Говорити про можливу європейську інтеграцію України, Грузії та Молдови з чисто правової точки зору сьогодні дещо некоректно: Європейський Союз ясно дав зрозуміти, що асоціація офіційно не є кроком до вступу в Євросоюз.
Якби в договорах про асоціацію згадували входження цих країн до Євросоюзу, шанси ратифікації цих договорів у Європейському Союзі, де думки країн відносно розширення дуже різняться, дорівнювали б нулю.
У європейському праві асоціація сама по собі не означає кроку до вступу до ЄС: подібні договори раніше підписали, наприклад, Чилі, Палестинська автономія і багато інших держав і державних утворень. Було б абсурдом стверджувати, що палестинців тепер чекає вступ до Євросоюзу.
Таким чином, асоціація – це не вступ. Незважаючи на це, в контексті України, Грузії і Молдови асоціація – це щось набагато важливіше – і політично, і юридично.
Шлях миру і свободи
Асоціація означає цивілізаційний вибір: це вибір європейського шляху розвитку, який ознаменований плюралістичною демократією, верховенством права, захистом прав і свобод людини, повагою до міжнародного права та національного суверенітету. Певною мірою це відхід від диктату Росії, де жоден із цих принципів, які є фундаментальними в європейському контексті, не виконується належним чином. Підтвердження тому – анексія Криму, конфронтаційно-пропагандистська позиція щодо багатьох членів міжнародного співтовариства, сучасний стан судової влади та законодавства в країні.
Розбіжностей з цього приводу не може не виникати в світлі величезної кількості справ, які Росія програє в суді з прав людини; чіткої позиції міжнародного співтовариства щодо Криму; виключення Росії з "Великої сімки" і режиму міжнародних санкцій, що посилюється.
Асоціація, навіть не підкріплена перспективою вступу до Союзу в найближчому майбутньому, – це чіткий сигнал, що Україна, Грузія і Молдова вибрали цивілізаційний шлях миру і свободи, де правосуддя – не фарс, де війна – не метод, і де права і свободи дотримуються.
Цей вибір має свою ціну. І те, що країни, про які ми говоримо, готові її платити, – хороший знак, навіть в умовах тиску з боку Росії. Росія – не заміна Європі: нагнітання напруженості, ігнорування міжнародного права і політика газових знижок кишеньковим режимам на кшталт Білорусі Лукашенко не є привабливими альтернативами європейському шляху розвитку.
Іншими словами, три країни зробили вибір, але вибору у них, по суті, не було. Стати Білоруссю – в даному контексті це не вибір. Росія не може запропонувати цивілізаційної альтернативи: з Росією немає справедливості, поваги до права, довгострокового економічного розвитку. Росія не пропонує майбутнього.
Гроші нічого не вирішують
Політика східного партнерства Європейського союзу налякала Москву: Росія зрозуміла, що не може запропонувати іншим країнам нічого, окрім грошей. Але на базі грошей цивілізаційну ідею винайти неможливо. Гроші – це ресурс, а не ідеологія і не шлях розвитку. У поганих руках вони означають стагнацію і розруху.
Гроші не мають ані найменшого значення в середньо- або довгостроковій перспективі розвитку держави на рівні базових цивілізаційних виборів. І ці вибори – в Україні, Молдові та Грузії – були чітко позначені. Росіяни, білоруси, азербайджанці і жителі деяких інших країн такого вибору були позбавлені.
Питання не в тому, хто дасть Україні або Молдові більше грошей; питання в тому, чи готові вони взяти своє майбутнє в свої руки. Європейський союз готовий допомогти: інтерес Союзу полягає у створенні багатих і вільних країн на власних кордонах. Коли Україна, Молдова і Грузія стануть такими, питання про включення їх до Союзу виникне саме собою і не породить заперечень.
Зараз карти в їхніх руках: угоди про асоціацію дають небачений доступ на європейський ринок, але й тягнуть небачені досі вимоги, обов’язкові до виконання: модернізувати всі аспекти їхньої державності. Непопулярні та витратні в короткостроковій перспективі, ці інвестиції здатні принести плоди.
Дайте 10-15 років – і в умовах асоціації вони стануть іншими державами, наблизяться до того, що громадяни Євросоюзу асоціюють з "нормальністю". Чи стануть нормальними країнами. А нормальні країни можуть стати друзями Союзу і частиною його.
Але і в короткостроковій перспективі виграш від асоціації очевидний: варто згадати хоча б свободу подорожувати до Європи без віз, яка навряд чи з’явиться у росіян, поки при владі теперішній режим.
Таким чином, асоціація – ще не вступ і не може бути таким; асоціація – це щось нескінченно важливіше: цивілізаційний вибір на користь становлення "нормальної держави", держави з майбутнім.
Дмитро Коченов, ВВС