат стверджує, що і в політичній площині олігархи «не роблять погоди».
«В даний час жодний з цих самодостатніх людей реального, визначального, кардинального впливу щодо політики в області – не має. Все вирішується лише і тільки через «сім’ю». Жодний з них, не може вплинути на зміну, скажімо, губернатора чи навіть голови районної ради. Вони можуть генерувати ідеї, проекти, тощо, але це якраз і є справою бізнесу. Адже, саме бізнесмени нафтовики, спільно з керівництвом цісарської залізниці Австро-Угорщини переконали уряд Імперії інвестувати у будівництво залізниці з Варшави до Львова-Станіславова-Коломиї-Ченівців, а не політики чи депутати. Свого часу депутати Тисмениці відмовилися від прокладання залізничної колії через своє місто. Аргументували тим, що вона зіпсує екологію Тисмениці. Але, ініціатива і користь була втрачена, а громада відсталого тоді провінціального Станіславова прийняла інвестора. В результаті: Тисмениця занепала, Станіславів процвітав», – каже Юрій Романюк.
Сьогодні, мабуть є очевидність приреченості в цілому моделі економіки України. Висмоктування коштів з підприємств та природних ресурсів врешті-решт прийде до кризової точки, коли доведеться задуматися в яке русло тепер вкладати кошти.
Святослав НИКОРОВИЧ, журнал БІЗНЕСMAN